Основи психології - Вітенко І.С. - Характер

На відміну від темпераменту, який залежить в основному від природженого типу вищої нервової діяльності, характер більше визначається умовами навчання, виховання, стосунками в сім'ї, колективі тощо. Основні риси характеру розвиваються передусім під впливом соціального середовища, в якому перебуває особистість, тобто в процесі засвоєння соціального досвіду.

Тому в психологічній науці характер (від грецьк. character - риса, відбиток, чеканка, печатка) розглядається як сукупність істотних, стрижневих і найбільш стійких індивідуальних якостей, що виявляються в діяльності, спілкуванні та поведінці. У лікаря, який має успіх у хворих, виражені такі риси характеру, як поміркованість, принциповість, рішучість, мужність, сміливість, скромність, доброзичливість, суворість і особливо емпатія (грецьк. impatheia - співпереживання). Для медичного працівника емпатія - це показник професійної придатності. Практика свідчить, що лікар має враховувати психічний стан хворого, надаючи необхідну допомогу.

Характер особистості індивідуальний для кожної людини. Пізнання характеру людини дозволяє досить точно прогнозувати її поведінку, можливі вчинки та дії. При цьому дуже важливо виявити і такі негативні риси характеру, як брехливість, лицемірство, лінощі, грубість, жадібність, зарозумілість, неохайність, бездушність, заздрість, егоїзм. Остання риса може бути показником особистості в цілому: вона полягає у надмірній зосередженості та замкнутості людини на своєму "Я".

Яскраво виражений егоїзм звичайно заважає людині налагодити хороші взаємини з оточуючими людьми. Правда, егоїсти бувають різні. Наприклад, І. С. Тургенєв виділяв три типи егоїстів: егоїсти, які самі живуть і жити дають іншим; егоїсти, які самі живуть і не дають жити іншим; нарешті, егоїсти, які і самі не живуть і іншим не дають. У цілому риси характеру виявляються у ставленні людини до оточуючих, до себе, до праці.

За даними фізіологічних досліджень, фізіологічну основу характеру становить сума стійких тимчасових нервових зв'язків, які утворилися в корі великих півкуль головного мозку в процесі набуття життєвого досвіду, а також тип вищої нервової діяльності людини. Безумовно, тимчасові нервові зв'язки піддаються змінам залежно від різноманітності життєвих ситуацій та умов діяльності людини. При цьому інформація, яка надходить до кори великих півкуль мозку людини, змінює нервові зв'язки і разом з цим риси характеру. Формуючи характер, ми впливаємо і на деякі властивості темпераменту.

Темперамент при цьому є динамічною стороною характеру людини. Наприклад, такі характерологічні особливості, як урівноваженість і неврівноваженість, стриманість і нестриманість у поведінці, рухливість, активність, легкість пристосування до нових умов, перебувають у прямій залежності від властивостей темпераменту. Риси характеру можуть як послаблювати прояви негативних властивостей темпераменту залежно від умов життєдіяльності, маскувати їх (наприклад, надмірну рухливість у холерика), так і підсилювати позитивні властивості. Формуючи характер, людина певною мірою змінює і свій темперамент. При цьому вона не завжди об'єктивно оцінює свій характер. І не випадково В. Гюго вважав, що у кожної людини три характери: той, який вона сама собі приписує, той, що їй приписують інші, і, нарешті, той, який вона має в дійсності.

Характер важко піддається класифікації, їх ряд побудовано на принципі перерахування найважливіших якостей і особливостей, що стосуються формального боку психічного життя. Так, Азам поділяв характери на: гарні (лагідні, запальні, жваві, скромні) і погані (ревниві, заздрісні, лицемірні, злі, егоїстичні). Аналогічно побудовані і класифікації П. Ф. Лесгафта, Подана, Н. О. Лоського, О. Ф. Лазурського.

Інші автори кладуть в основу своїх класифікацій більш загальні ознаки і тому їхні класифікації виглядають стрункіше.

