Основи конфліктології - Гірник А.М. - 6. ПОСЕРЕДНИЦТВО В КОНФЛІКТАХ

6.1. Поняття посередництва в конфлікті

Посередництво – це процес, у якому "третя сторона" (посередник) допомагає сторонам спірної (конфліктної) ситуації провести переговори, спрямовані на досягнення взаємоприйнятного рішення. Як синонім терміна "посередництво" вживають запозичене з англійської мови слово "медіація".

Посередник (медіатор) стимулює конструктивне обговорення спірних питань і сприяє порозумінню сторін передусім через упровадження певних процедурних правил, формування порядку денного переговорів, впливу на психологічну атмосферу, в якій відбуваються переговори. Посередництво є творчим процесом. Велику роль тут відіграють інтуїція, досвід, особистість посередника, що мають допомогти йому обрати тактику дій, яка буде адекватною: 1) специфіці конфлікту; 2) стилям поведінки в конфлікті й на переговорах сторін конфлікту; 3) цілям посередництва. Успішний посередник - це тверезий реаліст, котрий, як підкреслюється у працях зарубіжних авторів, не ставить своєю метою досягнення "справедливого" або "найкращого" рішення конфлікту, а прагне прийнятного для сторін врегулювання спірного питання. При цьому досягнення згоди розглядається як поетапний процес, зумовлений з'ясуванням певної спільності та взаємозв'язку інтересів сторін, зростанням їхньої взаємної довіри й готовності до спільного пошуку збалансованого вирішення конфлікту. Як правило, посередник намагається стримати ескалацію конфлікту, але в окремих випадках може допускати тимчасове загострення у відносинах сторін із метою продемонструвати їм непродуктивність обраної ними тактики ведення переговорів.

Щоб зрозуміти місце посередництва серед інших форм залучення третьої сторони до вирішення конфлікту, слід згадати, які ще форми існують. Як правило, їх розміщують у послідовності від тих, за яких самі сторони приймають рішення, до тих, де це рішення передається третій стороні. Таким чином, ми отримуємо послідовність: фасилітація – медіація – медіація-арбітрація – арбітрація – міні-суд – приватне правосуддя (private court system) – суд. Доцільно пояснити ці терміни, оскільки в Україні деякі з названих форм діяльності не набули поширення.

Фасилітація – організація в групі процесу колективного розв'язання проблем. Практика запрошення фасилітатора для проведення зборів поширена в США. В Україні фасилітація як особливий вид професійної діяльності не набула поширення, хоча існують сфери, де застосування є перспективним (наприклад, проведення зборів акціонерів). Функцію фасилітатора, тобто людини, яка організовує групове дослідження проблеми, її обговорення, висунення, фіксацію й оцінку різних способів її розв'язання, забезпечує активну і рівноправну участь усіх членів групи в процесі пошуку рішення, - може виконати й один із членів групи, який має навички конструктивного управління роботою групи.

Медіація – процес, де незалежна третя особа допомагає сторонам дійти згоди. Це добровільна, неформальна і гнучка процедура. її перевагою є конфіденційність, а також те, що сторони конфлікту спілкуються безпосередньо, а не через своїх представників (адвокатів, юрисконсультів) і, таким чином, не втрачають контролю над процесом. До переваг медіації відносять також рівноправність сторін і те, що вона може заощаджувати час і гроші сторін (порівняно з судовою процедурою). Існують різні моделі медіації. За найбільш м'якими моделями посередник переважно слідкує за процедурою, не прагне сам дослідити ситуацію і, звичайно, не вносить власних пропозицій щодо шляхів урегулювання. В інших моделях посередник спільно зі сторонами досліджує факти, підштовхує сторони до аналізу фактів і можливих шляхів розв'язання конфлікту, використовує засоби тиску або заохочення сторін до прийняття запропонованого ним рішення. Водночас прийняття рішення залишається прерогативою сторін. Також посередник може бути більше орієнтований на вирішення проблеми і досягнення домовленості або на поліпшення (відновлення) відносин між конфліктантами.

Поняття фасилітації і медіації досить близькі, але між ними є певні відмінності: 1) мета – медіація спрямована на досягнення згоди між сторонами, фасилітація – на пошуки найкращого рішення; 2) характер відносин - медіація застосовується у ситуації спору, суперництва, ворожості, для початку фасилітацІЇ потрібна проблема, а незгоди може й не бути; 3) процедура – медіація вимагає конфіденційності, фасилітація – ні; 4) про фасилітацію говорять здебільшого тоді, коли мають справу з групою з трьох і більше осіб. Медіація найчастіше стосується двох сторін, хоча може бути і багатосторонньою.

Медіація-арбітрація - процедура, подібна до медіації. Особливістю є те, що питання, що їх сторони не узгодили в процесі переговорів, передаються на розгляд посередникові (арбітру), який приймає остаточне рішення. За цією процедурою в деяких країнах вирішуються колективні трудові спори. У США застосовують два різновиди медіа ції-арбітра ції: 1) функцію арбітра виконує посередник, який проводив медіацію; 2) функцію арбітра виконує інша особа, яка не брала участі в медіації.

