Класичні експерименти в психології - Копець Л. - 3.3.3. Типові помилки в персонологічних дослідженнях

У персонологічних дослідженнях психологи роблять такі типові помилки:

- демонструють власні стереотипи, упереджені погляди і вносять їх у дані;

- нав'язують досліджуваним певні вимушені кроки і дії в контексті дослідження;

- залучають до дослідження нетипових екстравагантних особистостей, на основі дослідження яких вибудовують універсальну, таку ж екстравагантну теорію, що не стосується типового в людях.

Усі зазначені проблеми дослідники обговорюють в будь-якій галузі психологічної науки, а у персонології гострота дискусій надзвичайна. Кожний персонолог залишається вразливим щодо зауважень про якість, надійність і переконливість своїх даних та інтерпретацій. Парадоксально, але як дотримання всіх умовностей проведення дослідження, так і нехтування ними не пов'язано закономірно з тим, наскільки великі сумніви викликають ті чи інші дані, наведені персонологом, у пошукачів персонологічних знань, та і самих дослідників теж. Іноді бездоганні дані не зацікавлюють, а небездоганні хвилюють і не викликають жодного сумніву. Кожному персонологу доводиться вести "свою боротьбу", щоб переконати професійну спільноту та зацікавлену публіку в своїй компетентності й надійності висновків. Дотримання критеріїв наукового пошуку й орієнтація на них повинні допомогти уникнути деяких типових проблем, що зазвичай виникають під час персонологічних досліджень. Персонологи, щоб досягти більш якісних і надійних даних, користувались різними стратегіями, "примушували події відбуватись" у самому дослідженні (експериментальний підхід); вивчали те, що вже відбулося (кореляційний підхід); могли вивчати всіх індивідів (експериментальний підхід); одну єдину особу (клінічний підхід).

У своїх дослідженнях психолог не досягне успіху, якщо діятиме відповідно до власних уподобань і примх. Персонолог повинен прагнути отримати переконливі докази своєї слушності. Психологи поки що мають певну свободу щодо того, яку теорію обрати, керуючись іншими міркуваннями, ніж її відповідність вимогам формальної адекватності або наявності в її основі фактичних даних. Психологія ще тільки починає перетворюватись на об'єктивну науку. Найвидатніші досягнення в цьому перетворенні мали Раймонд Кеттел і Ганс Айзенк, які збудували свої персонологічні теорії на великих масивах емпіричних даних різного типу. Однак їхня діяльність швидше виняток, аніж загальна норма. Незалежно від того, якими даними або якою дослідницькою стратегією користуватимуться дослідники, вони мають досягати спільної мети - здобути надійні та валідні дані, що розширюють наші знання та можуть доповнити наукову картину особистості.

Між теорією, характером даних, на які вона спирається, та стратегією дослідження існує взаємозалежність. Персонологи відрізняються не тільки певним теоретичним баченням, а й своєю прихильністю до певного виду емпіричних даних та підходом до дослідження особистості. Вони як учені намагаються бути об'єктивними, тим не менш, почуваються комфортніше з тим чи іншим видом даних, у рамках того чи іншого підходу до дослідження.

Дослідження особистості – досить копітка справа, що вимагає тривалого часу і значних обсягів дослідницької роботи. Якщо ми хочемо зрозуміти людей у всій їхній складності, то повинні приймати й те, що дослідження особистості не можуть бути легкими, швидкими, експресивними та одночасно приводити до приголомшливих цінних і бездоганних наукових результатів. Слід приготуватись до того, що доведеться багато працювати, буде багато критичних оцінок та в'їдливих зауважень, а знайдені відповіді не будуть остаточними.

Персонологи використовують емпіричне знання, формують раціональне знання, що характеризується експліцитністю, логічністю, аналітичністю і точністю. Однак вони цінують тих представників своєї спільноти, що володіють даром формування інтуїтивного знання, яке може бути сприйнято, осмислено, бути емоційним, яскравим, сильним, допомагати проникнути в суть того, що з нами відбувається. Всі три типи знання відіграють важливу роль у становленні персонологічної істини. У формуванні власних персонологічних істин треба використовувати знання всіх трьох типів: досвід, розум та інтуїцію, адже в самій персонології співіснують усі типи знань. Поєднання трьох видів знання створює своєрідний вигляд цієї науки - науки, в якій учені діють іноді інтуїтивно, іноді займаються лише збором фактичних даних, іноді схильні обмежитися лише раціональними поясненнями. Але жоден із них не має переваг, вибираючи свій методи і нехтуючи іншими.

Персонологія – це наука, в якій, мабуть, жодного ученого не визнано бездоганним у його дослідницьких стратегіях. Це наука, в якій бездоганні зафіксовані емпіричні факти при осмисленні можуть бути кваліфіковані як суперечливі, цілком логічні та впорядковані знання можуть викликати сумніви на рівні інтуїції, а те, що інтуїтивно сприймається як смілива й абсолютно бездоганна істина, після детального уважного аналізу виявиться сумнівним і безпідставним. Це наука, в якій немає прямої дороги до наукової істини. Персонолог Сальваторе Мадді вважає, що в персонології слід уміти рухатись в одному напрямку різними дорогами, тобто пройти невідому територію різними шляхами.

"Величезний недолік психолога в сучасний період - це його нездатність довести істинність того, що він знає... Залякані методами природничих наук, багато психологів відкидають більш тонкий реєструючий інструмент, спеціально призначений для зіставлення та правильного групування фактів - свій власний розум.

...Психолог повинен керуватися вимогою відданості фактам, усім фактам; від психолога чекають, що він може гарантувати, що його факти взяті з перевіреного і контрольованого джерела. Він повинен доводити свої висновки крок за кроком. Його термінологія стандартизована, і він майже повністю позбавлений можливості використовувати красиві метафори. Ці обмеження сприяють надійності, верифікованості висновків, зменшують їх тенденційність та суб'єктивність.

Я згоден, що психологи, які вивчають особистість, по суті намагаються говорити те, що література завжди говорила, і вони за необхідності говорять це менш художньо. Однак те, в чому вони досягли успіху, хоча поки що не так багато, вони прагнуть говорити більш точно і з точки зору людського прогресу - з більшою користю" (Г. Оллпорт).