Загальна психологія - Скрипченко О.В. - 13.6. Особистісне зростання

Проблема розвитку особистості розв'язується у психології неоднозначно.

Фундаментальною ідеєю більшості вітчизняних досліджень є ідея про те, що особистість людини (так само, як потреби і свідомість) створюється тими суспільними за своєю природою відносинами, в які людина вступає у своїй діяльності. Ситуація розвитку дитини, як відзначав Л.С. Виготський, з самого початку є соціальною і культурною ситуацією: всі відносини дитини зі світом опосередковуються для неї стосунками з іншими людьми, і насамперед із дорослими.

Поява самосвідомості означає новий етап у розвитку особистості, поза як стає можливим оволодіння (Л.С. Виготський) процесом розвитку власної особистості, активне й цілеспрямоване її самовиховання (С.Л. Рубінштейн). Інакше кажучи, поява самосвідомості означає радикальну зміну самого типу розвитку особистості.

Розвиток особистості на цьому етапі визначається не лише тим, як вона сприймає себе на сьогодні, а й тим, як вона усвідомлює своє минуле, як бачить ближні й віддалені життєві перспективи (О.М. Леонтьєв).

У стабільному соціальному середовищі розвиток особистості опосередковується внутрішніми психологічними закономірностями і проходить фази адаптації, індивідуалізації та інтеграції (А.В. Петровський).

Народження свідомої особистості - це початок тривалого і драматичного шляху розвитку особистості дорослої людини. Людина впродовж життя переживає вісім психосоціальних криз (за Е. Бріксоном), специфічних для кожного віку. Сприятливий чи несприятливий вихід з них визначає можливість подальшого розвитку особистості. Термін "криза" грецького походження і в перекладі означає "момент прийняття рішення". Криза - це розвилка на дорозі. Один шлях веде до успіху, інший - до невдачі. У медицині криза - це поворотний пункт, після якого пацієнт може почати одужувати або його стан серйозно ускладниться. Інакше кажучи, за будь-якою кризовою ситуацією завжди приховано дві можливості.

Першу кризу людина переживає на першому році життя. Вона пов'язана із задоволенням дитиною за допомогою дорослого своїх фізіологічних потреб, внаслідок чого розвивається її довіра чи недовіра до навколишнього світу.

Друга криза пов'язана з першим досвідом навчання дитини, виробленням навичок охайності. Розуміння дитини, систематичність і послідовність у навчанні розвиває самостійність, тоді як покарання й непослідовність - страх і сумнів.

Третя криза відповідає дошкільному вікові, коли відбувається самоствердження дитини. Плани, які вона постійно будує і які їй дають змогу здійснити, сприяють розвитку в неї почуття ініціативи. Навпаки, переживання повторних невдач призводить до закріплення почуття провини.

Четверта криза відбувається в шкільному віці. Залежно від шкільної атмосфери, стосунків з однокласниками й учителями, методів виховання в дитини розвивається смак до роботи або почуття меншовартості.

П'ята криза спостерігається в підлітковому віці, коли засвоюються зразки поведінки. Позитивний вихід розвиває ідентифікацію, негативний спричиняє рольову плутанину.

Шоста криза характерна для юнацького віку. Вона пов'язана з пошуком близькості з коханою людиною. Відсутність досвіду може призвести до ізоляції людини та її замкнення в собі.

Сьому кризу переживають у 40-річному віці. За умов нормального розвитку цей вік вирізняється високою продуктивністю діяльності, активізацією почуття збереження роду (генеративності), повагою до мудрості. Нерозв'язана криза зумовлює застій.

Восьма криза припадає на час старіння, коли підбивають підсумки життя. На цьому етапі особистість або досягає цілісності й приймає неминуче, або завершує життя у відчаї страху перед смертю.

Багато людей вважає, що не може змінитися. Переживаючи внутрішній конфлікт, труднощі в спілкуванні, вони схильні сприймати себе як незмінювану особистість, а тому не тільки не прагнуть змінити себе, а й вимагають від інших враховувати "специфіку свого характеру". Щоб змінити себе, слід підготувати свою свідомість для потрібних і бажаних вчинків, зафіксувавши це спочатку словами. Що точніші й конкретніші словесні формулювання, то легше людині керувати своїм станом.

Сповідь (священику, психологу, психотерапевту) важлива для багатьох, оскільки допомагає розв'язувати проблеми, які особистість часто не усвідомлює. Страждання полегшуються, багато що сприймається в іншому світлі.

Психологи-практики твердять: якщо довго тримати перед внутрішнім поглядом бажаний образ самого себе, то з часом людина буде на нього схожа. Сьогоднішній образ нашого "Я" сконструйовано з минулих переживань про себе. Як же побудувати своє нове "Я"? На думку вчених, якщо щоденно впродовж 30 хвилин наодинці, заплющивши очі, дати волю своїй уяві й тримати перед собою образ бажаного "Я", то ця вправа закладе в пам'яті нервової системи нові дані, створить новий образ "Я".

