Основи психології - Вітенко І.С. - Ланцюговий метод

Елементи певного списку асоціюють один з одним у ланцюжок за допомогою мислених образів. Скажімо, вам потрібно запам'ятати такий список продуктів: курка, масло, молоко, рис, яйця. Ви створюєте ланцюжок образів: колись курка вилупилась з яйця; зараз вона клює рис; я дуже полюбляю молочну рисову кашу, до якої обов'язково додаю масло.

Метод Loci

Цей метод застосовували грецькі та римські оратори. Вони пригадували всі об'єкти, що були розташовані на дорозі, по якій щодня ходили до міста ("місця"). Згодом до кожного з цих місць вони прив'язували тезу, аргументи промови. Проголошуючи промову, оратори подумки проходили по цій дорозі та "збирали" у кожному "місці" відповідні тези.

Метод Loci можна використовувати, щоб запам'ятати наведений вище список. Для цього потрібно подумки пройтися по квартирі та розташувати у кожній частині один із продуктів (курку в ванні, рис на ліжку в спальні, яйця на кріслі у вітальні тощо).

Отже, якість або міцність запам'ятовування обумовлена:

1) видами запам'ятовування;

2) інтересом до запам'ятованого - для чого?;

3) вольовим зусиллям - старанням;

4) установкою на час;

5) орієнтацією на міцність;

6) застосуванням спеціальних прийомів для запам'ятовування. Описано такі прийоми, які застосовуються при запам'ятовуванні:

1) концентрація уваги;

2) включення в роботу більшої кількості аналізаторів (органів почуттів), що беруть участь у сприйманні;

3) оптимальний темп сприймання та зрозумілість засвоєного; не читай наступне, поки не зрозумів попереднє;

4) повторення;

5) спосіб розподілу матеріалу - запам'ятовувати цілком або частинами;

6) комбіноване заучування - спочатку знайомство цілком, осмислення матеріалу, а потім вже заучування за планом, частинами;

7) логічне осмислення матеріалу;

8) використання допоміжних приймів - конспектів, таблиць, схем, мнемонічних прийомів.

Збереження (другий процес пам'яті) - це здатність утримати, зберегти сприйняту інформацію. Коли говорять про хорошу або погану пам'ять, то, як правило, мають на увазі здатність надійно тримати якісно великий обсяг відомостей, понять, уявлень, визначень, досвіду і тощо. Ще французький психіатр Рібо помітив, що індивідуальні назви (номери, імена, прізвища) утримуються в пам'яті значно гірше, ніж імена загальні і поняття. Це пояснюється тим, що при запам'ятовуванні індивідуальних імен мають місце майже виключно механічні, менш стійкі, а при запам'ятовуванні загальних назв, а особливо понять, - більш міцні смислові зв'язки.

Розрізняють дві форми збереження інформації в пам'яті: короткочасну і тривалу. Для короткочасної характерне утримання інформації в пам'яті від кількох секунд до 1-2 діб. Утримання інформації в пам'яті аж до кількох місяців і років вважається тривалою пам'яттю. Якщо інформацію сприймають протягом 40-60 хвилин і більше, вона переходить у блоки тривалої пам'яті. У тривалу пам'ять переходить лише 25-28 % заучуваної інформації.

Отже, чим більший обсяг матеріалу завчається, тим більший обсяг його міцно утримується в пам'яті, тобто разом з конспектом треба користуватися й підручником, в якому матеріал викладений детальніше.

Існує також оперативна пам'ять, особливості якої полягають в її ніби посередницькій участі, у взаємозв'язку між короткочасною і тривалою пам'яттю, коли здійснюється добір інформації з короткочасної пам'яті і вона "засилається" в тривалу.

Оперативна пам'ять забезпечує запам'ятовування та відтворення оперативної інформації, необхідної для використання у поточній діяльності.

Оперативне запам'ятовування, як один із способів досягнення мети, дає змогу лікареві порівняти виявлені у хворого симптоми і швидко зробити відповідні терапевтичні призначення.

Збереження інформації - це не механічне перебування зафіксованого в пам'яті у незмінному вигляді. Під впливом діяльності людини, її інтересів, переживань, всезростаючого обсягу інформації і знань запам'ятоване обов'язково реконструюється, тобто переробляється. Отже, пам'ять - це не лише просте запам'ятовування, а процес творчий, щонайтісніше пов'язаний з мисленням, яке систематизує матеріал, відокремлює другорядне і незначне від головного.

Третій процес пам'яті - відтворення інформації (оживлення у свідомості почуттів, думок, прагнень, тобто того, що колись сприймалося).

При відтворенні зафіксованого в пам'яті нерідко воно зіставляється з тим, що сприймається в конкретний момент, і у випадку виявлення схожості відбувається впізнавання - найпростіша форма відтворення, яка виникає при повторному сприйманні матеріалу. Найбільш ранні вияви пам'яті у формі впізнавання проявляються у дитини, коли вона впізнає свою матір у перші місяці життя, посміхається при появі, тягнеться до неї.

Відтворення може бути довільним і мимовільним.

