Класичні експерименти в психології - Копець Л. - РОЗДІЛ 6. Таємниці психологічного експерименту – для експериментаторів-початківців

Французький учений Клод Бернар зазначав, що не існує правил, за якими повинна народжуватись продуктивна ідея для проведення дослідження, ідея приходить спонтанно, її природа суто індивідуальна. Однак, коли ідея з'являється, то її слід узгодити з певними логічними правилами і приписами до дій, яких не може уникнути жоден експериментатор. Не варто піддаватись також ілюзії, що експериментування - це лише виконання інструкцій, які приводять до успіху. Вчений зауважив: "Експериментальний метод не дає нових і продуктивних ідей тим, у кого їх немає; цей метод служить для того, щоб спрямувати ідеї і розвивати ідеї тих, у кого вони є, щоб отримати з цих ідей найкращі результати". Подальші поради стосуються перш за все тих, у кого є передчуття наближення ідей для психологічного дослідження.

Перш ніж розпочати дослідження, слід проаналізувати відповідну літературу. Експериментатор може сформулювати певну теорію (авторську модель досліджуваного явища) та гіпотези, які треба перевірити. Він має визначити, які змінні він контролюватиме і яким чином їх вимірюватиме. Отримані експериментальні дані необхідно проаналізувати, пояснити і визначити, які нові знання вдалось здобути. Навчитися обробляти дані допоможуть методи математичної статистики.

Перед проведенням експерименту слід переконатися в тому, що ви знаєте відповіді на такі запитання:

1. Чи відповідає експеримент етичним вимогам?

2. Скільки учасників дослідження необхідно?

3. Як буде організовано дослідження - індивідуально чи у групах?

4. Як довго триватиме експеримент?

5. Чи будуть встановлені обмеження і правила щодо спілкування учасників?

6. Чи існують якісь критерії, які визначають неможливість стати учасником дослідження?

7. Чи можливо операційно визначити всі змінні?

8. Чи підготовлено всі матеріали та обладнання?

9. Яким чином будуть опрацьовані дані дослідження?

10. Як здійснюватиметься інтерпретація отриманих результатів?

З'ясувавши відповіді на ці запитання, можна визначити, чи справді ви хочете провести дослідження.

Перед більшістю викладачів психологічних дисциплін постають певні проблеми, коли йдеться про визначення студентами власних планів наукової роботи, головна з яких: у студентів немає ідей. Звичайно, викладачі переконують студентів, що в психології ще багато невирішених проблем, тим не менш, дефіцит наукових задумів має місце і викликає відчай як збентежених наставників, так і самих студентів.

Викладачі розуміють, що наукове дослідження – це не результат ретельного самовідданого виконання розпоряджень, студенти мають прагнути до самостійного пошуку Той, хто відчуває в собі покликання до наукового пошуку в психологічній науці, не повинен занепадати духом. Перші наукові спроби метрів психологічної науки теж не завжди були вдалими.

За нашою нібито нездатністю до народження експериментальної ідеї часто приховані різноманітні безпідставні страхи. Відомий психолог, викладач експериментальної психології Девід Мартін дав характеристику цих поширених фобій. Спираючись на його визначення, спробуємо з'ясувати, які переживання часто стають перешкодою в науковому пошуку.

Генієфобія, або ж страх перед геніями. Студенти іноді вважають, що кожний психолог, який проводить експериментальні дослідження, - геній, тож їхній інтелектуальний потенціал порівняно з цими людьми просто мізерний. Однак досвід обговорення різноманітних досліджень на наукових конференціях переконує, що більшість дослідників – це не завжди генії з бездоганними науковими рішеннями, перед якими слід лише впасти на коліна від захоплення. Іноді на наукових зібраннях під шквал дошкульної критики потрапляють не лише молоді науковці, а й солідні вчені. Як правило, серед науковців досить багато і молодих людей, вони ведуть свою наукову дослідницьку роботу, а колеги з дивовижною спритністю можуть завжди знаходити помилки та прорахунки в будь-якому дослідженні. Тож не варто хвилюватися. В науковому товаристві цінують можливість посперечатись, нікому не вдається уникнути критики, зауважень.

