Основи конфліктології - Гірник А.М. - 6.8. Репутація та особистість посередника

Статус (лат. status - становище) посередника найбільшою мірою розроблений у міжнародних відносинах, де розрізняють офіційне й неофіційне, формальне й неформальне, персональне й деперсоналізоване, постійне й тимчасове посередництво. У міждержавних відносинах громадські організації, приватні особи, академічні кола розглядаються як неофіційні посередники. Неофіційний посередник не несе відповідальності за політику держави, громадянином якої він є, що дає йому змогу в окремих випадках бути більш ефективним.

Міжурядові організації ООН, ОБСЄ, Ліга арабських держав та ін. активно займаються посередництвом. Вони мають більше формальних прав втручатися у конфлікт, ніж окрема держава. Конфліктанти здебільшого визнають їх як законних нейтральних посередників. Водночас треба відзначити, що державні діячі й професійні дипломати, які здійснюють посередництво в міждержавних конфліктах, як правило, спеціальної підготовки до здійснення медіації не мають, тож керуються принципами організації міжнародних переговорів, дипломатичним етикетом, здоровим глуздом та власним досвідом.

Існує так званий другий напрям дипломатії, що пропагує поліпшення відносин і взаєморозуміння через інтенсифікацію контактів між представниками різних (ворогуючих) сторін.

Поза сферою міжнародних відносин найбільш, на наш погляд, урегульованим і чітко окресленим є статус посередника в трудових конфліктах і посередника у відновному правосудді. Посередник у трудовому конфлікті може або 1) бути службовцем національної служби посередництва і примирення, або 2) входити до списку трудових посередників, який складається цією службою, або 3) бути авторитетною особою, до послуг якої вирішили звернутися сторони трудового конфлікту. Фактично ми маємо приклад трьох варіантів статусу, які можливі для посередника. По-перше, посередник - державний службовець. Крім трудових конфліктів, державні службовці в деяких країнах залучаються як посередники між жертвою і правопорушником. У США також спеціальні державні службовці здійснюють посередництво у конфліктах всередині держустанов. По-друге, посередник - особа, відібрана за якимись критеріями. Найчастіше такими критеріями є освіта (юридична, психологічна, з соціальної роботи чи взагалі наявність вищої освіти), наявність досвіду в певній галузі чи проходження стажування (досвід державної служби чи робота в профспілках, наприклад), вік. У Франції курс посередництва є частиною професійної підготовки нотаріусів, тож вважається, що їхня професійна підготовка дозволяє виконувати функції посередника у різних конфліктах. По-третє, посередник – будь-яка особа, вибрана сторонами конфлікту для здійснення функцій медіатора. В цьому випадку статус посередника визначається його договором зі сторонами або посередник виконує ці функції без визначеного статусу, неофіційно і безоплатно. За Законом України "Про колективні трудові спори (конфлікти)", "незалежний посередник – визначена за спільним вибором особа, яка сприяє встановленню взаємодії між сторонами, проведенню переговорів, бере участь у виробленні примирною комісією взаємоприйнятного рішення". Є ще четверта можливість -посередник - працівник (чи волонтер) громадської організації або фірми, яка надає посередницькі послуги. В українському трудовому посередництві ця можливість не використовується, але в інших країнах і інших сферах посередництва - це звичайна практика.

При призначенні посередника слід враховувати такі характеристики:

- компетентність: знання проблеми (проблемної сфери), яка породила конфлікт; знання і вміння посередницької діяльності;

- нейтральність: об'єктивність, незацікавленість, що має гарантувати рівне ставлення до конфліктантів; сприйняття посередника як нейтрального обома сторонами. Досягається за допомогою копосередництва, коли посередники врівноважують один одного.

Позитивне враження справляють посередники, яким властиві:

- емоційна стабільність і толерантність;

- нейтральність, однаково уважне й незмінно доброзичливе ставлення до кожної сторони конфлікту;

- особистісна зрілість і соціальна відповідальність;

- компетентність у правових питаннях;

- розвинені комунікативні навички, щира й доброзичлива манера спілкування;

- чесність;

- небайдужість, прагнення сприяти конструктивній взаємодії сторін конфлікту.

Добрий посередник намагається зрозуміти позиції, інтереси та мотиви інших людей, він поважає їх і вважає здатними вирішувати складні проблеми. Він усвідомлює можливий вплив своїх ціннісних орієнтацій, минулого досвіду й особистих проблем на сприймання інших людей та суперечок між ними і пам'ятає про власну суб'єктивність як чинник, котрий слід урахувати для досягнення об'єктивності. Водночас він пам'ятає про необхідність подавати себе з виграшного боку, демонструвати впевненість у своїх силах та доброзичливість до оточення. Він не оцінює і не критикує дії сторін, він прагне зробити переговори більш ефективними й результативними.

Розвиток довіри має два аспекти: а) розвиток довіри сторін до посередника, що дає йому можливість впливати на процес переговорів; б) розвиток довіри між сторонами конфлікту, що має забезпечити більш щире й неупереджене обговорення спірних питань.

Почуття довіри до посередника формується ще до початку переговорів. Ми вже вказували на роль репутації посередника, велике значення має також перший контакт зі сторонами. Надалі посередник для поглиблення довіри має використати конфіденційні зустрічі з кожною стороною та підтримувати досягнутий рівень довіри на переговорах. Цьому сприяє дотримання об'єктивності та конфіденційності, навички розв'язання проблем, а також комунікативні навички і вміння: демонстрація зацікавленості й відсутності оцінних суджень, навички слухання, здатність до емпатії, володіння технікою формулювання запитань, здатність зберігати нейтральність, виявляти і переформульовувати проблеми, легкість у встановленні довіри і поваги.

Щодо професійних знань і навичок, то це: знання етапів конфлікту, виявлення предмета конфлікту й інтересів кожної сторони, вміння працювати з емоціями, враховувати інтереси всіх сторін, бути компетентним у спілкуванні з адвокатами, свідками в процесі медіації, вміння проводити сепаратні зустрічі, готувати і писати угоди, розуміння норм професійної поведінки медіатора.