Загальна психологія - Скрипченко О.В. - 12.5. Засвоєння діяльності

Діяльність - найбільш значна одиниця аналізу зовнішніх проявів активності, цілісний мотивований акт поведінки. Результатом діяльності є динаміка переживань, які показують відношення між суб'єктом потреби і її об'єктом.

Діяльність стає об'єктом переживання інших людей, дістає етичну оцінку: оцінюється як безкорислива або корислива, добросовісна і недобросовісна, виправдана чи невиправдана.

Діяльність людини реалізується в її діях. Дія - це відносно завершений елемент діяльності, спрямований на досягнення певної проміжної усвідомленої мети. Дія може бути як зовнішньою, яка виконується за участю рухового апарату та органів чуття, так і внутрішньою - розумовою. Терміном "дія" описують процеси поведінки, що відповідають меті, яку ставить суб'єкт. Дії усвідомлені, бо усвідомлена їхня мета. Усвідомлюється й об'єкт, на який спрямована дія. Дія є цільовим актом поведінки суб'єкта.

Дія у складі активності є меншою одиницею її аналізу, ніж діяльність, тому її можна уявити як поєднання більш дрібних фрагментів поведінки - операцій. Коли поведінка розглядається у взаємозв'язку з інструментальною основою діяльності, то вона виступає як послідовність операцій. Одна й та сама дія може виконуватися за допомогою зовсім не схожих одна на одну операцій. Наприклад, при зображенні одного й того самого предмета, але при виконанні дії пером, пензлем, голкою, використовуються різні рухи, тобто способи виконання дій. Ще більш виразною є відмінність в операціях, які здійснюються під час гри на різних музичних інструментах: фортепіано, гітарі, трубі, флейті. Виконання одного й того ж музичного твору (рівень дії) реалізується через зовсім не схожі рухи (рівень операцій). Розглядаючи будь-які дії, можна вирізнити їхні моторні (рухові), сенсорні (чутливі) і центральні компоненти. Відповідно і функції, які виконують ці компоненти під час дій, можуть бути визначені як виконання, контроль і регулювання. Способи виконання, контролю і регулювання дій, якими користується людина під час діяльності, називають прийомами діяльності.

Кожна з перелічених функцій може бути реалізована людиною як свідомо, так і несвідомо. Наприклад, система рухів гортані, необхідна для вимовляння слів, зовсім не усвідомлюється людиною. Хоча граматичні форми і зміст фрази, яку людина збирається вимовити, завжди попередньо усвідомлюються.

Можливе і зворотне явище, коли певні сторони дії вимагають спочатку детального свідомого регулювання, а надалі починають виконуватися з меншою участю свідомості - автоматизуються. Саме таку часткову автоматизованість виконання і регулювання доцільних рухів людини називають навичкою.

Зміни структури дії, які стають можливими завдяки такій частковій автоматизації, зводяться до зміни прийомів виконання рухів, при цьому відкидаються зайві й непотрібні рухи, з'являється поєднання рухів, змінюються прийоми сенсорного контролю за діями, зоровий контроль за виконанням рухів значною мірою замінюється мускульним (кінестетичним), змінюються прийоми центрального регулювання дії, увага звільняється від сприймання способів дії і переноситься головно на обставини і результати дії. Отже, навички - це опанування до автоматизму способами використання певних засобів діяльності.

Як виникають зміни в прийомах дії, який її психологічний механізм?

Основою цього механізму є дослідницькі спроби та відбір. Людина робить спроби виконати певний рух, контролює його результат. Успішні рухи, виправдані орієнтири та способи регулювання поступово відбираються і закріплюються, невдалі та невиправдані - відкидаються. Таке багаторазове виконання певних дій чи видів діяльності, метою якого є засвоєння, що спирається на розуміння і супроводжується свідомим контролем, називається вправою.

Зміна характеру дій людини під час вправ відображає зміни в будові її психічної діяльності. Кожна нова спроба, що супроводжується свідомим контролем, виявляється не тільки в запам'ятовуванні прийомів і завдань дії. Вона зазвичай веде до змін самих способів розгляду завдання, прийомів його розв'язання, способів регуляції дії.

Виникнувши в результаті багаторазових практичних спроб, навичка функціонує як автоматизований прийом виконання дії.

Формування окремої навички ніколи не буває самостійним, ізольованим процесом. На нього впливає, у ньому бере участь увесь попередній досвід людини. Кожна навичка функціонує і складається в системі навичок, якими вже володіє людина. Одні з них допомагають новій навичці складатися і функціонувати, інші заважають, треті її видозмінюють тощо. Це явище названо в психології взаємодією навичок.

Взаємодія навичок - це вплив попередніх навичок на утворення нових.

Як відомо, дія визначається її метою, об'єктом та умовами (ситуацією). Виконується вона як система певних прийомів рухового виконання, сенсорного контролю і центрального регулювання.

Загальна закономірність вироблення навички полягає в тому, що, діставши нове завдання, людина намагається спочатку використати такі прийоми діяльності, якими вона володіє. При цьому, керуючись завданням, переносить у процесі його виконання прийоми, які вже раніше застосовувалися для розв'язання аналогічних завдань. Успішність перенесення прийомів діяльності залежить від того, наскільки точно оцінюється схожість завдань з погляду способів їхнього розв'язання. Можна вирізнити два крайні випадки.