Імітаціофобія, або страх запропонувати ідею, що не буде особливо оригінальною, і переконання, що все вже давно розглянуто і не залишилось для нас жодної оригінальної проблеми. Як видно з матеріалів посібника, в психології не так уже й багато оригінальних експериментів. А той, хто добре знає історію психології, помітить, як, скориставшись певними досягненнями одного вченого, інший міг досягти більшого у своїй роботі. В сучасній психології дуже багато вже підготовлено для того, щоб ми продовжували наукову роботу. Карлик, якщо він сидить на плечах у велетня, бачить набагато далі. Тож не слід засмучуватися тим, що спочатку в нашій роботі ми лише добросовісно працюємо з методами чи ідеями інших психологів. Цей процес продуктивний. Ми можемо працювати, йти маленькими кроками, це теж важливо і саме так працює більшість психологів. Щоденна рутинна робота є необхідною і дуже важливою.

Параферналіофобія, або страх перед використанням апаратури. Коли ми панікуємо перед приладами, не досить цікавимося технікою, то, вибираючи шлях дослідження, намагаємось уникнути роботи з експериментальним обладнанням. Це призводить до спрощення експериментальних ідей, оскільки використання апаратури все ж дає змогу зробити дослідження більш якісним. Нам потрібно, до того ж завжди корисно, зосередитися і навчитися користуватись новими приладами. Варто залучати до спільної роботи друзів, які вміють працювати з апаратурою.

Мануалофобія, або страх провести дослідження без апаратури, і прагнення довести свою позицію, використовуючи складну апаратуру. Зверніть увагу: багато видатних досліджень, які проводили талановиті експериментатори, були досить скромні за кількістю апаратури, або відбувались і без неї. Психолог Жан Піаже використовував лише іграшкові кубики, пластилін та склянки з водою, однак його теорія когнітивного розвитку є унікальною, надзвичайно впливовою і практично корисною. Апаратура — це ще не все, що робить дослідження унікальним. Для вивчення особистості, змісту понять чи установок достатньо іноді лише паперу та олівця.

Економофобія, або страх провести скромне дослідження. Деякі студенти вважають, що їхні дослідження мають перевернути всі поширені уявлення і планують занадто грандіозні експерименти. Девіз такої групи дослідників: "Наука не може бути простою". Такі задуми, звісно, вражають оточення, однак часто залишаються незавершеними, оскільки дослідники не змогли зробити експеримент більш ясним та логічним. Слід дотримуватись такого канона великих дослідників: намагатись досягти свого задуму, знайти відповідь на своє питання за допомогою якнайпростішого експерименту. Коли ви робите перші експериментальні спроби, краще спростити питання, яке хочете розв'язати. Коли ваша діяльність буде успішною і результативною, ви зможете поступово ускладнювати свої дослідження. Якщо експеримент простий, це ще не означає, що він неважливий.

Калькулятофобія, або страх перед математичними методами. Математичні методи надзвичайно важливі, і психологи постійно удосконалюють математичні моделі для кращого розуміння закономірностей. Якщо ж ви не в змозі виконувати складні обчислення та не володієте необхідним математичним апаратом, не варто уникати дослідження з цього погляду. Не слід боятись обчислень. Завжди серед колег є професіонали, які можуть проконсультувати та допомогти з обробкою даних. Відповідні математичні програми стають усе зручнішими в користуванні, і через деякий час ви навчитеся більш кваліфіковано та сміливо обробляти дані. Більшість психологів, які були в подібному становищі, переконує, що зусилля, витрачені на поглиблення знань у сфері математичної обробки даних, відплатиться сторицею. З іншого боку, сам математичний апарат ще не є гарантією, що отримані результати мають цінність. Психологічні журнали, які цікавлять лише авторів, тому доказ.

