Класичні експерименти в психології - Копець Л. - Експеримент Нормана Триплетта (1898)

Безумовно, проблеми, які розглядаються в соціальній психології, надзвичайно хвилюють людей і оцінюються ними як практично значущі.

Експеримент Нормана Триплетта (1898)

Психолог університету в штаті Індіана, США, Триплетт цікавився велосипедними гонками. Він помітив, що спортсмени демонструють кращі результати не тоді, коли "змагаються із секундоміром", а коли беруть участь у колективних заїздах. Для перевірки своїх міркувань Триплетт провів дослідження, яке вважається першим соціально-психологічним експериментом. Дослідник запропонував дітям скручувати спінінг на швидкість. В одній ситуації діти робили це у порожній кімнаті, в іншій - у товаристві однолітків. У присутності один одного діти робили це значно швидше. Досліджуваними були 40 дітей, з яких 20 в умовах змагання показали значно кращі результати, 10 незначною мірою їх покращили, а у 10 дітей результати були гірші через хвилювання.

Триплетт назвав відкритий ним феномен покращання результатів в присутності інших людей соціальною фасилітацією.

Значення експерименту Триплетта. Дослідник продемонстрував ефект соціальної фасилітації в контрольованому лабораторному експерименті. Це перше дослідження в соціальній психології встановило певною мірою те, що людям уже і так було відомо, однак те, що таку загальновідому істину було "доведено", мало важливе значення.

Експерименти з вивчення соціальної фасилітації тривають уже понад сто років. В нашій поведінці викликає психологічні зміни як факт присутності інших людей, так і уявна присутність. Чинники цього феномена: проста присутність інших, очікування оцінки, конкуренція, розсіювання уваги (дистракція). Цікаво, що в процесі дослідження соціальної фасилітації феномен встановлений, однак оригінальний експеримент Триплетта не дає надійних стійких результатів, за тими стандартами, які використовуються в сучасних дослідженнях.

В інших експериментах психологи використовували різні завдання (одягатись, розв'язувати арифметичні задачі, запам'ятовувати слова). Результати виявились суперечливими. В певних експериментах підтверджувався ефект соціальної фасилітації, у інших виявлявся зовсім протилежний ефект - ефект інгібіції (погіршення результатів у присутності інших людей).

Певною мірою вдалося пояснити ці суперечності Роберту Зайонцу. В його експериментах взяли участь більше 25 тисяч добровольців. Було проведено майже 300 досліджень. З'ясувалося, що в присутності інших легше виконати прості завдання (домінуючі реакції), якщо ж виконуються складні (творчі завдання, вирішити нестандартне рівняння, скласти вірш), присутність інших помітно погіршує результати.

Сучасні дослідження феномена соціальної фасилітації привели до певного уточнення: в присутності інших людей посилюватимуться домінуючі (найбільш імовірні) реакції.

Як правило, в сучасних офісах обмежують спілкування співробітників, хоча насправді, можливо, таким чином відбувається боротьба із творчим ентузіазмом.

Хоторнські дослідження (1924-1932)

Група дослідників, до якої входили Дж. Хоманс, Е. Мейо, Ф. Ротлісбергер, У. Діксон та інші, вивчала вплив об'єктивних чинників (освітлення, оплата, перерви) на продуктивність праці в передмісті Чикаго Хоторні. Керівництво компанії Western Electrics (у той час це був телефонний завод) було зацікавлене в тому, щоб краще організувати роботу і тому надало науковцям повну свободу дій для вивчення виробництва.

На першій стадії вчені з'ясували, що покращання умов освітлення підвищує продуктивність праці, однак через деякий час побачили, що погіршення умов освітлення дає такий самий результат.

Продуктивність праці групи жінок зростала при покращанні умов освітлення, при збільшенні кількості коротких перерв та тривалості перерв. Будь-яка інновація сприяла підвищенню продуктивності праці. Тоді психологи почали вводити зміни протилежного характеру (зменшувати кількість перерв, обмежувати обідню перерву, зменшувати освітленість), однак група продовжувала працювати все краще.

На другій стадії було встановлено, що через деякий час продуктивність повернулась на попередній рівень, однак це відбувалося вже піл впливом соціальних норм (наприклад, дотримання норми "не робити більше, ніж сусід поруч").

У результаті психологи зрозуміли, що продуктивність праці змінювалась під впливом соціальних чинників, а саме завдяки інтересу до процесу праці і робітників з боку керівництва.

Значення Хоторнських досліджень. Результати цього дослідження так і залишились таємницею. Найбільш прийнятним поясненням його результатів, яке наводять у підручниках, був сам чинник експерименту: виділення робітниць в окрему групу, уважне спілкування з психологами та керівництвом, цікавість інших працівників спричинили такий парадоксальний результат.

Експеримент тривав з 1927 по 1936 рр. Він надзвичайно підвищив авторитет психологів і сприяв широкому поширенню психологічних досліджень.

Через масштабність, тривалість, участь багатьох дослідників, багатоплановість результатів і тих інтерпретацій, які увійшли потім до підручників, дослідження отримало назву Хоторнської саги. З іншого боку, образ дослідження, який сформувався в літературі, та його реальні події не збігаються. Однак, безперечно, це дослідження стало психологічною легендою.

Керівництво компанії прагнуло досягти високої продуктивності праці, а його менеджери були послідовниками популярної на той час наукової організації праці, однак коли вони пропонували робітникам більш ефективні методи праці, ті ставились до новацій негативно, вважали, що їх хочуть перетворити на роботів, і відмовлялися слідувати рекомендаціям.

