Основи психології - Вітенко І.С. - Психіка і свідомість

Психіку мають як люди, так і тварини. Свідомість же виникла на певному історичному етапі становлення психіки людини і є результатом і продуктом її трудової діяльності.

Свідомість, як і психіка, є одним із найскладніших і в той же час загадкових проявів мозку.

Слово "свідомість" достатньо широко використовується у повсякденній мові та науковій літературі. Проте нс існує єдиного розуміння того, що воно означає. Дійсно, цим терміном позначаються два поняття, різні за змістом. У більш елементарному значенні - це просте пильнування з можливістю контакту із зовнішнім світом і адекватною реакцією на події, які відбуваються, тобто те, що втрачається під час сну і порушується при деяких хворобах.

Однак у науковій літературі, особливо з філософії та психології, під словом "свідомість" розуміється вищий прояв психіки, зв'язаний з абстракцією, відділенням себе від навколишнього середовища та соціальних контактів з іншими людьми. У цьому значенні термін "свідомість" застосовується зазвичай тільки до людини (Ю. І. Алексин дров. 1997).

При всьому розходженні обох цих значень слова "свідомість" їх поєднує світ суб'єктивних, тобто пережитих усередині себе, відчуттів, думок і почуттів, що творять духовний світ людини, її внутрішнє життя. Спільність двох вказаних значень слова "свідомість" ґрунтується на факті, що випливає з відповіді наукового пізнання: складне, як правило, нс виникає з нічого, а відбувається в результаті еволюції від свого простішого попередника (у даному випадку свідомість має у своїй основі також простіші психічні прояви, такі як відчуття та емоції).

Говорячи про мозкові основи психіки та свідомості, необхідно відзначити, що ізольованої групи нейронів, які являють собою "центр свідомості", немає. Однак після появи методів "зображення живого мозку", таких як позитронно-емісійна томографія, функціональний магнітний резонанс, комп'ютерна ЕЕГ тощо, з'явилися деякі концепції мозкової організації суб'єктивно пережитих феноменів. Це концепції "світлої плями" чи "прожектора". Друга посідає проміжне положення, претендуючи на пояснення як простих, так і складних феноменів за допомогою повторного входу порушення у "світлу пляму", механізм кільцевого руху збудження та інформаційного синтезу. Третя орієнтована на пояснення мозкової основи свідомості як вищої форми психічного, її інтегруючої ролі завдяки зв'язку з мовою.

Питання про функціональний зміст суб'єктивних переживань, їх роль у поведінці є однією з найважливіших проблем науки про мозок. Являючи собою результат синтезу інформації, психічні феномени містять інтегруючу її оцінку, сприяючи тим найефективнішому знаходженню поведінкового акту та вибору рішення.

Свідомість - вищий рівень психічного відображення дійсності та взаємодії людини з навколишнім світом, що характеризує її духовну активність у конкретних історичних умовах. У її розвитку провідну роль відіграє спосіб життя, неоднаковий в умовах кожної з суспільно-економічних формацій. Оскільки свідомість є суспільним продуктом, то вона, природно, набуває нових властивостей залежно від специфіки суспільних умов життя людей, змінюючись услід за розвитком економічних відносин тощо. Так, в епоху первісного ладу свідомість людей визначалася тими відносинами, які виникли на основі суспільної власності. Потім вона змінилася під впливом приватної власності на засоби виробництва і поділу суспільства на групи, класи.

Чіткий зв'язок залежності свідомості від мозку (як матеріального субстрату психіки) і психіки показують фактори еволюційного розвитку людини. Передусім слід звернути увагу на те, що виникнення свідомості у людини, поява мовлення і можливості працювати були підготовлені еволюцією людини як біологічного виду. Прямоходіння звільнило передні кінцівки від функцій ходіння і сприяло розвитку їх спеціалізації, пов'язаної з хватанням предметів, їх затриманням і маніпулюванням ними, що в цілому допомагало створенню для людини можливості працювати. Водночас із цим відбувався розвиток органів відчуття. У людини зір став домінуючим джерелом отримання інформації про навколишній світ.