Імперфектофобія, або страх бути недосконалим. Бажання бездоганно спланувати, провести і подати свій експеримент є цілком зрозумілим і правильним. Однак часто початківці уявляють, що наукове дослідження відбувається саме так, як це написано в наукових журналах. Насправді в лабораторії виникає багато непередба-чуваних подій, а початковий задум експерименту і його подальше реальне втілення зазвичай відрізняються. Тож слід розуміти, що реальний процес дослідження складний і часто драматичний, дослідники не можуть усе передбачити, доводиться долати несподівані невдачі, бачити власні прорахунки. Не слід також уникати обговорення своїх "сирих" експериментальних ідей із друзями, наставниками. Обговорення в професійному колі завжди сприятиме кристалізації задуму, він стане точнішим.

Псевдононфоносцієнтофобія, або страх здаватись ненауковим. Деякі дослідники сумніваються в тому, що можна сформулювати ідею просто, і вважають додатковим доказом науковості використання великої кількості наукових понять. Інколи це штучне нагромадження понять, так звана "пташина мова" ("псевдомова"), тож не несе нічого продуктивного для експериментальної роботи, а є виявом претензійності та егоцентричності окремих представників наукової спільноти. Такі псевдонаукові поняття і їх нагромадження не мають нічого спільного з поясненням реальних проблем, а є, як про це говорять дослідники, "фіктивно-демонстративним науковим продуктом" або просто нісенітницею. Не слід також, навпаки, думати, що використання наукової термінології - це лише спосіб учених закрити шлях до свого товариства простим смертним. Наукова термінологія доцільна і сприяє більш диференційованому образу світу. Доброму вченому не має ніякого сенсу напускати туману та висловлюватись на "пташиній мові". Науковці часто цитують висловлювання Ейнштейна про те, що наукову теорію не можна вважати доброю, якщо її суть не можна пояснити п'ятирічній дитині. В товаристві хороших науковців прийнято спонукати один одного говорити ясно і логічно. Гарна наукова ідея може бути висловлена просто і зрозуміло.

Ергофобія, або небажання працювати. Немає кращого шляху поховати всі свої творчі задуми, якщо піддатися страху перед справжнім процесом роботи. Передбачити всі можливі хвилювання та тривоги на початку експериментального пошуку складно, однак можна запропонувати універсальний спосіб їх подолання: працювати і не лінуватись.

У роботі дослідника є два аспекти: творчий процес (формулювання гіпотез) і дослідження гіпотези в лабораторії. Наведемо низку порад і застережень для майбутніх психологів-експериментаторів.

Порада 1. Вчіться формулювати гіпотези.

Експеримент – це спроба знайти відповідь на запитання, однак якщо це запитання абсурдне, не варто очікувати, що відповідь буде змістовною. Перш ніж перевірити свою гіпотезу, спочатку слід встановити, до якої категорії вона належить, якою є наша мета.

Гіпотеза формулюється дослідником як бажаний результат наукового пошуку або у вигляді припущення (чи системи гіпотетичних припущень) про предмет дослідження, можливі наукові факти, що характеризують предмет, явище, психологічний процес, Його структуру, властивості, зв'язки, відношення, критерії і показники ефективності моделі психологічного явища чи процесу, умови оптимізації досліджуваного виду діяльності, процесу формування рис особистості, оптимізації соціальної (педагогічної тощо) системи або експериментальної методики навчання, педагогічної чи соціальної технології тощо.

Характеристики гарної наукової гіпотези: операціоналізованість (можливість представлення у вигляді операцій та емпіричної перевірки в дослідженні); простота (можливість простого пояснення досліджуваного явища); середній рівень узагальненості (можливість охоплення певного кола явищ; занадто вузька гіпотеза спрощує досліджуване явище, занадто загальна унеможливлює операціоналізацію); фундаментальність (її основою є емпірично перевірені та теоретично обґрунтовані знання).

