Основи психології - Вітенко І.С. - Поняття особистості

Поняття особистості

Термін "особистість" використовують різні науки, але найчастіше ми зустрічаємося з ним у медицині, філософії, правознавстві, історії, педагогіці та психології. Кожна з цих наук розглядає особистість зі своєї точки зору, використовуючи для її вивчення свої методи і категоріальний апарат. Найбільш детально і у всіх проявах особистість вивчається психологією. Вважають, що становлення особистості починається на певному етапі філогенетичного та онтогенетичного розвитку. Лише серед людей і за умови нормального розвитку людського організму індивід стає особистістю. Таким чином, особистість - це індивід, який має свідомість, самосвідомість, активно пізнає і перетворює навколишній світ відповідно до людських потреб. Людина як соціальна та біологічна істота є носієм особистості. Поняття людино значно ширше за поняття особистості, тому що включає у себе велике коло соціальних та біологічних ознак - етнографічних, антропологічних, культурних. Кожна людина являє собою конкретну особистість, для якої характерне те чи інше ставлення до себе, оточуючих людей, явищ, предметів, певна поведінка в межах життєвих ситуацій.

Наділена від народження відповідними біологічними якостями (тобто нормальним людським організмом, включаючи мозок, здатний до подальшого розвитку), людина стає особистістю по мірі засвоєння соціального досвіду у всіх його проявах: способів і засобів виробництва, духовної культури, прийомів чуттєвого пізнання, абстрактного мислення тощо. Процес формування особистості починається з дня народження і є тривалим, складним, суперечливим, що продовжується протягом усього життя людини. Особистість формується в процесі взаємодії людини з іншими людьми, навчання, виховання та самовиховання. Особистість не народжується, вона формується в процесі індивідуального розвитку і може бути як "зрілою", так і "незрілою". Рівень зрілості визначається у процесі конкретних випробувань, тобто на основі поведінки в певних ситуаціях. Залежно від умов життя, методів виховання в людини, як правило, виникають і формуються ті чи інші соціально значущі якості, що характеризують її як представника того чи іншого суспільства чи спільноти.

Людина стає особистістю лише тоді, коли вона має специфічні риси і передусім соціально-психологічні особливості, такі як принципи, позиції, установки, ціннісні орієнтації, потреби, мотиви й інтереси. Кожна особистість відрізняється своєю індивідуальністю. Індивідуальність - це поєднання психологічних особливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей. Реалізується особистість перш за все у процесі діяльності. Практична діяльність є також основою формування особистості.

Сучасна психологічна наука не заперечує біологічної основи розвитку особистості - спадкові анатомо-фізіологічні якості - та розглядає їх як потенційні можливості, розвиток яких залежить від соціальних передумов та умов. Звідси великого значення набуває інформація про те, як типологічні властивості психічної діяльності впливають на вироблення тих чи інших якостей особистості, або ж, навпаки, як впливають на механізми їх руйнування.

Питання про психологічний склад особистості є предметом дискусії між різними ідеалістичними течіями, з одного боку, і між ними та матеріалістичною наукою - з іншого. Деякі наукові теорії особистості доводили перевагу одних особистостей над іншими, оскільки вважалося, що психічні властивості визначені вже від народження людини і вони незмінні. Більше того, виявлялося, що за одним лише зовнішнім виглядом можна повністю вивчити особистість.

Так, Е. Кречмер, враховуючи будову тіла людини, розрізняв три основні типи:

1) пікнік - циклотимік - це "широка-тяжка" людина, для якої характерні недостатня емоційна стійкість, швидка зміна настрою, почуття колективізму, товаришування і проекція на інших;

2) астенік - шизотимік - людина малоконтактна з оточуючими, недостатньо реалістична, часто самовдоволена;

3) атлет - іксотимік - міцна, кістлява людина із спокійним характером, однак схильна різко "спалахувати".

Шелдон, представник фізичної типології особистості, враховуючи три шари клітин ембріона, з яких у процесі дозрівання організму людини домінує той чи інший, розрізняє три основних типи людей.

1) Ендоморфний тип - має великий живіт, розвинуті внутрішні органи, слабкі і короткі кінцівки. Як правило, це лагідна, чуйна та комунікативна людина.