Перший - коли мета, об'єкти або умови двох дій сприймаються людиною як схожі, хоча насправді ці дії різні за прийомами виконання, контролю і центрального регулювання. У такій ситуації вихідними виявляються неефективні прийоми дії. Виявлення їхньої помилковості, переборення і заміна правильними новими прийомами потребують часу та багаторазових спроб. Формування навички утруднюється й уповільнюється. Тоді говорять про негативне перенесення, або інтерференцію, навичок.

Наприклад, драматична демонстрація механізму інтерференції спостерігалася в масових масштабах у Швеції. Там було оголошено про переведення всього транспорту з лівостороннього руху на правосторонній. Це призвело до негативних наслідків: помилок під час руху та рекордної кількості аварій.

Отже, інтерференція навичок - явище, яке виявляється в тому випадку, коли мета, об'єкти або умови виконання зовні схожі, тоді як дії, необхідні для їхнього правильного виконання, різні за прийомами виконання, контролю і центрального регулювання (негативне перенесення навичок).

Інший можливий крайній випадок - коли мета, об'єкти або умови двох завдань зовні різні, тоді як дії, необхідні для їхнього правильного розв'язання, схожі за прийомами виконання, контролю і центрального регулювання. Так, наявність в учнів хороших навичок користування напилком значно полегшує для них оволодіння прийомами різання металу іншими інструментами. В цьому разі за наявності різних об'єктів і мети дії є схожість прийомів виконання і сенсорного контролю. В обох ситуаціях розподіл зусиль між двома рухами, необхідний для забезпечення горизонтального руху інструмента, практично один і той самий. Вихідною позицією служать правильні дії, і формування навички значно полегшується. У цій ситуації говорять про позитивне перенесення, або індукцію, навичок.

Індукція навичок - явище, коли мета, об'єкти або умови завдань зовні різні, тоді як дії, необхідні для їхнього правильного виконання, схожі за прийомами виконання, контролю і центрального регулювання (позитивне перенесення навичок).

Ще одним елементом діяльності є звичка. Від умінь і навичок вона відрізняється тим, що є непродуктивним елементом діяльності. Звичка - негнучка (іноді й нерозумна) частина діяльності, що не має свідомої мети. На відміну від простої навички, звичка може цілком свідомо контролюватися. Від уміння вона відрізняється тим, що не завжди є розумною і корисною (негативні звички).

Отже, діяльність, дії, операції, виявляючись у зовнішніх мотиваційних, цільових, інструментальних взаємодіях індивіда, утворюють гнучку динамічну систему, яка досить складно співвідноситься з дійсністю.

Як уже було сказано вище, діяльність є динамічною системою, яка здатна до змін, а між внутрішньою (психічною) і зовнішньою (фізичною) складовими діяльності відбуваються взаємо переходи.

Процес переходу від зовнішньої реальної дії до внутрішньої ідеальної називають інтеріоризацією (перетворення у внутрішню). Завдяки інтеріоризації психіка людини набуває здатності оперувати образами предметів, яких у цей час немає в полі зору. Людина виходить за межі конкретної миттєвості, вільно "подумки" переміщується в минуле і в майбутнє, в часі й у просторі.

Психологія поки що детально не знає, як відбувається інтеріоризація. Проте вже доведено, що важливим знаряддям такого переходу є слово, а засобом переходу - мовленнєва дія. Оперування словами і різними символами дає змогу скористатися інформацією про певні взаємодії за відсутності самих речей, керувати діяльністю і поведінкою людини на основі досвіду та знань.

Зовнішній бік діяльності - рухи, за допомогою яких людина впливає на навколишній світ, - визначається і регулюється внутрішньою (психічною) діяльністю, мотиваційною, пізнавальною і регуляційною. Водночас уся ця внутрішня психічна діяльність спрямовується і контролюється зовнішньою, яка виявляє властивості речей, процесів, ступінь збігу одержаних результатів і дій з очікуваними.

Як було вже сказано, внутрішню (психічну) діяльність можна розглядати як результат інтеріоризації зовнішньої (предметної) діяльності. Відповідно процес переходу від внутрішньої (психічної) до зовнішньої (предметної) діяльності називають екстеріоризацією (перетворення у зовнішню). Так, наприклад, обдумавши хід розв'язання задачі, учень починає записувати послідовність дій у зошиті.

Сучасній людині притаманна сукупність численних різновидів діяльності. Кількість їх відповідає (дещо наближено) кількості потреб. Практично дати характеристику всім видам досить складно, адже їхня кількість дуже велика та ще й індивідуально варіюється.

Є три основні параметри потреб - сила, кількість та якість, за допомогою яких можна дати характеристику видам діяльності.

Під силою потреби розуміють значення відповідної потреби для людини, ЇЇ актуальність, частоту виникнення та спонукальний потенціал. Сильніша потреба є більш значущою, вона домінує над іншими потребами і змушує людину поводитися так, щоб насамперед була задоволена саме ця потреба.

Кількість потреб - це сума різноманітних потреб, які час від часу стають для людини актуальними.

Під своєрідністю потреб розуміють предмети та об'єкти, за допомогою яких потреби задовольняються, а також переважний спосіб задоволення потреб. Наприклад, пізнавальна потреба може задовольнятися в однієї людини шляхом перегляду розважальних телевізійних передач, іншій необхідне систематичне спілкування з людьми або заглиблення в цікаву самостійну творчо-пошукову роботу.