Багато викладачів вважають, що неможливо навчити студентів такому складному творчому процесу, як формулювання гіпотез. Видатний соціальний психолог Вільям Мак-Гайр (1973) дав декілька важливих порад,, на якому шляху ми можемо знайти "хорошу" гіпотезу.

1. Дослідження окремого випадку. В розвитку психології надзвичайно важливу роль відіграли саме інтенсивні дослідження окремого випадку (вивчення Ж. Піаже розумового розвитку дітей чи 3. Фройдом власних сновидінь тощо).

2. Увага до парадоксів. Дослідження парадоксального випадку є одним із надійних джерел цікавої гіпотези. Можна зрозуміти, чому люди здатні парадоксально мислити та висловлюватись, викликають таку загальну увагу, інтерес, хвилювання -вони формують нові точки зору. Будьте уважні до парадоксів: бажання погодитись з абсолютним запереченням народжує контури нової реальності. Якщо надати цим контурам певної чіткості, ви зможете стати автором цікавої гіпотези, а в подальшому - нової теорії.

3. Аналогія: за аналогіями до певних понять фізичних, біологічних наук можуть з'явитись продуктивні гіпотези.

4. Гіпотетико-дедуктивний метод. Кілька цікавих гіпотез зі сфери здорового глузду варто поєднати і можна, як переконує Мак-Гайр, дійти досить цікавих передбачень.

5. Функціональний аналіз. Доцільно повторити чиїсь успішні дії, способи виконання діяльності, вирішення проблем. Якшо обраний нами зразок для наслідування давав гарні результати, то, ретельно вивчаючи його, можна знайти кращий і коротший шлях до цінних наукових передбачень та результатів. У випадку успіху, можливо, знайдемо новий шлях, набагато кращий.

6. Емпіричні правила. Гарний спосіб знайти гіпотезу: аналіз правил, на які спираються практики. Дати теоретичне пояснення ефективному правилу, яке використовується успішним практиком, - спосіб вирішити наукову проблему. Однак не слід відкидати і те, що згадані правила можуть бути помилковими. Бесіда з практиком - завжди корисна і може стати невичерпним джерелом гіпотез.

7. Суперечливі результати. Коли прагнеш сформулювати нові гіпотези, варто брати до відома суперечливі результати, отримані іншими. В інтеграції суперечливої інформації може бути створена адекватна всеохопна теоретична модель. За відомим афоризмом, "несуперечливість - ознака незначного розуму". Можна рухатись у різних напрямках і таким чином наближатися до істини.

8. Пояснення винятків: увага до винятків із правил - це шлях до знаходження нових закономірностей.

9. Спрощення складних зв'язків до простіших.

Нагадаємо знамениту психологічну гіпотезу Е. Сепіра - Б. Уорфа: "Логічна структура мислення визначається мовою. Характер пізнання дійсності залежить від мови, якою мислить суб'єкт пізнання. Люди аналізують світ, організують його в поняття і розподіляють значення так, а не інакше, бо є учасниками деякої конвенції, що має силу лише для цієї мови. Пізнання не має об'єктивного загально значущого характеру. Подібні фізичні явища дають змогу створити схожу картину всесвіту тільки за подібності чи в крайньому випадку за співвіднесеності мовних систем".

Порада 2. Слід формулювати важливі й нетривіальні гіпотези.

Існують все ж таки певні можливості навчитися формулювати оригінальні гіпотези. Для перевірки слід обирати складні (суттєві) гіпотези. Пам'ятаймо сентенцію А. Маслоу: "Те, чого не варто робити взагалі, - не варто робити добре", тож не слід витрачати зусилля на підтвердження та дослідження тривіальних гіпотез. Як зазначав Нільс Бор, "існує тривіальна істина і велика істина. Те, що суперечить тривіальній істині, без сумніву, помилкове. Те, що суперечить великій істині, - безперечно, є істинним".

