Класичні експерименти в психології - Копець Л. - 4.2. Джон Боулбі – дослідник беземоційного характеру

Джон Боулбі (1907-1990) відомий як видатний дослідник психічного розвитку дитини. Він отримав медичну освіту у Кембриджському університеті (спеціалізація - дитяча психіатрія). Вчений зацікавився проблемою дитячих травм у ранньому віці і роллю сім'ї у психічному розвитку дитини. Все життя Боулбі був прихильником психоаналізу, однак у своїх наукових дослідженнях використовував досягнення перш за все біології та етології.

Гіпотезу, яку перевіряв Боулбі, можна сформулювати таким чином: порушення у психічному розвитку зумовлені порушенням стосунків між батьками і дитиною. Він порівняв психологічні особливості малолітніх правопорушників з їхніми однолітками із благополучних сімей. У 1946 р. вийшла перша книга Боулбі, досить виразна назва якої підійшла б швидше для детективу, а не наукової праці, - "Сорок чотири юних злодії".

Боулбі встановив, що найбільш суттєва відмінність між двома вибірками полягала у тому, що діти, які не мали схильності до правопорушень, виховувались в умовах батьківської турботи та мали позитивні стосунки зі своїми матерями впродовж всього життя. Між тим, серед 44 неповнолітніх правопорушників виявилось 17, які у віці до п'яти років були в розлуці зі своєю матір'ю не менше ніж півроку. Боулбі визначив, що це і є той чинник, який зумовив відхилення у психічному розвитку.

Боулбі проводив свої спостереження у лікувальних та виховних дитячих закладах, де перебували діти, покинуті своїми матерями. Результати досліджень він опублікував у відомій книзі "Материнська турбота і психічне здоров'я" (1951). Боулбі був першим дослідником, який встановив зв'язок між розвитком прихильності та адаптацією і виживанням дитини. Боулбі описав вплив розлуки з матір'ю на розвиток дитини і психопатологічних відхилень, а також психологічні реакції дитини: протест, гострий жаль, відчай і відчуження, тривогу і неспокій, амбівалентність, депресію.

Спираючись на свої спостереження і дані дослідників Спітцата Голдфарба, Боулбі дійшов висновку: дитина в ранньому віці має виховуватись в умовах емоційної теплоти і розвинути стійкий емоційний зв'язок із матір'ю, що є основою благополуччя та рівноваги дитини. Якщо такі умови порушено (зруйновано емоційні стосунки прихильності), виникають серйозні розлади в психічному здоров'ї різної міри складності, у багатьох випадках незворотного характеру,

В умовах тривалої емоційної депривації формується особистість низького рівня розвитку (примітивна) в напрямі психопатичного характеру, який Боулбі називав "беземоційним". Такий характер спрямовує до неадекватної, а також до протиправної поведінки.

Праці Боулбі збудили інтерес в суспільстві і привернули увагу до проблеми, наскільки важливі умови розвитку та виховання в ранньому дитинстві. В той же час увага дослідників до цієї проблеми сприяла виявленню надзвичайно цікавого феномена "невразливих" дітей. Було встановлено, що деякі діти, які не отримують належного догляду і батьківської уваги, все ж таки невразливі до несприятливих умов і розвиваються цілком нормально. Цей феномен вразив дослідників, однак у чому полягає психологічна природа їхнього протистояння негативним умовам, досі залишається таємницею.

Боулбі вважав, що розлука з матір'ю завжди призводить до тяжких порушень психічного розвитку, і чим триваліша розлука ("умови емоційної депривації"), тим незворотнішими є її негативні наслідки. Праці дослідника вражають різноманіттям феноменології та стриманістю у висновках. їх неможливо прочитати і не змінитись, це книги справжнього психолога. Дослідження прихильності наповнюють психологію все новими фактами, в чому є велика заслуга Джона Боулбі.