Під час Хоторнських експериментів було проведено серію досліджень за сприяння Гарвардської школи ділового адміністрування (1927-1932), результати яких згодом лягли в основу курсів з психології та менеджменту. Найбільш відомим став експеримент, предметом якого була продуктивність праці 5 жінок, які працювали в окремому приміщенні на умовах оплати за виконану роботу. Вимірювання продуктивності праці цих жінок проводилось упродовж 23 періодів, тривалістю від 3-4 до ЗО тижнів. Кількість перерв для відпочинку та обідів постійно змінювали.

Результати цього дослідження були представлені дослідниками, які брали в ньому участь. Невдовзі ці результати стали широко відомі, перетворились на своєрідне Євангеліє для курсів психології та менеджменту.

Працівниці реагували на будь-які зміни в роботі (кількість та тривалість перерв для відпочинку чи прийому їжі, їх скорочення, навіть повна ліквідація перерв) підвищенням продуктивності праці. Сумарний результат дослідження полягав у тому, що впродовж перших найбільш часто згадуваних у літературі періодів продуктивність праці працівниць неухильно зростала, не залежала від кількості перерв на відпочинок і досягла рівня на 30-40 % вище від початкового, який був встановлений на початку експерименту. Зокрема, на початку 12-го періоду робітниць позбавили скороченого дня в суботу, двох планових перерв, якими вони могли користуватись під час 11-го періоду. Тим не менш, продуктивність праці зросла на 11 %. На 13-му періоді кількість перерв було відновлено і робітниці почали отримувати на обід напої за рахунок компанії. Все це привело до підвищення продуктивності праці на 4 %.

Дослідники дійшли висновку, що конкретні особливості графіку роботи та зміни, які вносились упродовж 13 періодів, не мали значення, а продуктивність праці зросла завдяки покращенню стосунків між працівниками в самій групі та їх безпосереднім керівником. Мейо та його колеги вважали, що особливий статус працівниць, їх "окремість" від інших робітників зміцнили "корпоративний дух" у групі, сприяли її згуртованості. Члени групи несподівано відчули, що керівник проявляє до них увагу, поводиться привітніше, хоче дізнатись їхню думку, цікавиться їхніми пропозиціями. До того ж нова система оплати, що прив'язувала заробіток до продуктивності групи, а не всієї фабрики, зумовили процес утворення нових групових норм, які полягали у підвищенні продуктивності праці, взаємодопомозі, більш позитивному ставленні до керівництва. До того, як виявилось в тих дослідженнях, що проводились на Хоторнському підприємстві одночасно (1931-1932 рр.), працівниці отримали своєрідне звільнення від тих норм, які стримували продуктивність праці, так чи інакше діяли на підприємстві та нав'язувались працівниками один одному (через дорікання як на вербальному, так і на невербальному рівнях) в інших підрозділах.

Критика Хоторнських досліджень. При вивченні даних про дослідження окремі психологи (зокрема, С. Мілграм) зазначали, що робітники могли бачити в психологах "шпигунів", які діяли в інтересах керівництва компанії, тож вони підвищували продуктивність праці зовсім не через причетність до дослідження, як про це подумали психологи.

У дослідженні не було контрольної групи, в якій умови праці були незмінними. Дослідники, що уважно вивчили перші звіти хоторнських експериментаторів, стверджували, що все було не так однозначно, як про це тенденційно повідомляли інтерпретатори досліджень. Виявилось, що працівниці не були наївними, добре розуміли ситуацію і не вельми піддавались маніпуляціям з боку керівництва щодо хорошого ставлення та уваги до їхньої роботи. Така інтерпретація подій склалась для студентів і панує з того часу в підручниках. Працівниці перебували під неявним тиском із боку керівництва і були змушені підвищувати продуктивність, щоб зберегти свої деякі привілеї, що були зумовлені участю в дослідженні, з певною надією, що це допоможе всім робітникам і приведе до покращання умов для всіх на фабриці.

Також ретельні дослідники встановили, що коли впродовж однієї тривалої серії дві працівниці почали проявляти вороже та неконструктивне ставлення, їх замінили іншими працівницями, які проявляли більшу готовність сприяти успіху дослідження. До того ж найбільш серйозний стрибок у продуктивності праці (за всі 23 періоди спостережень) відбувся за цими згаданими "кадровими" перестановками, а другий, так само значний, припав уже на період Великої депресії, що само по собі робило для працівниць їхню роботу цінною та привабливою.

Тим не менш, важливість Хоторнської саги є незаперечною. Дослідники вважають, що її значення не обмежується висновками, що умови контрольної і експериментальної групи не повинні відрізнятись, а групи взагалі не повинні перебувати в таких умовах, щоб відчувати себе об'єктами особливої уваги та спостереження (що саме розглядається як хоторнський артефакт). Соціальні стосунки і моральний дух працівників також завжди відіграють вирішальну роль.

Психологи повинні розуміти закономірності соціальної взаємодії між досліджуваним та експериментатором. Хоторнські дослідження показали, що учасники дослідження, як в лабораторії, так і в реальних умовах, не є пасивними учасниками експериментальних маніпуляцій, вони свідомі люди, які знають, що їхні дії можуть спричинити певні наслідки, і вони, турбуючись про це, здатні діяти, не поступаючись експериментаторам у своєму прагненні дати подіям певну заплановану ними самостійно логіку.

До того ж коли ознайомлюємось з психологічними дослідженнями, ми маємо вдумливо розібратись у методології дослідника, втому впливі, який міг виникнути через різноманітні мотиви учасників, і на цій основі давати оцінку дослідженню. Споживачі психологічних експериментів мають бути більш уважними щодо того інтелектуального продукту, який їм пропонується.