Порада 3. Прагніть до складніших теоретичних конструкцій.

Слід намагатися створити складну концептуальну модель, мислити складнішими категоріями, враховувати двоспрямовану каузальність. Не слід навчатись лише простим лінійним моделям. Треба мислити складно, багатозначно. Однак слід розуміти й інший бік цієї поради. Широко відомим є афоризм, що теорія має цінність для науки в тому випадку, коли її можна перевірити і спростувати. Якщо нас захоплює створення складних моделей, то надто складну теорію з довільно обраними параметрами можна легко підігнати під будь-який результат. Обираючи гіпотезу (складну чи просту), пам'ятайте пораду Мак-Гайра: "В первинному хаосі ми ясно розрізняємо такий патерн, як істина". Евристичною є не складність чи простота гіпотези, а її здатність "розглядати істини в первинному хаосі".

Порада 4. Експериментуйте просто так, без гіпотези.

Дослідники в природничих науках, порівняно з психологами, можливо, перебувають у кращих умовах. Нові ідеї в цих науках є логічним наслідком визнаних теорій та підлягають звичному експериментальному контролю. Однак у психології ставляться занадто складні питання, а експериментальні ідеї поки що важко вивести на основі змісту її невизначених теорій. Тому не слід очікувати, що нам легко буде здобути чітку і продуктивну ідею. Можна довго чекати і даремно, відтак краще розпочати експериментувати і без певної ідеї, на удачу. Такі спроби експериментування "просто подивимось, що вийде" теж корисні: ми оволодіваємо ремеслом дослідника, тренуємо дослідницьку техніку, а раптом якесь несподіване спостереження, якась деталь підкажуть нам гарну ідею, відкриють шлях до справжнього відкриття.

Порада 5. Слід концентруватися на аналізі реальності.

Більш продуктивно звертати увагу на реальні явища, а не блукати серед примар даних. Реальне життя дає можливість відкрити щось суттєве порівняно з тим, що відкривається кабінетними вченими. У прагненні перевіряти свої теорії, спираючись на отримані дані, психологи-експериментатори деколи "проходять крізь реальність подібно до того, як Аліса пройшла крізь дзеркало у Задзеркалля, в якому ми споглядаємо не життя, а дані" (В. Мак-Гайр, 1972). Слід вивчати реальних людей, а не дані.

"Дуже часто психолог не спостерігає розум чи поведінку, а підсумовує дані та таблиці... Таким чином він стає подібним до полоненого в платонівській печері, де він сидить спиною до зовнішнього світу і розглядає тіні на її стінах. Можна деякий час витратити на те, щоб розглядати тіні, однак не слід виключати і реальне життя" (В. Мак-Гайр, 1972). "Як правило, молодий студент береться до виконання своєї випускної роботи з бажанням зробити якраз те, що ми пропонуємо, тобто зайнятись прямим аналізом реальності. Однак дуже часто наші навчальні програми відволікають його увагу на аналіз "тіней" або, підпавши під вплив гуманістів, він звертається до суб'єктивізму і до виконання вторинних досліджень за допомогою шкал того, що було зроблено іншими суб'єктивістами; або, якщо він потрапляє під вплив психологів, він заглиблюється в аналіз вторинних опрацьованих даних у вигляді роздруківок... Я закликаю переглянути наші навчальні програми з тим, щоб новачок одразу ж навчився звертати увагу на реальні явища, а не блукав розсіяним та мутним поглядом позаду стіни з даних" (В. Мак-Гайр, 1972).

Проводячи дослідницьку роботу та експериментуючи, слід розібратися в тому, що вже є, а не збільшувати обсяги незрозумілої фіктивності.

Порада 6. Слід створювати власні архіви даних.

