Загальна психологія - Скрипченко О.В. - 19. Психологія міжособистісних стосунків

19.1. Відносини, стосунки та ставлення

Глибинний зміст людського "Я" виявляється в людських стосунках і яскравими, неповторними барвами вплітається в канву об'єктивних суспільних відносин. Це дає змогу виділити їхній особливий рівень - міжособистісні стосунки, які ґрунтуються на основі певних дій, почуттів людини, що виникають у неї з приводу інших людей, їхньої поведінки, діяльності, позиції у суспільстві.

В українській мові існує специфіка вживання термінів "відносини" і "стосунки". Термін відносини (зв'язки, взаємозв'язки - ділові, офіційні) вживають, коли йдеться про зв'язок між об'єктами чи явищами (міждержавні відносини, виробничі зв'язки тощо). Поняття стосунки (взаємини, взаємовідносини - між людьми) використовують тоді, коли мають на увазі зв'язок між суб'єктами (людьми) у процесі спілкування.

Термін відносини увів ще Аристотель для відображення певного способу буття людини та пізнання нею навколишнього світу. За позицією В.М. М'ясищева, відносини - це інтегральна система вибіркових свідомих зв'язків особистості з різними сторонами об'єктивної дійсності, яка виражається в діях, реакціях і переживаннях людини та відображає її основні потреби й інтереси. Система відносин індивіда зі світом (люди, речі, професійна діяльність тощо) утворюють внутрішній світ людини.

Узагальнено, усі види відносин можна поділити на дві групи :

1) позитивної спрямованості психічної активності людини (ті, що зближують, об'єднують людей);

2) негативної спрямованості психічної активності людини (ті, які розділяють, роз'єднують людей).

Відносини формуються у процесі взаємодії людини з зовнішнім світом, тобто "виростають" (за В М. М'ясищевим) з педагогічної, медичної і виробничої практики в процесі набуття людиною життєвого досвіду та встановлення міжособистісних стосунків.

Міжособистісні стосунки - це взаємозв'язки між окремими людьми (групами людей), які об'єктивно виявляються в характері і способах взаємних впливів людей один на одного в процесі різних видів спільної діяльності, зокрема спілкування, та суб'єктивно переживаються і оцінюються ними. Відповідно, стосунки між людьми можуть мати кон'юнктивний (об'єднувальний), або диз'юнктивний (роз'єднувальний) характер. Переважання певного типу стосунків надає людському життю діаметрально протилежного сенсу, спрямованості. Іншими словами, міжособистісні стосунки включають систему настанов, ціннісних орієнтацій, очікувань, стереотипів та інших диспозицій, через які люди сприймають і оцінюють один одного в процесі міжособистісної взаємодії. Система стосунків утворює відповідну соціально-психологічну і духовну атмосферу, в якій живе людина. Автор книги "Людські якості" А.Печчеї зазначав: "Мені пощастило жити вільною людиною і я залишався нею навіть у в'язниці та й помру вільним. Але це б не мало сенсу, якби я не був пов'язаний глибоким почуттям братерської любові з іншими представниками роду людського. Головне - людська особистість, вона важливіша за будь-які справи та ідеї, бо без людей усі вони нічого не варті. А головне, в кожному з нас і в нашому житті - сила любові: адже лише завдяки їй наше життя перестає бути коротким епізодом і набуває змісту вічності".

Любов, взаємоповага між людьми, терпимість один до одного - це та дорога, яку людство, починаючи з часів зародження християнства, бачило як шлях до свого утвердження на землі. Якщо стати на протилежну позицію (а вона також визріла ще у ранні часи), то логічно дійдеш висновку Ж.-П. Сартра: "Пекло - це інші" І кожен з нас вибирає свою дорогу в міжособистісних стосунках. Тому загалом для людства вона звивиста і складна (М.В. Славчик).

Міжособистісні стосунки зароджуються та розвиваються в суспільних відносинах. Складний багатоплановий процес встановлення контактів між людьми породжується потребами суспільної діяльності. Він включає в себе обмін інформацією, сприймання і розуміння людини людиною, вироблення спільної стратегії взаємодії.

Взаємодія - це процес безпосереднього чи опосередкованого впливу суб'єктів (об'єктів) один на одного, що породжує їхню взаємозумовленість і взаємозв'язок між ними.

