Загальна психологія - Скрипченко О.В. - 7.3. Змістовий бік мислення. Процес розуміння

Мислення, виконуючи будь-яку функцію (розуміння смислу тексту і розв'язування ситуацій, проблем, задач; утворення зв'язку загальної мети з кінцевою; осмислення своїх дій тощо), змінює вихідний зміст за допомогою різних операцій та прийомів. Діючи в такий спосіб, суб'єкт присвоює знання, робить їх своїми, трансформованими щодо зовнішніх. Тому варто вирізнити три компоненти мисленнєвої діяльності: змістовий, функціонально-операційний і цілемотиваційний.

Мислення завжди має певний зміст, до якого входять емпіричні знання, що існують у свідомості у вигляді образів уявлень або уяви, емпіричних понять.

Логічним шляхом людина збагачує свій досвід теоретичними знаннями у формі наукових понять, символів, схем тощо.

Емпіричні поняття називають житейськими. Це донаукові поняття, вони відображають чуттєві ознаки, властивості. Серед цих ознак можуть бути істотні та випадкові.

Наукове поняття - це форма мислення, яка відображає об'єктивно істинне в об'єктах або явищах.

Образ - суб'єктивне цілісне відображення дійсності, в якому одночасно виявляються три форми існування матерії, виражені в категоріях простору, руху і часу.

Уявлення відрізняється від поняття тим, що це завжди образ, який охоплює істотні й неістотні ознаки, а поняття - це думка, виражена в слові, що відображає істотне в об'єкті пізнання. Відображення у формі понять має узагальнений характер, а через це набуває навіть усезагальності. Уявлення у людей дуже різні, а в розумінні понять є багато спільного.

Отже, знання, які людина отримує через органи чуття та логічним шляхом, становлять змістовий бік її мислення.

Збагачення змістового компонента мислення не може відбуватися без розуміння. Воно залежить від того, наскільки глибоко і повно здійснюється процес розуміння. Розуміння виявляється у спілкуванні людини як із предметним світом, так і з іншою людиною.

Проблема співвідношення понять "розуміння" і "мислення" постала ще тоді, коли їхнє дослідження тільки розпочиналося. Г.С. Костюк зазначав, що розуміння - це і є процеси нашого мислення, спрямованого на розкриття тих чи інших об'єктів у їхніх істотних зв'язках з іншими об'єктами.

В.В. Знаков дійшов цікавих висновків про те, що розуміння і мислення не завжди виявляються у єдності. Цей процес може відбуватися поза мисленням: у разі розуміння-пригадування. За потреби ж зрозуміти новий предмет процес розуміння проходить низку етапів і завжди включений в актуальну мисленнєву діяльність. Мислення може відбутися без участі розуміння тоді, коли суб'єкт не розуміє МІСЦЯ, ролі виявлених нових сторін об'єкта пізнання. Наприклад, розглядаючи нову модель соковитискача, ви натискуєте всі необхідні кнопки для роботи та для припинення дії, але принцип роботи залишається для вас незрозумілим. Утім, В.В. Знаков стверджує, що не існує розуміння як специфічного виду мислення. Воно завжди є компонентом, одним із процесів мислення. Отже, розуміння завжди пов'язане з мисленням і є однією з форм, властивістю, компонентом мислення.

Г.С. Костюк, описуючи процес розуміння, наголошує, що зрозуміти об'єкт означає розкрити його у всіх зв'язках і відношеннях. У цьому процесі важливе значення має відповідний досвід людини. Зрозуміти явище - це спробувати віднести його до певного класу явищ, пригадати, де доводилося мати справу з таким явищем або йому подібним, яким законам, правилам підкоряються такі явища тощо.

Розпочинається розуміння з усвідомлення питання, що робить цей процес цілеспрямованим і запобігає виникненню у свідомості перебігу випадкових асоціацій.

Розуміння залежить від ініціації, тобто від усвідомлення мети, від її чіткого формулювання та від постановки й осмисленості завдання.