Корисно, тримаючи в полі зору визначені та цікаві для вас проблеми, за можливості проводити власні дослідження та вести архів даних. Із часом у вашому розпорядженні будуть "часові ряди" даних за певний період. Тоді, як зазначав Мак-Гайр, ми зможемо використати "ефективну методологію аналізу часових рядів, яка допоможе зменшити складність даних і встановити причинність". Починаючи експеримент, варто уявити перспективу проведення подібних досліджень у майбутньому: "Слід бачити майбутнє в теперішньому та знаходити теперішнє в минулому" (В. Мак-Гайр, 1972).

Порада 7. Оволодівайте новими методами.

Викладачі часто пропонують студентам ті старі перевірені методи, якими вони оволоділи в свій час і які їм добре служили, інколи вони не вважають доцільним "методичне переозброєння". Тим не менш, студенти мають самі йти вперед у цьому напрямі. Нові методи допоможуть на шляху наукового пошуку. Дороги, пройдені старими методами, вже вивчені професіоналами. Можливо, слід подивитись на речі таким чином, що, скажімо, кореляція може бути свідченням причинних зв'язків.

"Мені здається, що слід переглянути програми з методології в університетах і практику досліджень, щоб навчитись аналізувати необроблені дані про реальний світ, в якому інтервали не можуть бути рівними, досліджувані не можуть бути обрані довільно і в тій самій кількості і де неперервні дані і нормальні розподіли не можна зібрати" (В. Мак-Гайр, 1972).

Порада 8. Брак коштів не с перешкодою для проведення наукових досліджень у психології.

Навіть у розвинутих країнах постійно існує проблема щодо залучення необхідних коштів для проведення досліджень. Звісно, працювати в добре обладнаних лабораторіях і не знати обмежень у реалізації проектів досить приємно і зручно. Однак наявність коштів, що відомо з досвіду, не є запорукою якісних досліджень та дивовижних результатів. На практиці це нерідко призводить до розгортання штатів, залучення людей, які не мають ідей, тож унаслідок продукуються стереотипні дослідження і тривіальні результати. Складним стає в таких умовах і становище талановитих дослідників, коли їх зобов'язують визначати завдання для великої кількості людей і витрачати свій час на ознайомлення й аналіз отриманих ними не завжди бездоганних даних. Тож, як не дивно, якісні психологічні дослідження можна успішно проводити і без надто грандіозних бюджетів; є, так би мовити, переваги і в бідності. Врешті-решт, для дослідника в психології завжди залишається можливість заглибитись в "унікальну рефлексивну діяльність з узагальнення ізольованих даних у глобальну осмислену картину" (якщо скористатись термінологією Вільяма Мак-Гайра).

Порада 9. Створіть собі сприятливу атмосферу.

У дійсності по-справжньому дослідника стимулюють перш за все отримані ним результати. Саме власна продуктивність є основним ресурсом вченого, умовою розквіту його наукової діяльності. В. І. Вернадський зазначав: "Справжня атмосфера, в якій живе вчений-дослідник, - це атмосфера наукових фактів, емпіричних узагальнень та основних емпіричних аксіом і принципів природи".

Успіх залежить від того, наскільки вміло вчений оперуватиме науковими фактами, з яких будується наукова картина світу, в психології—це картина психічної реальності. Дослідники розрізняють поняття "сирий"" факт (якась частина дійсності, не завжди тотожна їй, поєднана з характеристиками нашої свідомості, те, що ми можемо сприймати) та науковий факт (емпірично підтверджене знання про реальний об'єкт, певна форма знання, сторона дійсності, що перетворилась на об'єкт дослідження, яка описана та визначена за допомогою вимірювання. Наукові факти неможливо визначити, не спираючись на теорію. На відміну від "сирого" факту чи довільного вимислу, науковий факт - це усвідомлена повною мірою дійсність, це явище або об'єкт, описане мовою науки (в таких вимірах, як вага, обсяг, форма, склад, структура, швидкість тощо). Як зазначав А. Пуанкаре: "науковий факт це переклад сирого факту науковою мовою". Вчені перетворюють "сирі" факти на наукове знання, тож повинні пильнувати, щоб їхні прагнення, мотиви, емоції не спотворювали дані.