Особливістю взаємодії є її детермінованість, коли кожна з сторін взаємодії виступає як причина певної поведінки та ставлення іншої і, як наслідок, одночасного зворотного впливу протилежної сторони. Якщо в процесі взаємодії між людьми виникають суперечності, то це призводить до необхідності пошуку шляхів і засобів їхнього розв'язання. Це стимулює розвиток здатності людини до саморозвитку, самовдосконалення та встановлення нових взаємин, як між окремими групами людей, так і соціальних взаємовідносин, загалом, які складаються в процесі міжособистісної взаємодії. Така взаємодія опосередковується і визначається змістом, цілями, цінностями та особливостями організації спільної діяльності людей і є основою для формування соціально-психологічного клімату в різних професійних, політичних об'єднаннях та об'єднаннях за інтересами. Позитивний аспект взаємодії у процесі становлення і розвитку взаємин між людьми передбачає необхідність взаєморозуміння між ними.

Взаєморозуміння - це спосіб налагодження відносин між окремими людьми, соціальними групами, що передбачає обмін думками, цінностями, вивчення досвіду, при якому максимально враховується на практиці погляд чи позиція сторін, які спілкуються. Взаєморозуміння - найважливіший показник успішності соціально-психологічного спілкування, об'єктивною основою якого є спільність інтересів, поглядів, цілей тощо. Воно має винятково важливе значення для успішної спільної діяльності людей, їхньої міжособистісної взаємодії як певної форми життєдіяльності, способу передачі форм культури та суспільного досвіду У процесі такої взаємодії суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої. Людина самовиражається і самостверджується, виявляючи свої індивідуальні властивості, реалізуючи цілу низку соціальних функцій, тобто міжособистісна взаємодія та спілкування - явища поліфункціональні.

Отже, міжособистісні стосунки - психологічний феномен, що неминуче виникає в процесі спілкування і стосується всіх сфер людського суспільства - політики, економіки, культури, побуту тощо.

Міжособистісні стосунки і життєдіяльність мають каузальний, тобто взаємозумовлений характер. Скажімо, дружні доброзичливі стосунки в шкільному класі допомагають ефективніше справлятися з завданнями навчально-виховного процесу, а це, своєю чергою, стимулює розвиток взаємин для ще більшої товариської групової згуртованості учнів.

В основі людських стосунків лежить ставлення особистості. Ставлення - це позиція особистості щодо оточення і до самої себе, що зумовлює певний характер її поведінки стосовно кого-небудь (чого-небудь). Вияви ставлення пов'язані з емоційними переживаннями.

Міжособистісні стосунки - це суб'єктивні зв'язки і ставлення, які існують між людьми в соціальних групах. Це певна система між особистісних настанов, ціннісних орієнтацій, очікувань, які визначають зміст спільної життєдіяльності людей.

У міжособистісних стосунках вирізняють три основні компоненти регулювання поведінки людей: 1) когнітивний; 2) емоційний; 3) інтеракційний.

Когнітивний компонент особистості людини, яка спілкується з іншими суб'єктами, включає всі психічні процеси (сприймання, пам'ять, мислення та ін.), пов'язані з пізнанням оточення і самої себе.

Емоційний компонент обіймає все, що може бути зафіксоване на рівні фізіологічних реакцій і суб'єктивних ставлень. Це передусім позитивні та негативні переживання, конфліктність - узгодженість емоційних ставлень, внутрішньо особистісна, міжособистісна емоційна чутливість, задоволення - незадоволення собою, партнером, роботою, умовами життя взагалі тощо.

Інтеракційний компонент (взаємодія) регулюється першими двома і включає в себе конкретні відкриті чи завуальовані дії стосовно партнера.

Взаємодія цих трьох компонентів визначає міру міжособистісної привабливості партнерів, яка опосередкована сумісністю-несумісністю людей. Вона може виникнути навіть при першому візуальному контакті та перейти (якщо не зникає) після реального, безпосереднього і досить тривалого спілкування в приятельські, товариські, а за відповідних обставин - інтимно-любовні стосунки (дружба, кохання); або ж при негативній взаємодії - у ворожість, самотність, тощо. Міжособистісна привабливість (непривабливість) виникає і закріплюється внаслідок повторюваності позитивних (негативних) стосунків між суб'єктами.

Ступінь вираженості привабливості (непривабливості) залежить від індивідуальних психічних станів людей у певний момент часу та попереднього позитивного ( негативного) досвіду взаємодії.