Класичні експерименти в психології - Копець Л. - 3.3.1. Психологія особистості та проблеми її дослідження

3.3.1. Психологія особистості та проблеми її дослідження

У психології особистості вивчають теорії особистості, які використовуються в сучасній психології для пояснення, прогнозування і внесення цілеспрямованих змін у поведінку людини, психологічну структуру особистості, її феноменологію, інтелектуальний та емоційний світ, глибинні причини поведінки, унікальні аспекти особистості: творчість, самореалізацію, психологічну зрілість, психічне здоров'я.

Психологія особистості визначає та описує найсуттєвіші стабільні характеристики особистості, розробляє класифікації особистісних характеристик, дає пояснення цілісності психологічного світу окремої людини та унікальності цієї цілісності. Психологи, які працюють у сфері дослідження особистості, вивчають індивідуальні особливості, що визначають стиль життя та взаємодію з оточенням. У центрі їхньої уваги - індивідуальні відмінності та цілісний опис людини на основі синтезу всіх психологічних параметрів.

Через складність проблем психології особистості експеримент не домінує в цій предметній галузі. Ця наука все ще не має серйозних здобутків на основі експериментальної стратегії дослідження. Це в першу чергу зумовлено позиціями щодо експерименту її авторитетних засновників, які в більшості своїй не були ентузіастами психологічного експерименту. Подібно до античних філософів, які вважали, що слід "рятувати феномени" від спекуляцій, авторитети в цій галузі психології намагалися "врятувати" особистість від експерименту.

Поняття особистості належить до найбільш суперечливих і складних для визначення в сучасній психології. Спроби пояснити його ніколи не припиняються. Це ніби своєрідний ключ до психології та її найсуттєвіших проблем. З того часу, як постала проблема вивчення особистості, багато честолюбців та звитяжців психологічної науки мали наміри окреслити реальність особистості і визначити її характеристики. Виявилось, що концептуальне визначення особистості дати дуже важко. Єдиного загальновизнаного тлумачення немає і нині.

Особистість – це складна психологічна реальність, що є надзвичайно складним об'єктом дослідження. Особистість зумовлена соціокультурними впливами, але залежить і від генетичних чинників, вона функціонує на свідомому і несвідомому рівні, змінюється і розвивається і тим не менш відзначається усталеними тенденціями, які дають змогу відрізняти її впродовж тривалого часу, ідентифікувати її стиль, дії, сутність.

Персонологія – це напрям психологічної науки, основним предметом вивчення якого є особистість як особлива первинна реальність. Цей термін запропонував Генрі Мюррей (1938). Експерта у сфері досліджень та інтерпретації особистості називають персонологом. Його робота полягає у проведенні теоретичного аналізу особистості, емпіричних досліджень, діагностичної роботи та психотерапії. Персонолог встановлює, якою мірою поведінка людини визначається особистісними особливостями.

Розвиток персонології мав свої характерні риси. Психологія постала наприкінці XIX ст. як дитя філософії та експериментальної фізіології. Видатні представники академічної психології ХІХ ст. Вундт, Еббінгаус, Гельмгольц, Тітченер працювали в тиші університетів, рухались у науковому пошуку за своїми індивідуальними уподобаннями. Теоретики особистості з самого початку вимушені були займатися практичними питаннями, вони усвідомлювали серйозний дефіцит наукових пояснень людської поведінки. Для них на перший план вийшли проблеми цілісності і мотивації психічного життя особистості. Частково така спрямованість досліджень перших персонологів зумовлена також тим, що в академічній психології завжди існують певні обмеження для швидкої професійної кар'єри, а заняття практичною психологією, з яких довелось почати цим ученим, завжди приводять до зустрічі з психологією особистості. Щоправда, сучасні практичні психологи при такій зустрічі зазвичай роблять вигляд, що вони давні добрі знайомі.

Спочатку дослідження особистості відбувались у медичній практиці. Перші дослідники в цій сфері Фройд, Юнг, Мак-Дауголл були кваліфікованими медиками і практикували як психотерапевти. З самого початку персонологи поводилися менш відповідально, ніж "правильні" вчені. Теорії особистості стали у психології певним видом наукового бунтарства. Дослідники особистості виступали проти конвенційних ідей, типових методів, звичної практики досліджень, нормативної проблематики. Це були люди, мало пов'язані з академічною психологією, тому їм було легше відкинути модель поведінки "правильного" вченого. Теоретики особистості і сьогодні від традиційних психологів помітно відрізняються тим, що їхні теорії заплутані та нечітко окреслені, мають спекулятивний характер, не завжди прив'язані до експериментальних і психометричних процедур. Теоретики-персонологи часто відкидають обмеження і вимоги експериментальних підходів, охоплюють будь-які аспекти психічного функціонування своїми теоретичними імпровізаціями. В колі персонологів така наукова поведінка не вважатиметься неприйнятною, все залежить від віртуозності теоретика та інтриги створеної ним персонологічної картини. Персонологічні теорії оцінюються в першу чергу щодо того, наскільки цікаво в них представлена особистість, а вже потім виникає питання, наскільки теорія відповідає реальності. Втім, справжні персонологи здатні визнати досить суперечливі колізії в своїх теоретичних і емпіричних дослідженнях і мислити такими суперечностями. В цьому проявляються особливості саме персонологів як частини психологічного наукового товариства.