Загальна психологія - Скрипченко О.В. - 14.3. Тип вищої нервової діяльності та темперамент

Наукове розв'язання питання основ темпераменту вперше дав І.П. Павлов у своєму вченні про типи нервової системи тварин і людини. І.П. Павлов та його співробітники, вивчаючи умовно-рефлекторні реакції собак, звертали увагу на індивідуальні відмінності в їхній поведінці, які являються передовсім у швидкості та точності утворення умовних реакцій - позитивних чи гальмівних, їхній інтенсивності, здатності адекватно реагувати на зміни подразника, загальній поведінці в експериментальних ситуаціях. І.П. Павлов, доводячи наявність певної закономірності у прояві індивідуальних відмінностей, висунув гіпотезу, що в основі їх лежать фундаментальні властивості нервових процесів - збудження та гальмування, їхня врівноваженість та рухливість.

Сила нервової системи визначає її працездатність. Вона проявляється насамперед у функціональній витривалості, тобто здатності витримувати тривалі чи короткочасні, але сильні збудження. Врівноваженість нервових процесів - це баланс між процесами збудження та гальмування, а їхня рухливість - швидкість зміни збудження та гальмування. Рухливість нервових процесів проявляється в здатності

Рис. 14.1. Типи нервової системи за І.П. Павловим

За І.П. Павловим, темперамент є найголовнішою характеристикою нервової системи людини, яка так чи інакше позначається на всій діяльності кожного індивіда. І.П. Павлов розумів тип нервової системи як вроджений, відносно слабо схильний до змін під впливом оточення чи виховання. Він називав його генотипом.

На основі кожного типу формуються різні системи умовних нервових зв'язків, але сам процес їхнього формування залежить від типу нервової системи. Тим самим тип нервової системи надає своєрідності поведінці людини, накладає характерний відбиток на всю сутність людини - визначає рухливість психічних процесів, їхню стійкість. Проте він не є вирішальним чинником поведінки, вчинків, переконань, які формуються в процесі індивідуального життя людини та в процесі виховання.

Типологія І.П. Павлова стала джерелом багатьох досліджень темпераменту. Так, наприкінці 50-их років XX століття були проведені лабораторні дослідження під керівництвом Б.М. Теплова, В.Д. Небиліцина, B.C. Мерліна, які доповнили типологію І.П. Павлова новими елементами. Було розроблено багато прийомів досліджень нервової системи людини, які дали змогу глибше зрозуміти роль індивідуальних особливостей темпераменту в діяльності людини. Б.М. Теплов і В.Д. Небиліцин, досліджуючи силу нервових процесів, дійшли висновку, що між силою нервової системи щодо збудження (працездатністю) та чутливістю існує тісний зв'язок. Вони розкрили такі поняття, як лабільність, динамічність, здатність до концентрації та інші риси темпераменту.

Усі типи темпераменту можна охарактеризувати за такими основними якостями:

1) лабільність - швидкість виникнення та протікання збудження і гальмування;

2) сенситивність - визначається тим, яка сила впливу необхідна, щоб викликати в людини реакцію;

3) реактивність - сила емоційної реакції на зовнішні та внутрішні подразники;

4) активність - характеризується тим, наскільки людина активна під час подолання перешкод;

5) темп реакцій - швидкість протікання психічних процесів та реакцій;

6) пластичність - гнучкість, легкість пристосування до нових умов;

7) ригідність - інертність, нечутливість до зміни умов;

8) екстраверсія - спрямованість особистості на довкілля, на навколишніх людей, предмети, події;

9) інтроверсія - фіксація особистості на собі, на своїх переживаннях та думках, схильність до самоаналізу, замкненість;

10) емоційна збудливість - характеризується тим, якої сили потрібен вплив, щоб викликати емоційну реакцію.