Взагалі розвиток органів чуття не міг виникнути ізольовано від розвитку нервової системи в цілому, оскільки з появою людини як біологічного виду відзначаються суттєві зміни в будові нервової системи, і передусім головного мозку. Так, обсяг головного мозку людини перевищує обсяг мозку його найближчого попередника - людиноподібної мавпи - більше ніж у два рази. Якщо у людиноподібної мавпи середній об'єм мозку дорівнює 600 см3 то у людини він становить 3 400 см. Ще в більшій пропорції збільшується площа поверхні великих півкуль, тому що кількість звивин кори головного мозку і їх глибина у людини значно більші.

Однак з появою людини виникає не тільки фізичне збільшення об'єму головного мозку і площі кори. Виникають суттєві структурні і функціональні перебудови мозку. Наприклад, у людини, порівняно з людиноподібною мавпою, зменшилась у відсотковому співвідношенні площина проекційних полів, які пов'язані з елементарними чутливими і руховими функціями, і збільшився відсотковий вміст інтегративних полів, взаємопов'язаних з найвищими психічними функціями.

Таке різке розростання кори головного мозку, її структурна еволюція передусім пов'язані з тим, що ряд елементарних функцій, які у тварин повністю здійснюються найнижчими відділами мозку, у людини вже потребують участі кори. Виникає подальша кортикалізація керування поведінкою, більша підлеглість елементарних процесів у корі порівняно з тим, що спостерігається у тварин. Можна передбачити, що еволюція кори головного мозку в процесі філогенезу людини, поряд з її соціально-історичним розвитком, обумовила можливість появи найвищої форми розвитку психіки-свідомості.

Сьогодні завдяки клінічним дослідам ми знаємо, що свідома діяльність і усвідомлена поведінка людини в значному ступені визначаються передньолобовими і тім'яними полями кори головного мозку. Так, при враженні передньолобових полів людина втрачає здатність свідомо і розумно керувати своєю діяльністю в цілому, піддавати свої дії більш віддаленим мотивам і цілям. У той же час ураження тім'яних полів призводить до втрати уявлень про часові та просторові відносини, а також логічних зв'язків. Цікавий той факт, що лобові і тім'яні поля у людини порівняно з людиноподібними мавпами розвинені у найбільшій мірі. Якщо лобові поля у мавпи займають біля 15 % площі кори головного мозку, то у людини вони займають 30 %. Крім того, передньолобові і нижньотім'яні ділянки кори у людини мають деякі нервові центри, відсутні у тварин.

Слід також виділити, що на характері структурних змін головного мозку людини відбились результати еволюції рухових органів. Кожна група м'язів тісно пов'язана з відповідними руховими полями кори головного мозку. У людини рухові поля пов'язані з тією чи іншою групою м'язів, мають різну площу, розмір якої прямо залежить від ступеня розвитку тієї чи іншої групи м'язів. При аналізі співвідношень розмірів площі рухових полів звертає на себе увагу те, наскільки велика стосовно до інших полів площа рухового поля, пов'язаного з кистями рук. Кисті рук людини мають найбільший розвиток серед органів руху і найбільше пов'язані з діяльністю кори головного мозку. Необхідно підкреслити, що подібний феномен зустрічається тільки у людини (рис. 1.13).

Рис. 1.13. Проекції рухових та чутливих зон на кору мозку

Свідомість мас й свою структуру. На думку академіка А. В. Петровського, вона містить у собі сукупність знань про світ; відмінність суб'єкта і об'єкта; ставлення особистості до об'єктивної дійсності, до інших людей, до себе; можливість цілеспрямованої діяльності.

Свідомість тісно пов'язана з мовленням і без нього у своїй вищій формі не існує. Однією з характеристик свідомості є здатність до комунікації, тобто передавання іншим людям того, що створює дана людина за допомогою мови та інших знакових систем. Обмінюючись один з одним різноманітною інформацією, люди виділяють у ній головне. Так відбувається абстрагування, тобто відволікання від усього другорядною й зосередження свідомості на найбільш істотному. Вкладаючись у лексику, семантику в зрозумілій формі, це головне згодом стає надбанням індивідуальної свідомості людини по мірі того, як вона засвоює мову та вчиться користуватися нею як засобом спілкування й мислення.