Основи психології - Вітенко І.С. - Передмова

Практика існування і стану суспільства свідчить, що найбільш складним та найменш пізнаним явищем природи є психіка людини. До вивчення її практично звертаються усі вчені незалежно від їх професійного спрямування та підготовки. Особливу активність у вивченні психічних явищ, починаючи з античної епохи, виявляють філософи та лікарі. Найбільш прогресивні з них вважали, що високопрофесійна діяльність лікаря неможлива без досконалого пізнання лікарем як тіла (соми), так і душі (психіки). Але і цього недостатньо, слід також знайти їх взаємозв'язок та взаємовплив.

Так, ще Платон у трактаті "Хармід" устами Сократа стверджував, що "як не можна починати лікування очей, не думаючи про голову, або лікувати голову, не думаючи про весь організм, так само не можна лікувати тіло, не лікуючи душу; і величезна помилка, ніби існують лікарі тіла та лікарі душі, тоді коли це по суті неподільне; і саме це недооцінюють... лікарі, і тому від них вислизає багато хвороб; вони ніколи не бачать перед собою цілого. Треба всю увагу віддавати єдиному цілому організму, тому що там, де тіло почуває себе погано, частини його, без сумніву, не можуть бути здоровими".

Більшість давньогрецьких вчених розглядали людину як єдине ціле. Гіппократ писав: "Важливіше знати, яка людина хвора, ніж знати, на що хвора людина". Цікавою порадою, актуальною і сьогодні, є його думка про те, що, досліджуючи стан здоров'я хворого, лікарі повинні звертати увагу передусім на вивчення стану його душі, думки та мову. Він рекомендував лікарям враховувати не лише настрій хворого, а й його сновидіння, оскільки вони часто відображають соматичні розлади та можливість їх виникнення.

На жаль, роль та значення досягнень психології для медичної практики починаючи з 20-30 років XX століття стали ігноруватися. Підготовка лікарів в Україні була зорієнтована на такі фундаментальні науки, як анатомія, фізіологія, біологія, фізика. Наука про психіку - психологія - у підготовку лікарів тривалий час не включалася.

Упровадження новітньої медичної техніки в процес діагностики та лікування хворих призвело до того, що медичні працівники практично перестали звертати увагу на суб'єктивні відчуття своїх пацієнтів та зміни у їх психіці в цілому. Лікарі почали переоцінювати значення даних лабораторних та рентгенівських досліджень. Особистість як така випала поля їх зору.

Сучасний клінічний досвід лікарів свідчить про те, що це є помилкою, яка однозначно впливає на якість надання медичної допомоги хворим та профілактику захворювань серед населення.

Нині ситуація в Україні суттєво змінилася. Так, студенти медичних навчальних закладів у рівній мірі вивчають анатомо-фізіологічні, біохімічні та психологічні аспекти професійної лікарської діяльності. До навчальних планів підготовки лікарів (2001 р.) з нашої ініціативи введено різні психологічні науки, у тому числі курс "Основи психології". З 2001 року в Україні існують і відповідні державні стандарти освіти, проводиться підготовка фахівців за новою спеціальністю "лікар - медичний психолог".

Вивчаючи психологію, студенти зрозуміють, що обстеження хворого є не лише встановленням діагнозу, а й пізнанням його особистості, психіки. Що лікувати людину - це значить впливати на її психічний стан та здоров'я.

Розуміння людини як біосоціальної істоти, єдності психічного та соматичного дає змогу майбутньому лікареві осмислити значення суб'єктивного компоненту в процесі його лікувальної і профілактичної діяльності.

Формування і становлення особистості лікаря - безперервний процес, у якому важливу роль відіграють різні соціально-економічні чинники, і передусім виховання, яке провадять старші колеги, та самовиховання. Виховання та самовиховання мають творчий характер, та позитивний результат значною мірою залежить від розуміння лікарями основних закономірностей формування особистісних та професійних якостей.

Разом з тим, місце психології не може визначатися лише необхідністю вивчення цієї дисципліни у медичному навчальному закладі. У практиці лікарю, який бажає мати професійний успіх, доведеться неодноразово звертатися до науки мудрості - психології.

Медицина і психологія складають нерозривне ціле. їх об'єднує єдиний об'єкт впливу - хвора людина, яка при будь-якому захворюванні має змінену психіку. Поведінка лікаря при тому чи іншому захворюванні повинна залежати від індивідуальності людини, психологічних характеристик хворого. Корекція психіки у процесі лікування хворого, психотерапевтичний вплив на хворого з метою його виходжування - важливі аспекти діяльності лікарів різних фахів.

Традиційно в Україні психологія сприймається як педагогічна наука, тобто пов'язується вона перш за все з вихованням, розвитком і становленням особистості. Між тим, у всьому світі це універсальна наука, яка є синонімом людської мудрості. Йдеться передусім про психічне здоров'я людини. Лише останніми роками в Україні почали говорити про якість життя людини та її психічне здоров'я. Лікар уже сприймається не як вузькопрофільний фахівець - "психіатр", "психотерапевт", а й як лікар-психолог.

На жаль, ця категорія фахівців в Україні обмежена юридичними рамками професійної діяльності в лікувальних закладах. Та й посади не в усіх лікувальних закладах введені, а якщо є такий фахівець, то він виконує скоріше функції диспетчера або статиста.

Разом з тим, сам факт введення (2001 р.) підготовки лікарів - медичних психологів в Україні на базі медичних університетів свідчить про прогресивні тенденції як у медичній освіті, так і в суспільстві в цілому.

Готуючи до перевидання виданий у 2001 році підручник "Основи психології", ми ставили за мету не формування конкретних навичок і знань у майбутнього лікаря - медичного психолога, а спрямували виклад матеріалу на базову психологічну підготовку лікарів будь-якого профілю та фахового спрямування. При цьому автори врахували пропозиції вищих медичних навчальних закладів, за які їм дуже вдячні. Ми сподіваємося, що ця книга, як і перше видання, буде доступною для сприйняття студентами і корисною для їх майбутньої професійної діяльності.

Звичайно, ці проблеми у повному обсязі більш досконало засвояться студентами при вивченні інших соціопсихологічних дисциплін, і перш за все у курсі медичної психології, деонтології та біоетики. Мета ж даного підручника - висвітлення основних загальних закономірностей виникнення, розвитку та прояву психічних явищ. При цьому особливу увагу автори приділяли специфіці та значенню інформації для практичної діяльності лікарів.

Професор І. С. Вітенко