Класичні експерименти в психології - Копець Л. - 4.5. Експериментальні події Стенлі Мілграма

Стенлі Мілграм (1933-1984) був визначним експериментатором у психології. Його дослідження змушують кожного, хто про них дізнається, замислитися над природою людської поведінки. Це був один із небагатьох психологів, який ніколи не грішив звичною для них пустою балаканиною, хто не засмітив науку власними реф-лексіями та філософією. Він був справжнім дослідником. Його наукова слава якісна: дослідження, результати, факти.

Стенлі Мілграм народився у Бронксі у сім'ї вихідців зі Східної Європи, що переїхали до Америки в роки Першої світової війни. Цікаво, що в тій самій школі, що й Стенлі, навчався інший знаменитий психолог Філій Зімбардо, дослідник підпорядкованої поведінки, автор відомого "тюремного" Стенфордського експерименту.

Після закінчення школи Мілграм навчався у Нью-Йоркському королівському коледжі. Спочатку планував стати політологом, однак у процесі навчання збагнув, що його цікавлять питання, які стосуються соціальної психології. Мілграм мріяв стати студентом Гарварду, однак для цього потрібна була психологічна підготовка. За одне літо він прослухав шість психологічних курсів у трьох університетах Нью-Йорка і восени 1954 р. став аспірантом у Гарварді. Доля звела його з вченими, який справили на нього сильне враження і визначальним чином вплинули на його професійну долю. Його викладачами були Г. Оллпорт (керував його дисертаційним дослідженням), Дж. Брунер, С. Аш.

У 1960 р. Мілграм отримав ступінь доктора філософії в Гарварді. Перші експерименти Мілграма: дослідження конформпості Методику для дослідження конформності розробив С. Аш. Мілграм модифікував її у своєму експерименті, зокрема, досліджувані мали оцінювати не знамениті відрізки Аша, а аудіоінформацію: слухати пари тонів і порівнювати, який тон звучить довше. Інформація, яка мала "орієнтувати" досліджуваних, надходила через навушники. Вони постійно чули, як одностайно відповідала більшість учасників. Особа мала прийняти рішення і приєднатись до більшості, яка помилялась (тобто вчинити конформно), або визначитися і дати відповідь самостійно.

Цю методику було апробовано в Гарварді влітку 1957 р. Упродовж 1957-1958 рр. дослідження за цією методикою проводились в Інституті соціальних досліджень в Осло, а в 1958-1959 рр. – в Сорбонні (Франція).

Дослідження виявило, що норвежці відзначаються вищим рівнем конформності. Було сформулювано гіпотезу про те, що конформність є соціально-психологічним параметром, який пов'язаний із національними та культурними особливостями.

Традиції різних суспільств є визначальними для рівня конформності. Французьке суспільство традиційно характеризується свободою вияву думок (феноменом різноманітності мислення), а норвезьке підтримує та цінує єдність, є гомогеннішим та компактнішим.

Закінчивши свої дослідження в Європі, Мілграм переїхав до Прінстона, разом зі своїм учителем. Стосунки цих двох надзвичайно талановитих людей не були безхмарними. Аш був людиною стриманою та трохи відлюдьку ватою, а Мілграм прагнув більш довірливих і теплих стосунків. Однак, безперечно, Аш був інтелектуальним натхненником досліджень Мілграма. Рік роботи в Прінстоні був сповнений самотності та роздумів над перспективами своїх досліджень. Саме тут Мілграм сформулював ідею підпорядкованості авторитету, втілену згодом у Иєльському університеті, де він уже працював самостійно. Перші результати цього експерименту були опубліковані в 1963 р. Навколо цього експерименту від самого початку розгорілась полеміка, яка не вщухає до сьогодні.

Найбільш серйозні зауваження етичного характеру стосувались того, що в цьому дослідженні було завдано шкоди здоров'ю учасників та порушено їхню психічну рівновагу. Мілграму дорікали за те, що він змусив їх виступити в ролі мучителів. Однак він не погоджувався зі своїми критиками. На його думку, психологічна травма, завдана дослідженням, цілком зіставна з переживаннями студента під час будь-якого іспиту і набагато менша за той удар по самоповазі, коли студент отримує низьку оцінку своїх знань. Мілграм вважав, що перебільшена делікатність психоло-гів-професіоналів була виявом упередженості щодо нових ідей у процесі дослідження.

На жаль, дискусія мала для Мілграма прикрі наслідки. Його почали сприймати як скандальну особу, що кидає виклик загальноприйнятим нормам наукової спільноти. Його заяву щодо вступу до АПА спочатку відхилили, але пізніше, в 1970 р., Мілграм усе ж став членом цієї впливової організації.

