Загальна психологія - Скрипченко О.В. - 12.2. Діяльність

На сучасному етапі психологи теоретично і методологічно розробляють варіанти розв'язання проблеми зростання соціальної активності людей. Вирішення цієї проблеми - складова стратегії перебудови і психології, і свідомості людей. Соціальна активність людей є не тільки суспільно необхідним явищем, але й має глибоко індивідуальні корені, що вимагає її вивчення на рівні конкретної особистості, конкретної індивідуальності.

Структура активності (на відміну від діяльності) до цього часу мало досліджена в психології. У загальноприйнятому визначенні активності, запропонованому A.B. Петровським, вона розглядається як реалізація потреб особистості, як пошук предметів потреб. На основі цього виникає питання про характер зв'язку активності і потреби.

Потреби людини мають як особистісний, так і суспільний характер. Наприклад, задоволення потреби в їжі - особистісна потреба. Проте багато потреб людини належать до суспільних, колективних (потреба в засвоєнні досвіду, знань).

Потреби розрізняють за походженням і предметом.

За походженням потреби можуть бути природними і культурними.

До природних потреб належать ті, які необхідні для збереження і підтримки життя людини та її нащадків. Усім людям притаманні природні потреби в сні, захисті від холоду чи спеки, істоті протилежної статі тощо. Якщо якась із природних потреб тривалий час не буде задовольнятися, то людина може загинути або не зможе продовжити свій рід.

Хоча природні потреби сучасної людини характерні і для первісних людей, і для тваринних предків людини, проте за психологічною суттю вони докорінно відрізняються від природних потреб тварин. Протягом життя людини змінюються засоби і знаряддя задоволення потреб, зазнають змін і самі потреби. Таким чином, природні потреби людини мають суспільно-історичний характер.

У культурних потребах виявляється залежність активної діяльності людини від продуктів людської культури. Найелементарнішою культурною потребою є необхідність використовувати виделку і ніж під час задоволення потреби в їжі.

За будь-якого економічного і суспільного ладу залежно від виховання і засвоєння певних звичаїв і форм поведінки людина набуває різних культурних потреб. Якщо такі потреби людини не задовольняються, то вона не гине, але тяжко страждає.

За характером предмета потреби можуть бути матеріальними і духовними.

У матеріальних потребах виявляється залежність людини від предметів матеріальної культури (потреба в одязі, житлі, предметах побуту тощо), у духовних - залежність від продуктів суспільної свідомості. Людина відчуває потребу поділитися своїми думками і почуттями, потребу читати книги, журнали, дивитися кінофільми, слухати музику тощо.

Духовні потреби нерозривно пов'язані з матеріальними. Для задоволення духовних потреб потрібні, безумовно, матеріальні речі (книги, газети, папір, фарби тощо).

Існують певні особливості розвитку потреб людини. Так, дії маленької дитини, що самостійно користується ложкою, неможливо віднести цілком до тих, що задовольняють природні потреби. Сама ложка зовсім не потрібна для задоволення потреби в їжі. Але під впливом виховання подібні предмети стають для дитини необхідною умовою такого задоволення. Не сама потреба як така, а суспільно прийняті способи її задоволення починають диктувати форми поведінки.

Уже на перших стадіях розвитку активності дитини її стимулами стають не біологічно значущі речі, а способи їхнього використання, тобто функції цих речей у суспільній практиці. Форми поведінки, які засвоює дитина, - це вироблені суспільством способи поводження з речами відповідно до їхніх функцій у людській практиці: за столом сидіти, ложкою їсти тощо.

Виховуючи своїх дітей, батьки вчать їх суспільно прийнятих способів поводження з відповідними речами, людських форм задоволення своїх потреб за допомогою певних речей і дій з ними. Під впливом соціальних умов, за яких задовольняються потреби дитини, її поведінка починає детермінуватися не тільки біологічним значенням речей, а ще й їхнім суспільним значенням.

Активність людини вже з раннього віку регулюється досвідом усього людства і вимогами суспільства. Цей тип поведінки настільки специфічний, що для його позначення у психології застосовується термін діяльність. Однією з основних рис, що відрізняє діяльність від активності є те, що зміст діяльності не визначається цілком потребою, яка її спричинила. Зародившись завдяки потребі як джерелу активності, діяльність керується метою. Мета, тобто те, на що спрямована діяльність, заради чого вона відбувається, є своєрідним регулятором активності. Перш ніж щось робити (будувати, досліджувати), людина уявляє цей процес, планує його. По завершенні процесу діяльності отримують результат, що відповідає усвідомленій меті.

Щоб психічна регуляція діяльності була успішною, психіка має відображати об'єктивні властивості речей і визначати ними (а не потребами організму) способи досягнення поставленої мети. Через діяльність людина здатна реалізовувати цілеспрямовані дії, а саме стимулювати та підтримувати активність. Діяльність особистості нерозривно пов'язана з мисленням та волею, спирається на них, неможлива без пізнавальних і вольових процесів.

Діяльність - усвідомлена й цілеспрямована активність людини, зумовлена потребами і спрямована на пізнання та перетворення світу.

Отже, діяльність - це внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, яка регулюється усвідомленою метою.