Загальна психологія - Скрипченко О.В. - 17.2. Історія розвитку уявлень про волю

З історії психології відомо, що поняття воля було введено як пояснювальне поняття. Щодо зародження дії, що ґрунтується не тільки на бажаннях людини, а й на розумовому рішенні про її здійснення.

В античній філософії це поняття дуже чітко представляв у своїх творах Аристотель. Він розумів, що знання не має спонукальної сили, але воно постійно стикається з силою етичних вчинків людини, і тоді поведінка здійснюється не тому, що так хочеться, а тому, що так треба. Філософ вказував, що не знання, а інша сила викликає дію згідно з розумом. Ця сила народжується з розумової частини душі через поєднання розумового рішення з прагненням до дії. В концепції Аристотеля воля визначала не тільки ініціацію довільних дій, а й їхній вибір і регулювання при здійсненні. При цьому сама воля могла розумітися і як самостійна сила (утворення душі), і як здатність людини до певної активності, що йде від неї самої.

У подальшому інтенсивне розроблення уявлень про волю розпочинається тільки в XVII ст. і продовжується у ХУІІІ-ХІХ ст. за Нового часу, позначеного бурхливим розвитком природничо-наукових і психологічних знань. Ці уявлення можна розмежувати на три напрями, які в сучасній психології представлені як мотиваційний і регуляційний підходи та підхід "вільного вибору".

Мотиваційний підхід

У межах цього підходу уявлення про природу волі зводяться або до початкового моменту мотивації дії (бажання, прагнення, афекту), або до визнання волі як тісно пов'язаної з мотивацією, але не тотожної їй здатності до спонукання дій, зокрема до подолання перешкод.

Ототожнення волі й панівного у свідомості бажання простежується у поглядах значної частини дослідників. Так, одні з них пояснювали волю як здатність душі формувати бажання, інші - як останнє бажання, що передує дії. Тим самим воля поставала не як самостійна реальність, а як одне з бажань, вигода якого встановлюється розумом. У межах цього підходу формуються уявлення про те, що найпростішим вольовим процесом є потяг, або найпростішою формою волі є пристрасть. У такому разі сутність мотиву становили емоції, а вольовий процес мав два моменти: афект та зумовлена ним дія (Р. Де-карт, Т. Гоббс, В. Вундт, Т. Рібо).

До мотиваційного підходу в дослідженні волі належать уявлення про волю як здатність до свідомого умисного подолання перешкод. Якщо мотивація є лише чинником, ініціатором дії, то існування перешкод на шляху до виконання дії та умисне їхнє подолання стає формувальним чинником вольового акту. Відомі психологи Л.С. Виготський та С.Л. Рубінштейн розглядають подолання перешкод як одну з ознак волі. Разом з тим до функції волі вони відносять і спонукання. Визначаючи комплексний характер волі, вчені вказують на важливість регулятивної функції.

Загалом, в усіх варіантах мотиваційного підходу наголошується саме на спонукальній функції волі, тобто акцентується мотиваційна її складова.

Підхід "вільного вибору"

Вперше питання про спонтанний, нічим не детермінований вільний вибір поведінки поставив античний філософ Епікур. У подальшому це привело до виокремлення проблеми свободи волі.

Позиції представників цього підходу були принципово розмежовані. Одна частина вчених вважала, що багатогранність світу виявляється у волі. На їхню думку, у Всесвіті існує єдина світова воля, яка цілком вільна у всіх своїх проявах; вона нічим не обмежена і тому могутня. У людини ж універсальна воля, яка представлена їй у власному характері. Він даний людині від народження як незмінний і загалом непізнаваний. Волю ці вчені трактували як самостійну силу душі (нічим не зумовлену і ніким не пізнану), що здатна до вільного вибору (А. Шопенгауер, У. Джеймс). Такі ідеї вважалися волюнтаристськими, бо вони оголошували волю найвищим принципом буття і стверджували незалежність людської волі від навколишньої дійсності.

Іншу позицію займали ті, хто розглядав волю не як самостійну силу, а як здатність розуму приймати рішення (робити вибір). При цьому вибір виступав або основною функцією волі, або тільки одним із моментів вольової дії (Б. Спіноза, І. Кант, В. Франкл, Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн).

Отже, в межах підходу "вільного вибору" в одному випадку воля розглядається як самостійна сила (волюнтаризм), в іншому - як явище, пов'язане з функціонуванням пізнавальних процесів.