Коли у Мілграма закінчився контракт у Йєлі, він повернувся до Гарварду і розгорнув нові цікаві дослідження. У Гарварді у нього був новий трирічний контракт, його наукова кар'єра розвивалася подібно до більшості американських науковців. Річна зарплата складала 8600 доларів.

Разом зі своїми аспірантами Леоном Манном і Сьюзен Хартер Мілграм поставив за мету вивчити настрої місцевої громади. Дослідники розробили для цього делікатний метод, що дістав назву методу загубленого листа. Було змодельовано звичайну життєву ситуацію: людина знаходить загублений лист. У такій ситуації нормою є припис: якщо ми знайшли листа, то слід відправити його за адресою. Однак як учинити, якщо лист адресований антидемократичній організації, цілі якої особа не поділяє?

Під час першої апробації методу в Йєльському університеті було розкидано 400 листів (на тротуарах, у телефонних будках, магазинах та студентських гуртожитках): по 100 листів прихильникам нацистської та комуністичної партії, 100 листів - науковим працівникам медичного коледжу, ще 100 листів - невідомій особі, містеру Уолтеру Канапу. Результати дослідження були такими: 70 % листів приватній особі та науковим працівникам були вкинуті у поштові скриньки, і лише чверть листів, адресованих прибічникам нацистської та комуністичної партії. Розроблену Мілграмом і його аспірантами методику згодом почали широко застосовувати з метою дослідження громадської думки.

Мілграм вирішив використати архітектурні відмінності студентського містечка Гарварду в подальших дослідженнях. У Гарварді студентські гуртожитки були різного типу: в одному містечку – на 22 поверхи, в яких могли проживати 500 осіб, та 4 або 5-поверхові будівлі (по 165 студентів); в іншому містечку — 2-4-поверхові будівлі (в середньому по 58 студентів).

Мілграм вирішив порівняти, як відправлятимуть "загублені" листи з гуртожитків різного типу. Мета дослідження полягала у визначенні рівня взаємодопомоги в умовах проживання в різного типу будівлях. У найбільш відвідуваних місцях гуртожитків дослідники розкидали запечатані конверти із листом, в якому висловлювалась вдячність певній особі. На загублених листах були марка та адреса отримувача, але не було адреси відправника. В дослідженні враховували, яку частину "загублених" листів відправлять студенти, які проживають у будівлях різного типу.

Дослідники очікували, що чим більше людей пройде в місцях розкидання листів, тим вище ймовірність того, що лист помітять та відправлять його за вказаною адресою, однак їхнє припущення не справдилось. Кількість відправлених листів, які були залишені в густозаселених гуртожитках, становила 63 %, в середньо заселених – 87 %, а в малозаселених гуртожитках усі листи дійшли до адресата.

Результати досліджень, проведених за цією методикою в інших університетах, були схожими. Щоб зрозуміти психологічні причини такої різної поведінки студентів із різних гуртожитків, їм розіслали опитувальники. Виявилось, що студенти, які проживали в густозаселених гуртожитках, відзначались слабкішим почуттям колективної відповідальності, разом з тим вони свідчили, що почуваються самотніми.

У стінах Гарварду 1967 р. Стенлі Мілграм провів цілком нове дослідження за спеціальною методикою "малого світу". Він вирішив з'ясувати, скільки потрібно контактів, щоб двоє незнайомих людей урешті зустрілись. Мілграм звернув увагу на поширену реакцію людей: коли вони зустрічають незнайомців під час подорожі, на вечірці тощо і з'ясовують, що мають спільних знайомих, то вигукують при цьому: "Який тісний цей світ!".

Мілграм вибрав із телефонних довідників кількох міст випадковим чином певну кількість адресатів і надіслав їм конверт із коротким повідомленням про іншого, теж випадковим чином обраного американця. В листі наводились дані: прізвище, характерні зовнішні прикмети, коротка біографія.

Імовірність того, що людина, яка отримає листа, знає описану особу, становить 1/2000. Мілграм просив адресата: якщо він знає згадану в листі особу, повернути листа експериментатору, а якщо ні - то переслати листа комусь зі своїх знайомих, хто міг би знати цю людину. Якщо наступний отримувач листа вже знав описану особу, то він теж мав діяти так само (передати лист експериментатору або надіслати лист далі). Число таких передач листа від людини до людини розглядалось як показник дистанції між двома абсолютно незнайомими людьми в країні. Як не дивно, але виявилось, що відправлені Мілграмом листи недовго мандрували просторами Америки. Для того, щоб листи знайшли адресата, потрібно було від 2 до 10 передач, але в середньому 5.

