Загальна психологія - Скрипченко О.В. - 11.5. Увага й особистість

Неуважність та її причини. Психолог В.І. Страхов підкреслював, що увага походить від утворених властивостей особистості і разом з тим є опорною властивістю, яка впливає на формування інших властивостей особистості, що проявляються в діяльності та у взаєминах людей.

Якщо в людини сформувалася звичка бути завжди уважною, тоді увага стає закріпленою, постійною властивістю, яку називають уважністю. Уважність - це складне утворення, що визначається спрямованістю особистості, системою її ціннісних орієнтацій. Такі орієнтації зумовлюють напрям уваги людини. Уважність формується в діяльності. Так, педагогічна діяльність формує стійку, здатну до розподілу і переключення увагу. Уважна людина вирізняється спостережливістю, вона повніше і точніше сприймає навколишній світ, навчається і працює значно успішніше, ніж неуважна людина.

Уважність людини виявляється і як моральна риса особистості. Ідейна спрямованість, світогляд, переконання - ці властивості особистості визначають, що стає центром уваги людини. Увагу, повагу, чуйність щодо інших людей учитель має постійно виховувати у школярів. Бажано вчити дітей орієнтуватися у виразі обличчя, очей, у мовленні людини, щоб на основі дрібних деталей поведінки вони могли здогадатися про горе, відчай іншої людини. Виховуючи уважність у школярів, учитель дбає про формування в них товариськості, дружби, почуття колективізму.

Отже, уважність як риса особистості має дві форми прояву. Одна з них пов'язана з постійною увагою до зовнішньої ситуації, виявляється у вмінні бачити зміни, умінні організовувати свою роботу відповідно до мети діяльності.

Друга форма уважності спрямована саме на людину в процесі спілкування з різноманітною метою, під впливом різних почуттів та емоцій, різноманітних потреб. Уважність до людей означає уміння розуміти та гуманно ставитися до них, відгукуватись на людські переживання, виявляти симпатію.

Історичні джерела свідчать, що нашим пращурам були властиві такі загальнолюдські цінності, як глибока повага до інших народів, взаємодопомога і взаємовиручка, терпимість. Українське національне виховання пройняте народними настановами, пов'язаними з релігійними правилами милосердя - голодного нагодувати, хворого відвідати, невільника викупити, померлого поховати тощо.

Ставлення вчителя до учня як до суб'єкта, який має своєрідний досвід, коло потреб, переживань, ідеалів та мрій, дасть змогу глибше зрозуміти причини неуспішності в навчанні, недисциплінованості школярів і оптимальними методами коригувати ці недоліки. Досить часто у шкільній практиці трапляється, що вчитель виявляє достатню увагу до свого трудового процесу, до своїх обов'язків, однак йому бракує відповідної уваги до своїх вихованців. Він глибоко не розуміє їхніх станів, потреб, поведінки. Навпаки, досить чутливий до душі школяра вчитель з позитивним емоційним ставленням до учнів може бути байдужим до виконання своїх обов'язків навчати школярів.

Готуючись стати вчителем, необхідно пам'ятати, що у його особистості розглянуті дві форми уважності мають становити єдине ціле.

Увага посідає значне місце в структурі особистісних властивостей. У ній проявляються орієнтаційні цінності особистості. Від організованості особистості залежить організованість уваги (її стійкість, переключення та розподіл).

При вивченні індивідуальних особливостей уваги учнів перед дослідником стоїть завдання об'єктивно відтворити картину особливостей уваги школяра. При цьому доцільно розглядати увагу як складну ієрархічну систему, організувальним чинником якої є мета діяльності. З огляду на це при характеристиці уваги особистості враховують рівень розвитку цієї системи (мимовільне, довільне регулювання своєї поведінки), співвідношення різних видів уваги, окремі особливості уваги.

Одні учні виявляють більшу здатність до зосередженої та концентрованої уваги, інші - до розподілу або переключення, учні можуть відрізнятися й обсягом уваги. Індивідуальні особливості уваги є результатом виховання особистості. Вони пов'язані з мотивацією діяльності, вмінням працювати, зі спрямованістю особистості в цілому та рівнем її інтелектуального розвитку.

Особливості уваги великою мірою залежать від властивостей вищої нервової діяльності. Рухливість, інертність, сила та слабкість нервової системи впливають на всі властивості уваги. Стійка увага, її легке переключення та успішний розподіл зумовлюються сильною і рухливою нервовою системою. Інертна і слабка нервова система виявляє себе в нестійкій і менш здатній до успішного розподілу та переключення увазі. Поєднання інертності з силою зумовлює стійкість, середньої ефективності переключення і розподіл уваги.

Характеризуючи таким чином увагу, вирізняють уважних і неуважних учнів.

Уважним учням властива здатність до довільного регулювання поведінки, до виявлення післядовільної уваги. Високий рівень розвитку цих видів уваги компенсує певні недоліки у властивостях уваги.

Неуважність виявляється в невмінні зосередитися на об'єкті, у ковзанні по поверхні предметів та в нездатності відобразити їхні істотні властивості, приховані від ока. Неуважність, як і уважність, позначається на мисленні, викликаючи у ньому, на противагу уважності, непослідовність, не аргументованість тощо.

Отже, всі негативні риси уваги (нестійкість, поверхова зосередженість, легкість відволікання) охоплюються поняттям неуважності. Ці негативні риси проявляються в розсіяній увазі. Тоді мимовільна увага стійко домінує над довільною, людина не здатна до внутрішньої зосередженості. Але є й інший вид розсіяності, що виявляється в людей з досить вираженою вибірковістю уваги. Людина з таким типом уваги може бути інтенсивно зосередженою на якомусь об'єкті й неуважною до всього іншого. Фізіологічною основою такої уваги є домінанта, що сильно притягає всі збудження з інших ділянок мозку.