Не кожен результат діяльності вченого перетворюється на науковий факт. Науковий факт повинен бути правильним, перевіреним, уточненим, очищеним від випадковостей, встановленим надійно контрольованими чином, теоретично обґрунтованим та інтерпретованим, сумісним з якимось науковим методом або теорією, узгодженим з іншими фактами, оскільки ізольований факт не має наукового значення.

Експериментальний факт вважається серйозним науковим надбанням, якщо він відповідає таким умовам: є відтворюваним (результат дослідника можна відтворити в інший час і в інших умовах) та становить інтерес (практичний, теоретичний, технологічний). Теоретичний інтерес полягає у верифікації гіпотези та доповненні наукової теорії, практичний – у здатності задовольняти важливі потреби людини, а не тільки потребу в знанні та розумінні, технологічний — визначається тим, що факти є відтворюваними (будь-який вчений має знати, як за потреби відтворити цей факт, за якою методикою).

Факти є одним із визначальних критеріїв оцінки положень та суджень у науці. Недаремно ж кажуть: "Його величність факт", "перед фактами і боги мовчать". І. П. Павлов образно говорив, що факти - повітря вченого, без них він безпорадний.

Факти, тим не менш, не всесильні, хоча їхнє пізнавальне значення і доказова могутність дуже важливі. Дослідник не повинен нагромаджувати гори фактів і перетворювати свою діяльність на гонитву за ними. Факти в деякій сукупності не є рівноцінними. Слід бути уважним і цілеспрямованим у роботі з фактами, оскільки вони багатовимірні, складні за структурою, дослідник має вчитися визначати їх наукову цінність та не цуратися теоретичних зусиль, питань наукової методології. Теоретичні зусилля необхідні, щоб не перетворитись на дріб'язкового та метушливого збирача фактів, який за деревами не бачить лісу, не здатний побачити цілісну загальну картину, яка прихована за фактами. Розум ученого-дослідника пронизує факти своїм світлом, тож, мабуть, не слід дорікати видатним психологам, що вони не завжди були відданими експериментуванню. Значні відкриття спираються на велику кількість фактів, однак для успіху дослідження цей аспект не є визначальним. Дослідник має вміти відбирати "привілейовані" факти, ті, які мають значення. В історії науки були відкриття, в яких повноцінні та важливі висновки були отримані з невеликої сукупності фактів. Велике значення мають такі факти, які не тьмяніють від часу, а продовжують слугувати основою для нових гіпотез, стимулюють науковців у їхній творчості.

Дослідник-початківець має пам'ятати, що у поведінці та діяльності людей завжди є щось або хтось, за ким варто уважно поспостерігати. Варто проаналізувати причину свого захоплення якоюсь особою, зрозуміти випадок дружби чи унікальної пам'яті, вправності, обдарованості, майстерності. Навколо нас люди, звісно, існують не для того, щоб в один момент стати об'єктом нашого дослідження чи нетактовної цікавості, однак для процесу формування гіпотез достатньо бути уважним до буденних вражень від людей, що нас оточують. Людська неординарність настільки тотальна, що можна лише дивуватись, наскільки спрощеною є проблематика досліджень у психологічних лабораторіях та які тривіальні гіпотези нерідко презентовані в наукових публікаціях.

Найважливішим для дослідження у психології є спостереження реальної феноменології, її осмислення та узагальнення, а з цього процесу справжній дослідник справді може здобути неоцінені результати. Психологи можуть досягти багато, якщо правильно організують свої дослідження, зрозуміють методи своєї роботи і матимуть позицію щодо свого місця в науці.