Мілграм був досить відомим в академічних колах, охоче займався популяризацією своїх досліджень. Його запрошували на різноманітні семінари, його статті передрукувались у різних виданнях.

Навколо його досліджень постійно точилися дискусії. Схвильовані люди писали йому листи, ділилися власними спостереженнями. Іноді це були досить колоритні приклади з життя різних людей. Відомо, що Мілграм охоче відповідав своїм дописувачам.

У Гарварді Мілграм пропрацював чотири роки, він викладав, проводив дослідження, обіймав посаду виконавчого директора порівняльної міжнародної програми у відділі міжнародних зв'язків. Ставши відомим, він сподівався отримати контракт на постійну роботу, однак його кандидатуру було відхилено. Важко зрозуміти причини відмови талановитому досліднику. Можливо, його дослідження здавались колегам надто екстравагантними й університетська адміністрація діяла передбачливо, щоб уникнути гострих ситуацій у майбутньому. Мілграм був ображений. Він мав запрошення від Корнельського та Каліфорнійського університетів, але обрав зрештою не такий престижний Нью-Йоркський. Він вважав, що згодом зможе відшукати роботу у більш престижному науковому закладі, однак склалося так, що Мілграм пропрацював в у Нью-Йорку 17 років (до кінця свого короткого життя).

Мілграм був одним з тих дослідників, який не залишився байдужим до трагічного інциденту, що стався в Нью-Йорку в 1964 р., - вбивства Кітті Дженовезе. У співавторстві з Полом Холландером він написав статтю про цей випадок.

Працюючи в Нью-Йоркському університеті, Мілграм все більше уваги приділяв психології жителів великих міст, проводив семінари з урбанології, ініціював нові дослідження.

Один з його експериментів цього періоду був досить ефектним. Вікно з лабораторії Мілграма виходило на 42-гу вулицю, досить багатолюдну. Проінструктовані Мілграмом студенти (учасники дослідження) зупинялися на вулиці і починали дивитися на вікно на 7-му поверсі, поступово утворюючи натовп. Мілграм знімав поведінку людей, що приєднувались до них, на плівку. Під час дослідження змінювався розмір натовпу. Якщо на вікно дивилася лише одна людина, то до неї приєднувались 45 % випадкових перехожих. Коли натовп зростав до 15 осіб, біля них зупинялось уже 85 % перехожих. У цьому дослідженні було експериментально змодельовано такий тип соціальної взаємодії, як зараження. Мілграм довів, що сила впливу зростає при збільшенні осередків (джерел) впливу. Показані можливості психологічного експерименту допомагали іншим психологам вивчати механізми соціального впливу.

У 1969 р. на щорічному з'їзді АПА Мілграм зробив доповідь "Досвід життя у великому місті: психологічний аналіз", яку згодом було опубліковано у популярному журналі "Science". Наприкінці 80-х pp. цю статтю було визнано класичною за індексом цитування, вона увійшла до найвідоміших психологічних антологій. Режисер-документаліст Гаррі Фром звернувся до Мілграма з пропозицією створити на основі статті документальний фільм. Згодом побачили світ чотири фільми у їхньому співавторстві, присвячені проблемам соціальної психології. Слід сказати, що фільми виявились досить успішними, зокрема, "Місто та особистість" (1972) отримав престижні кінематографічні нагороди та мав комерційний успіх.

Учений, як зазначають біографи, був досить обдарованою людиною в інших сферах діяльності. Він писав пісні, які були популярні серед студентів 60-х років, любив займатись винахідництвом у сфері настільних ігор, відомі його літературні спроби.

Мілграм сформулював свою позицію дослідника так: "Як соціальний психолог, я вивчаю світ не для того, щоб оволодіти ним в якомусь практичному сенсі, а для того, щоб зрозуміти його і повідомити іншим, як я його зрозумів".

У своїх дослідженнях Мілграм охопив надзвичайно широке коло психологічних явищ: підвладність груповому впливу, соціальні стереотипи, моральну та неморальну поведінку, психологічну анонімність особи в сучасному урбанізованому світі; запропонував оригінальну концепцію ментальних карт, тобто уявлень жителів мегаполісів про свої міста.

Мілграм ставив такі запитання: чому люди люблять фотографуватись та фотографувати та не люблять власні портрети, чому вони так люблять отримувати новини, чи справді перегляд телевізійних програм може викликати асоціальну поведінку.

Мілграм був дослідником у сфері психологічної реальності. Це рідкісний дар - експериментально виявити психологічні закони явищ, уміти визначати суттєве в цій реальності, а не приймати в якості такого другорядні деталі.