Класичні експерименти в психології - Копець Л. - Експерименти Музафера Шерифа(1935, 1937)

Експеримент 1. Вплив групових норм в умовах лабораторного експерименту.

У дослідженні Шериф використовував автокінетичний ефект (autokinetic phenomen). Це своєрідна ілюзія, яка полягає в тому, що людина сприймає в затемненому візуальному полі нерухому світлову точку на певній відстані як таку, що рухається. Людина, яка дивиться на світлову точку, вважає, що точка "скаче" на певну відстань, оцінка цієї відстані в кожному окремому випадку є різною.

Учасниками дослідження були студенти Колумбійського університету. Перебуваючи в лабораторії на самоті, особа сприймала на відстані 4,5 м декілька раз експоновану точку, встановлювала приблизну відстань "стрибка". На наступному етапі досліджувані потрапляли в товариство двох інших учасників, що напередодні вже виконували те саме завдання. Коли треба було винести судження, на цей раз учасник слухав враження своїх партнерів, які сповіщали йому про свої результати.

Процедуру дослідження було повторено в тому ж складі того самого дня і впродовж наступних двох днів.

Результати. Після спілкування з новими учасниками перша оцінка корегувалась досліджуваним у бік середнього значення.

Висновок дослідження. В умовах, коли ситуація невизначена і багатозначна (принаймні двозначна), особа схильна погоджуватись з думкою інших людей (деякої більшості).

Досліджувані так і не встановили, що має місце оптична ілюзія (!). Натомість сформувалась певна групова думка щодо руху точки, відповідно до якої залучені учасники корегували свою попередню позицію.

Експерименти Шерифа повторювались у різноманітних ситуаціях, в яких мали місце такі змінні, як невизначеність, незвичайність стимулу, можливість різного тлумачення стимулу.

Оцінка експерименту Шерифа. Ньюком зазначив, що цей експеримент з вивчення соціальних норм для нього надзвичайно важливим зразком соціально-психологічного дослідження: "Його експериментальна робота і концептуальне обґрунтування соціальних норм мають революційне значення для тієї соціальної психології, яка становить для мене інтерес. Треба віддати належне мудрості Шерифа, що сформулював проблему соціальних норм на основі процесів сприйняття" (1972).

Експеримент 2. Дослідження міжгрупової взаємодії та конфлікту (1954).

Класичними вважають серію експериментів М. Шерифа, що була присвячена дослідженню феноменів групової взаємодії.

Учасниками дослідження були хлопчики віком 11 років, які відпочивали в одному з літніх таборів у Каліфорнії, США.

Гіпотеза дослідження була така: міжгрупова взаємодія на основі конкуренції має призвести до конфліктної взаємодії, а виконання спільної діяльності сприятиме кооперативній поведінці.

Хлопчики були розподілені по двох будиночках, що розташовані на значній відстані один від одного. В першій фазі дослідження була організована загальна діяльність. Упродовж тижня обидві групи хлопчиків вільно спілкувалися Та розважалися. За цей час формувались певні прихильності; обидві групи згуртувались, вибрали собі назви, над будиночками вивісили свої прапори.

У другій фазі дослідження хлопчики взяли участь у турнірі з призами, трофеями та індивідуальними нагородами. Експериментатор виходив з того, що змагання сформує конфлікт. Його гіпотеза підтвердилась. Через деякий час між хлопчиками почали виникати конфлікти, неприязнь зростала, тож через два тижні виникли не лише сварки, а й бійки.

На другому етапі адміністрація закладу ініціювала велику кількість змагань між загонами. За перемогу в іграх хлопчикам вручали досить цінні, як на погляд дітей, призи. Ситуації змагань і нагороджень створювали атмосферу напруженого суперництва. Особливістю змагань було те, що один із загонів завжди був переможцем, а інший - переможеним. Напруження зростало. Спочатку хлопчики насміхались один над одним, лаялись, врешті перейшли до зіткнень. Одна команда вкрала в іншої прапор і спалила його. У відповідь ображені здійснили наліт на будиночок суперників і вчинили там безлад. Виник досить серйозний конфлікт, стосунки між дітьми стали неприязними, ворожими.

У третій фазі дослідження Шериф та його колеги змусили хлопчиків працювати на спільну мету. Дослідники створили ряд штучних ситуацій, які могли вирішити тільки всі діти разом: зіпсували навмисне водопостачання в таборі, зламали автомобіль, яким доставляли провіант. Спільна праця зменшила конфліктність. Дослідження Шерифа показувало, що створення умов для міжгрупової соціальної конкуренції призводить до ескалації конфлікту.

Після того, як хлопчики взяли участь у серйозній спільній діяльності, стосунки між групами змінились докорінно. Діти мали полагодити водопровід, зібрати кошти на кіноустановку, щоб взяти її напрокат, відремонтувати поламану вантажівку. Напруження між групами зникло, стосунки стали товариськими.

Базову гіпотезу було підтверджено: міжгрупове суперництво призводить до конфліктної взаємодії, агресивної поведінки та формування негативних стереотипів (образи, прізвиська тощо), незважаючи на попередній досвід дружнього спілкування, а потреби спільної діяльності розвивають кооперативні стосунки та підтримують дружнє спілкування.

Такий оригінальний і несподіваний спосіб дослідити взаємодію вразив дослідників, і Шерифа почали вважати одним із найпрогресивніших дослідників.