Мимовільне відтворення здійснюється без спеціальної мети що-небудь згадати, воно виникає неначе саме по собі, ненавмисно, часом у результаті якихось асоціацій.

Довільне відтворення має спрямований характер, відбувається усвідомлено, залежить від поставленого завдання, зусиль волі, від необхідності і потреби людини щось пригадати. Важливою рисою відтворення, особливо довільного, є його вибірковий характер.

Довільне відтворення мас в житті і діяльності людини основне значення. Легкість, швидкість, точність відтворення тісно пов'язані з двома попередніми етапами процесу пам'яті - запам'ятовуванням і збереженням, їх якістю

Різновидами довільного відтворення є пригадування та спогади.

Ефективнішому відтворенню сприяють максимальна зацікавленість, оптимальне напруження волі, позитивні емоції і, природно, загальний добрий стан людини. Підвищення здатності до відтворення полегшується у стані гіпнозу, коли людина може відтворювати найменші подробиці свого життя, включаючи події раннього дитинства, які здавалися їй зовсім забутими.

Відтворення не слід ототожнювати з уявленнями. Основою уявлень є пам'ять. Уявлення - це психічний процес відображення у свідомості людини образів, раніше сприйнятих предметів і подій об'єктивної дійсності, що в даний момент не діють на органи чуття. Це немовби сприйняття явищ без зовнішніх подразників. Уявляти - значить чути або бачити в думках. Галюцинації - це також бачення і відчуття дії предметів і явищ на органи чуття, але галюцинаторні образи не відбивають об'єктивну дійсність і виникають спонтанно, без участі свідомості.

Уявлення характеризується наочністю. По суті, це чуттєво-зоровий або чуттєво-слуховий образ навколишньої дійсності. Будучи чуттєвими образами, вони все ж таки відрізняються від сприймання, бо створюються через узагальнення конкретних образів. Уявлення завжди індивідуальні і залежать від особливостей людини.

Уявлення слід відрізняти від персеверованих образів, що є виявом процесів циклічного збудження нейронних структур, пов'язаних із запізненням сигналу про припинення дії. Наприклад, якщо ми довго шукаємо гриби в лісі, то увечері, коли заплющуємо очі, ми "бачимо" гриби.

У стані стомлення, фізичного і духовного виснаження відтворення знижується. У цьому випадку застосовують різні способи пригадування (перебирають інші імена, прізвища, дати, часом за асоціацією), і потрібна інформація неначе спливає у свідомості. Коли не вдається згадати потрібне ім'я, назву книги, формулу тощо, то ці прогалини пам'яті пов'язані не з розпадом сліду пам'яті, а з недосконалістю апарату відтворення.

Залежно від того, як людина відтворює зафіксовані події, предмети чи явища, можна визначити рівень, або силу, вияву пам'яті.

Розрізняють три рівні вияву пам'яті. Найвищим рівнем вважають відтворення (наприклад, дослівно, без зупинки відтворити весь текст, повну формулу). Другий рівень - упізнавання. Якщо вона добре виражена, то людина може безпомилково упізнати текст, формулу, бачену лише один раз. Нарешті, третій, нижчий рівень пам'яті - полегшуючий. У цьому випадку людина не в змозі самостійно згадати або упізнати текст, формулу, картину. Вона все, здається, забула, але якщо запропонувати заново вивчити забуте, то для цього знадобиться менше часу, ніж якби вона вивчала це вперше.

Пам'ять характеризується головним чином відстроченим відтворенням - у цьому й полягає значення пам'яті, тобто людина може нагромаджувати досвід і зберігати його, користуватися ним на практиці.

Усе, що людина запам'ятовує, з часом забувається. Забування - процес протилежний збереженню. Перш ніж піти з пам'яті, подія втрачає зв'язок з теперішнім. Найчастіше забувається другорядне, краще зберігається істотне, основне, воно зберігається.

Забування стали все більше розуміти як відвертання уваги сторонніми подразниками. "Забування, - зазначав Рібо, - не є хвороба пам'яті, але умова для її здоров'я і живучості".

Забування, крім того, може бути спричинене втомою, перевантаженням і відбувається нерівномірно. Німецький психолог Герман Еббінгауз встановив експериментально, що найбільша частина забутого матеріалу припадає на період, який іде безпосередньо після заучування.

Часто забування пояснюється інтерференцією (викривленням інформації). Про-активна інтерференція має місце тоді, коли відтворення нових фактів блокується попередніми спогадами. Ретроактивна інтерференція полягає в тому, що нові знання блокують відтворення попередніх.

Види пам'яті

Пам'ять не є якоюсь самостійною функцією, вона щонайміцніше пов'язана з особистістю, її внутрішнім світом, інтересами, прагненнями. Тому розвиток і вдосконалення пам'яті відбуваються паралельно з розвитком людини, а ті чи інші етапи пам'яті - це результат зміни взаємостосунків людини із зовнішнім світом і людьми.

Розглянуті питання фізіології пам'яті, її процесів і особливостей вияву мають суттєве значення в комплексному оцінюванні стану психічної діяльності як здорової, так і хворої людини.