Арбітрація – сторони домовляються про незалежного арбітра, якому надається право після вивчення документів і вислуховування сторін прийняти рішення щодо предмета спору. В українському законодавстві подібна процедура передбачена як один з етапів вирішення колективних трудових спорів. Рішення арбітра є обов'язковими або необов'язковими для сторін, залежно від їхньої попередньої домовленості. Якщо рішення є необов'язковим і одна зі сторін відмовилася його виконувати, можливе звернення до суду або інші передбачені законодавством дії (оголошення страйку). Недоліком арбітрації в нечітко регламентованих законом ситуаціях вважають схильність арбітрів до прийняття "усередненого" рішення, рівновіддаленого від вимог кожної зі сторін. Це призвело до так званого "ефекту задубіння" (chilling effect), що виявляється у прагненні сторін займати крайні позиції і непохитно наполягати на своїх екстремальних вимогах, очікуючи, що арбітр як компроміс вибере середню між їхніми вимогами позицію. З метою подолання цієї ситуації К. Стівенс запропонував процедуру "арбітраж на основі останньої пропозиції". За цією процедурою, якщо сторони не можуть дійти згоди, від них вимагається надати арбітрові свою найбільш збалансовану пропозицію, що має враховувати інтереси іншої сторони. Арбітр має вибрати одну з цих пропозицій. Інші рішення заборонені. Ця процедура створює ситуацію ризику, яка стимулює сторони досягти домовленостей у процесі переговорів. У багатьох штатах США і провінціях Канади арбітраж на основі останньої пропозиції використовують у законодавчому порядку (наприклад, для полагодження спорів про гонорари професійних гравців у бейсбол).

Арбітрація подібна до суду в тому сенсі, що є зверненням до зовнішньої інстанції за зобов'язувальним рішенням. Однак, на відміну від судді, арбітр може й не мати юридичної освіти. Як і медіатор, арбітр не виносить вироку щодо винності або невинності, тоді як суддя це робить у багатьох випадках.

Міні-суд – спосіб вирішення комерційних спорів, що полягає у залученні до процесу керівників і юристів корпорацій та третьої сторони, яка організує процедуру і головує на слуханнях. Він може відбутися лише за взаємної згоди сторін, порядок слухання визначається письмовою домовленістю сторін. Юрисконсульти сторін готують обґрунтування позицій своїх клієнтів. У присутності керівників корпорацій і стороннього консультанта сторони обмінюються інформацією. Після цього керівники мають спробувати в дусі домовленостей доброї волі врегулювати спірні питання або частину цих питань. Якщо домовленості не досягнуто, нейтральний консультант висловлює й обґрунтовує свою думку про імовірне рішення суду, якщо справу буде туди передано. Після цього керівники роблять ще одну спробу врегулювати справу. Якщо це вдається, консультант пропонує рекомендації щодо оформлення мирової угоди. Якщо угоди не досягнуто, кожна зі сторін має право вийти з процедури міні-суду і вдатися до інших способів вирішення конфлікту. Процедура міні-суду конфіденційна, роботу консультанта оплачують порівну сторони.

Приватне правосуддя - специфічно американська форма, яка застосовується тоді, коли сторони зацікавлені у збереженні конфіденційності або не мають часу чекати на судовий розгляд. Сторони домовляються про оплату роботи досвідченого судді" зазвичай пенсіонера, і про визнання його вердикту. Цю процедуру називають також "приватною судовою системою".

Суд – державний орган здійснення правосуддя, в якому процес розгляду справи, правила доведення правоти сторонами є суворо регламентованими. У суді реалізується змагальність сторін і внаслідок судового розгляду здебільшого хтось має програти, а хтось виграти. Тому емоційна напруженість між сторонами зберігається і після суду.

Третейський суд - суд, обраний самими сторонами для розгляду і вирішення цивільно-правового спору між ними. Рішення такого суду сторони виконують добровільно, але при ухилянні від виконання можуть бути застосовані примусові заходи.

Порівнюючи посередництво з судовою формою вирішення конфлікту, вказують на такі його переваги:

- менші матеріальні затрати сторін — орієнтовно вдвічі менші, ніж судові. За деякими даними, у СШ А у справах на суму менше ніж 10 тис. доларів одна лише оплата послуг адвоката становить приблизно таку саму суму [131, с. 92];

- швидкість урегулювання спірних питань (дні або місяці, а не роки, як це можливо в судовій системі);

- збереження конфіденційності. Це може мати велике значення у деяких видах конфліктів (сімейних, комерційних). Слухання не супроводжуються протоколюванням; записи, які робить посередник, знищуються після закінчення слухань. На засіданнях присутні лише ті учасники, що офіційно включені до процедури. Вся інформація, яка стає відомою в процесі медіації, є закритою і не повинна розголошуватися. Певні гарантії дотримання конфіденційності закріплено законодавством США й деяких європейських країн;

- контроль сторін над процедурою і результатом. Якщо в суді розгляд справи відбувається відповідно до певних процесуальних правил і його результат суттєво залежить від кваліфікації і майстерності адвоката, від суддів, то в процесі примирення сторони беруть активну участь, певні рішення приймаються або не приймаються тільки за обопільної згоди сторін.

Посередництво може бути формальною роллю третьої сторони, яка здійснюється на певних законних підставах (ліцензування, внесення особи до затвердженого державним органом списку посередників тощо), і неформальною, коли посередник діє неофіційно. Також посередник може бути запрошений (однією або всіма сторонами) або діяти з власної ініціативи чи за вимогою закону.