Основи психології - Вітенко І.С. - Лідер і лідерство

Лідер (від англ. leader - провідний) - це член групи, якому вона надає право приймати найвідповідальніші рішення, що стосуються інтересів усієї групи. Лідер - особистість авторитетна.

Лідерство - це вплив стосунків у процесі взаємодії, що ґрунтуються на особистісних характеристиках, де простежується факт домінування і підкорення.

У процесі психологічних спостережень і досліджень розроблено низку теорій лідерства. Теорія лідерських ролей Р. Бейлса розглядає лідера з позицій професіоналізму, враховуючи емоційний фактор. "Теорія рис" стверджує, що передумовою визнання людини лідером є володіння нею специфічними "лідерськими" рисами і здібностями. Згідно з ситуаційною теорією Ф. Фідлера, лідерство - це продукт ситуації, що склалася у конкретній групі.

Прихильники інтерактивної теорії вважають, що лідером може стати будь-яка людина, яка займає відповідне місце в системі міжособистісної взаємодії.

Синтетична теорія звертає увагу на взаємозв'язок основних складових процесу організації міжособистісних стосунків: лідерів, підлеглих та ситуацій, в умовах яких здійснюється лідерство.

Ґрунтуючись на концептуальних підходах, у психології розроблено і прийнято різноманітні класифікації лідерів: за змістом діяльності (генератор ідей та виконавець); за характером діяльності (універсальний і ситуативний); за спрямованістю діяльності (діловий і емоційний); за соціальною ознакою (формальний і неформальний); за ціннісно-емоційною ознакою (позитивний і негативний).

Лідерство можна розглядати з позицій стилю, у зміст якого вкладаються поняття колегіальності, директивності, лібералізму, бюрократичності тощо.

Директивні лідери менше радяться, частіше застосовують накази. Колективні лідери використовують демократичний стиль керівництва. Бюрократичний стиль виявляється у жорсткому використанні законів та інструкцій, ліберальний стиль, навпаки, нехтує ними.

За змістом трудової діяльності всіх людей умовно поділяють на творців ідей і виконавців. Такий поділ стосується й лідерів. Слід зазначити, що рідко зустрічається керівник-лідер, який мав би здібності і творця, і реалізатора ідей.

За характером діяльності універсальне лідерство виявляється постійно, ситуаційне має тимчасовий характер.

Автор ситуаційної теорії Ф. Фідлер зазначив, що в несприятливих або дуже важких ситуаціях лідер, зорієнтований на завдання, яке повинна вирішити група, досягає більшого, ніж лідер, зорієнтований на людей.

Знання такого підходу зможе допомогти керівнику вибирати той чи інший стиль керівництва за інших обставин.

За спрямованістю діяльності лідер може бути діловим - утримувати лідерські позиції за рахунок високих ділових якостей (професіоналізму і компетентності) - або емоційним (дії лідера спрямовані на емоційну сферу взаємодії з членами групи). Позитивна діяльність простежується у лідера-організатора, який своїми діями сприяє вирішенню ділових завдань. Лідер з негативними прагненнями розпалює емоційні пристрасті в колективі, сприяючи виникненню конфліктних ситуацій.

Формальний лідер - керівник водночас може бути й неформальним. Але може бути й інакше. У групі є формальний керівник, наділений рисами і здібностями лідера, і в цій же групі інший член колективу посідає місце неформального лідера, діяльність якого може мати позитивний або негативний характер. Негативні лідери бувають двох типів: лідер-організатор і лідер-комунікатор. Лідер-організатор - це людина, яка відверто заважає справі, вона часто перебільшує, у звертанні використовує займенник "ми", не уточнюючи при цьому, хто мається на увазі. Однак слід зазначити, що негативний лідер-організатор безпечніший порівняно з негативним лідером-комунікатором, оскільки перший відвертий. Лідер-комунікатор тримається в тіні. На зборах він сидить в останніх рядах, на обличчі вираз "ну-ну, що ж із цього вийде". Листів не підписує, формуючи ряди "анонімників". Інформація, що надходить від нього, має характер роздумів, що змушує членів групи домислювати її з негативних позицій.

Для психологічного клімату колективу краще, коли, крім формального лідера, в групі є неформальний, але за умови, що між ними не виникають конфлікти.

Психолог Макгрегор (I960) виділив дві теорії лідерства:

1) Теорія Ікс, основним положенням якої є ствердження, що людина за своєю природою лінива і потребує контролю й управління;

2) Теорія Ігрек, згідно з якою людина за своєю природою діяльна і здатна самостійно організовувати свою діяльність.

Розвиваючи концепцію Макгрегора, Оуші (1981) запропонував ще один варіант ставлення до людини, назвавши його теорією Зед. Основним положенням даної теорії є ствердження, що людина працює з максимальною ефективністю під належним керівництвом.

З поняттям лідерства тісно пов'язане поняття стилю лідерства. Стиль лідерства - це типова для лідера система засобів психологічного впливу на підлеглих.

Психологи виділяють такі стилі лідерства: авторитарний, ліберальний, демократичний, ситуативний, непослідовний, портисипативний. Лідери, що дотримуються авторитарного стилю, управляють людьми з позиції теорії Ікс; лідери, які керуються ліберальним стилем управління, дотримуються теорії Ігрек. Демократичні лідери займають позицію між даними двома варіантами і дотримуються теорії Зед.

Ситуативний стиль враховує рівень психологічного розвитку підлеглих та колективу (П. Херсі, К. Блон).

Непослідовний стиль характеризується не передбачуваним переходом від одного стилю до іншого, що є причиною виникнення конфліктних ситуацій.

Для портисипативного стилю характерна відкритість у стосунках між керівником та підлеглими, регулярні наради з підлеглими, створення груп із правом самостійного прийняття рішень, надання співробітнику можливості самостійного розроблення нових ідей.

Структура механізмів впливу на людей залежить від якостей членів групи. Лідер значною мірою залежний від колективу. Група вимагає виражати її інтереси. Лише за цієї умови послідовники не просто йдуть за своїм лідером, а й бажають іти за ним.