Однак спершу, подумайте, чи адекватне ваше сьогоднішнє "Я". Відомо, що 95% людей страждають на комплекс меншовартості. Кожний з нас у чомусь слабший за інших. Комплекс меншовартості виникає тоді, коли ми оцінюємо себе не за власними мірками, а за "максимальними стандартами" інших. Звичайно, Ви не гірші і не кращі за когось. Ви - це Ви, і тільки, і Ви не повинні бути схожі на інших, так само, як і вони не мають бути схожими на Вас.

Ідеалом різнобічно розвиненої людини є гармонійна особистість. Гармонійні відносини між особистістю і світом означають гармонію між тим, чого особистість вимагає від інших, і тим, що вона може й повинна дати їм.

Гармонійна особистість - це людина, яка перебуває в єдності зі світом, людьми і сама з собою. Вона є, безперечно, моральною особистістю. Причому структура особистості набуває гармонійності не у зв'язку з розвитком усіх її рис, а внаслідок максимального вдосконалення тих здібностей людини, які утворюють панівну спрямованість її особистості, роблять змістовними життя і діяльність.

Дисгармонійна структура особистості встановлюється тоді, коли у свідомості переважають високі самооцінки і домагання, бажання за всяку ціну бути на рівні своїх уявних можливостей як у власних очах, так і в очах інших людей, а в царині несвідомого - невпевненість у собі, яку людина не допускає до свідомості.

З віком в одних людей з'являється потреба виправдати свої дії, вони починають перетворювати "пороки в чесноти", тобто ставитися до своїх вад як до цінностей. На перший погляд, "неузгодженість" між свідомістю й поведінкою ніби зникає, однак насправді залишається, оскільки такі люди постійно заходять у конфлікти з оточенням, їх мучать сумніви й почуття меншовартості, пов'язані, як їм здається, з недооцінкою їхньої особистості. Інші люди продовжують свідомо вірити в засвоєні ними моральні цінності, і конфлікт між цими цінностями з особливостями їхньої особистості призводить до розладу з собою. Так формуються люди, котрі завжди не в злагоді з собою й оточенням, мають багато негативних рис характеру. В них нерідко розвивається схильність до злочинності.

Вважають, що особистість досягає самовдосконалення лише шляхом внутрішніх борінь і криз. Проте є й інший погляд, зокрема М. Мольц вважає, що кризи можна контролювати: "Ніколи не пізно змінити образ власного "Я", а отже почати нове життя", - писав він, і як шлях до щастя пропонував виробити позитивне ставлення до самого себе.

Що вищий відсоток правильних позитивних уявлень людини про себе, то безпроблємніше її життя. Позицію справжнього щасливця можна сформувати за допомогою позитивного мислення. Сутність його в тому, щоб, з одного боку, закріпити позитивний образ власного "Я" під впливом вдалих вчинків, а з іншого - не дати йому зруйнуватись у разі невдач. Справжній оптиміст не сварить себе, навіть коли в чомусь програє, зазнає невдач, а аналізує, шукає помилки і прорахунку Таким чином, у подальших діях успіхи закріплюються, а невдачі виконують коригувальну функцію. Посилюється координація "Я", що фактично означає особистісне зростання.

Контрольні запитання та завдання

1. Що означають поняття "людина", "індивід", ''особистість", "індивідуальність"?

2. Як взаємопов'язані поняття "особистість" та "індивідуальність"?

3. Доведіть правильність твердження "Кожна особистість є індивідом, проте не кожний індивід - особистість".

4. Охарактеризуйте основні теорії особистості.

5. Які Ви знаєте підходи до структури особистості?

6. У чому полягає сутність спрямованості особистості? Чи можна розуміти спрямованість людини як прояв усіх притаманних їй спонукань?

7. У чому може виявлятися негативна і позитивна роль настанов у житті людини? Чи можна формувати їх цілеспрямовано і як саме?

8. Яку роль відіграють інтереси в діяльності людини? Охарактеризуйте види інтересів.

Література

1. Ананьєв Б.Г. Человек как предмет познания. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1968.

2. Асмолов А.Г Психология личности. - М.: Изд-во МГУ, 1990.

3. Кон К.С. Открытие "Я". - М.: Политиздат, 1978.

4. Бех І.Д. Від волі до особистості. - К.: Україна-Віта, 1995.

5. Козлов И.И. Формула личности. - СПб.: Питер, 1999.

6. Кононко Е.П. Чтобы личность состоялась. - К.: Рад. шк., 1991.

7. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М.: Политиздат, 1975.

8. Мольц М.Я. Это - Я, или как стать счастливым. - СПб.: Питер, 1992.

9. Орлов Ю.М. Восхождение к индивидуальности. Книга для учителя. - М.: Просвещение, 1991.

10. Петровский A.B. Личность. Деятельность. Коллектив. - М.: Политиздат, 1982.

11. Петровский В. А. Личность в психологии: Парадигма субъектности. Ростов-на-Дону: Феникс, 1996.

12. Платонов К.К. Структура и развитие личности. - М.: Наука, 1986.

13. Психология личности. Словарь-справочник / Под ред. П.П. Горностая и Т.М. Титаренко. - К.: Рута, 2001.

14. Фейдимен Дж., Фрейгер Р. Личность и личностный рост. - М., 1994.-Вып. 1-4.

15. Франкл В. Человек в поисках смысла. Сб.: Пер. с англ. и нем. - М.: Прогресс, 1990.