2) Ектоморфний тип - худий, високий, з дуже розвинутою нервовою системою. Людина загальмована та інтровертна, схильна до самотності та розумової діяльності.

3) Мезоморфний тип - з потужним складом тіла, особливо грудей, розвинутими кінцівками, широкими долонями і стопами. Неспокійна і агресивна людина, сильна, схильна до ризику.

Того ж напряму, але трохи з інших засад французький учений Ciгo зробив спробу поділити всіх людей на запропоновані ним чотири групи залежно від розвитку різних систем органів. Згідно з цією класифікацією існують такі типи людей: дихальний, травний, мозковий, м'язовий. Для кожного з них характерними є свій тілесний склад, міміка, характер і свої хвороби.

Люди дихального типу мають великий ніс, дещо розширені вилиці, довгу шию, широкі плечі, їх грудна клітка подовжена і сплющена. У таких людей міміка зосереджена у середній частині обличчя. Вони переважно похмурі, стримані, енергійні, схильні до хвороб легень.

М'язовий тип - це люди з класичними пропорціями, гармонійні. Тип травний - це здебільшого самовдоволений флегматик, у якого товсті губи і нижня частина обличчя вища і ширша за верхню.

Мозковий тип - люди з високим чолом, розширеною вгорі головою. Міміка у них зосереджена навколо очей. Вважають, що це основні постачальники видатних особистостей, але й кандидати в істерики і неврастеніки.

Однак чистих типів у дійсності дуже мало, а їх комбінації настільки різноманітні, що класифікація Ciгo, по суті, виявилась малопридатною.

Уже давно медикам відомі два протилежних варіанти біологічної організації людини, що є ніби полярними відхиленнями від звичайного середнього типу. їх називають астеніками і гіперстеніками (від. грецьк. stenos - сила).

Типовий астенік при найкращому апетиті і харчуванні дуже рідко нагромаджує зайвий жир, у нього "все згоряє". Такі люди зазвичай мають довгі кінцівки і шию.

Гіперстенік - міцна, квадратно-округла, мускульно-гладка людина, схильна до облисіння.

Раніше вважалося, що захворювання на туберкульоз - це привілей астеніків, а гіперстеніки схильні до обмінних і серцево-судинних захворювань.

У XIX ст. Ледо поділяв не все тіло, а лише обличчя на п'ять геометричних типів: квадратний, круглий, овальний, трикутний, конічний. Кожен з цих типів, у свою чергу, поділявся на прямий, поздовжній і короткий. Квадратному типу властиві енергія, практицизм, різкість. Круглий тип - діяльний, імпульсивний, палкий. Овальний тип характеризують вередливість, вразливість. Люди, які мають трикутний тип обличчя, хитрі, люблять пригоди, часом дивакуваті, а конічний тип - це в основному практики. У закоренілих злочинців, стверджував Ледо, обличчя завжди квадратне. З'явилися статистичні дослідження, які доводили, що серед чесних людей у Неаполі квадратний тип зустрічається набагато рідше, ніж серед шахраїв.

Теорія психоморфологічного локалізаціонізму (К. Клейет) психічні властивості особистості співвідносила з конституційними особливостями будови мозку. Так, кожна психічна функція, рухи, чутливість регламентувались вузькою ділянкою мозкової структури.

При цьому надмірно біологізувались соціальні явища, зокрема, властивості особистості. Не заперечуючи деякого взаємозв'язку між будовою тіла (Кречмер) та особливостями поведінки людини, навряд чи можна це повністю абсолютизувати.

На фактах, узятих з великої клінічної практики, Зиґмунд Фрейд простежив складність і багатоплановість структури особистості, значення в її історії внутрішніх конфліктів і криз, наслідків незадоволених бажань.

Фрейд (1921,1923) уявляв організацію психічного життя у вигляді моделі, що має своїми компонентами різні психічні інстанції, визначені термінами: "Воно" (ІД), "Я" (Eгo) і надверх-"Я" (супер-Его). Фрейд визначав різні розлади у хворих з неврозами в аспекті цієї трикомпонентної моделі особистості.

Метод самоаналізу має значення при вивченні психічних станів, але не завжди є ефективним під час дослідження особистості в цілому, оскільки ігнорується роль соціальних умов, які значною мірою визначають формування особистості.