Якщо перед учнями було поставлено завдання у формі, яка недоступна для їхнього розуміння, то марно розраховувати на успіх. Вони суб'єктивно трансформують її і присвоюють у неадекватному варіанті. Вчителеві необхідно чітко формулювати завдання. Звернути увагу школярів на те, що саме необхідно зрозуміти, починаючи від простих завдань і поступово переходячи до складніших.

Щоб зрозуміти об'єкт, потрібно думати, діяти розумово і практично. Наприклад, щоб зрозуміти математичну задачу, потрібно читати умову, виділити відомі і невідомі її компоненти. Іноді для полегшення процесу розуміння треба зробити малюнок або схематично зобразити основні компоненти об'єкта, що сприятиме відображенню зв'язків між ними. Отже, розуміння - це активний, дійовий процес.

Процес розуміння має аналітико-синтетичний характер - такий висновок підтверджують численні дослідження (Н.М. Стадненко - аналіз розуміння сюжетної картинки; І.О. Синиця - розуміння художнього тексту; Л.К. Балацька, Т.В. Косма - розуміння учнями метафори, прислів'я, байки, художніх описів природи; О.О. Смирнов - розуміння наукового тексту тощо). Ці дослідження доводять, що процес розуміння включає вирізнення основних елементів об'єкта й об'єднання їх у єдине ціле.

Багато зарубіжних і українських психологів схиляються до думки, що розуміння найкраще розглядати як вирішення проблем, розв'язання пізнавальних завдань. В.О. Моляко вважає, що розуміння задачі необхідно поділити принаймні на два етапи: розуміння умови задачі, її вимог та суті і розуміння результату, який слід знайти (з'ясування його правильності, відповідності умові задачі).

Розуміння - це продуктивний процес, він завжди пов'язаний з пізнанням нового, із залученням невідомого до системи раніше набутого досвіду. А тому фізіологічною основою розуміння є активізація утворених раніше тимчасових нервових зв'язків, їхнє застосування в нових умовах і формування нових зв'язків.

Кожна людина переконується на власному досвіді: що складніша проблема, то більшого досвіду, раніше набутого, вона потребує. На цю закономірність варто зважати в педагогічному керівництві навчальним процесом, у створенні підручників. Але при цьому слід пам'ятати, що для розуміння нового матеріалу актуалізації підлягають лише відповідні старі знання, невідповідні ж здатні лише віддалити учнів від розуміння, а не наблизити до нього.

Важливу роль у цьому процесі відіграє наочність, проте мета використання її полягає не тільки в тому, щоб учні змогли побачити об'єкт, а й у тому, щоб вони вирізнили в ньому суттєве, найістотніше.

Могутнім знаряддям розуміння є мова та мовлення. Чіткість, послідовність, граматична правильність мовлення сприяють розумінню мети, виділенню смислових одиниць у поясненні вчителя, у прочитаному тексті тощо. Слово вчителя має спрямовувати розумову діяльність школяра на утворення образу пізнавального завдання, перехід від нього до закону, правила, поняття тощо.

Успішність розуміння залежить не тільки від знань людини, а й від мотивів, що спонукають до пізнавальної діяльності. Основними мотивами є потреби людей, їхні інтереси, допитливість, прагнення до знань, потреба зрозуміти, усвідомлення необхідності ґрунтовно засвоїти знання з різних дисциплін, почуття відповідальності тощо.

Важливою є проблема критеріїв розуміння. A.B. Коваленко вважає основним критерієм вирізнення смислу. Ступінь розуміння суб'єктом певного матеріалу можна визначити на основі адекватності вирізненого ним смислу "еталонному". Серед інших критеріїв - здатність суб'єкта переказувати текст, відповісти на поставлені до тексту запитання, адекватність поведінкової реакції, виконання дій (для повідомлень інструктивного характеру), правильне розв'язання задачі, переказ умови задачі "своїми словами", побудову "свого" креслення, коментарі до нього (А.Б. Коваленко, В.О. Моляко). Складним питанням є повнота розуміння. Найчастіше розуміння у суб'єкта гіпотетичне, попереднє або не зовсім усвідомлене.