Т. Рібо в основу класифікації характерів кладе ступінь розвитку почуттів і волі, вважаючи інтелектуальний елемент менш істотним в характеристиці того чи іншого типу. В той же час він виключає із своєї класифікації аморфних і нестійких (хоч ці групи осіб досить поширені). Т. Рібо розрізняє характери:

чутливі з підвидами:

а) сильне почуття і слабкі розум і воля - в житті вони пасивні, другорядні особи;

б) сильні почуття і розум при слабкій волі - споглядачі;

в) сильні почуття і розум, добре розвинута воля, але діяльність поривчаста, нерівномірна;

активні з підвидами:

а) невисокий розум і посередні інтереси (активні) - особи буденної, повсякденної праці;

б) сильні воля і розум - видатні діячі; апатичні:

а) слабкі воля і розум, мало діяльні;

б) розважливі - слабкі воля і почуття, добрий розум (В. В. Шостакович, В. П. Блохіна, 1970).

Установлено, що існує кілька типів характеру. Так, одні люди схильні більше до міркувань, переживань, поривань, інші-до активної, цілеспрямованої діяльності. Тут може виявлятися зосередженість людини на своєму внутрішньому світі (інтроверсія) або на зовнішньому (екстраверсія). Одні люди уникають самостійно приймати рішення, погоджуються з оточуючими (конформні), інші ж не втрачають голову за тяжких обставин (самостійні), беруть на себе відповідальність. Експансивні особистості схильні до зовнішнього виявлення своїх переживань, імпресивні більше переживають у собі. Всі ці особливості характеру лікарю треба не лише навчитися визначати, а й свідомо враховувати в процесі практичної діяльності. Навіть однакові хвороби у різних людей перебігають по-різному, індивідуально, що відбивається і на виявленні характеру. Надмірне вираження окремих рис характеру, межа норми називається акцентуацією.

Акцентуації характеру формуються, як правило, під впливом виховання, навчання, професійної діяльності. Наприклад, деякі спеціальності вимагають розвитку в людини дисциплінованості, відповідальності та акуратності. У процесі трудової діяльності людина набуває їх. Ці якості можуть бути яскраво виявленими, а іноді виходити за загальнолюдські норми, тобто бути акцентуаціями характеру (дисциплінованість може перетворитися в педантизм).

Розрізняють такі акцентуації характеру, як демонстративність, педантизм, застрягання, підвищена збудливість, дистимічність, тривожність, емотивність, демонстративність, екзальтованість (табл. 9.6).

Акцентуація не є патологією. Це межа між нормою та патологічними явищами у психічній сфері.

Особливе значення має діагностика патологічних змін характеру, і передусім психопатій.

До психопатій належать такі зміни в характері, які не дають змогу особистості будувати нормальні робочі взаємини в колективі, в сім'ї (сварки, чвари, іноді й бійки) і заважають нормальній трудовій діяльності, тобто ведуть до соціальної дезадаптації. При цьому люди-психопати (передусім і стероїдні) не визначають своєї провини, вони перекладають її на оточуючих.

На жаль, людей з психопатичними змінами в характері не тільки нерідко притягають до юридичної відповідальності, але й лікуванням їх медичні працівники практично не займаються.

Особливо небезпечні психопати в медичних колективах, бо вони завдають шкоди не лише медперсоналу, а й хворим.

У виникненні патології характеру важливу роль відіграють несприятливі спадкові (природжені) задатки і особливо умови виховання в дитячих установах, сім'ї, школі. Розрізняють чотири основні форми психопатій: істеричну, циклоїдну, шизоїди у та епілептоїдну.

Для істеричної психопатії характерні егоцентризм, брехливість і вередливість. Ці особи намагаються здобути визнання оточуючих, справити на них враження. Часто в них завищена самооцінка. Негативні якості нерідко є наслідком неправильного ставлення оточуючих і особливо батьків, які схильні задовольняти будь-які, у тому числі й невиправдані, бажання дітей. Саме ця категорія психопатів часто стає ініціатором конфлікту в колективі, сім'ї.

Циклоїдна психопатія характеризується частою зміною полярних емоційних станів. Ці особи або перебувають у зниженому настрої, все їм бачиться у темному світлі, як правило, вони перебільшують свої недоліки, або ж усім задоволені, нерідко метушливі і непосидючі. Зміни настрою проходять за типом фаз, тривалість яких становить від кількох днів до тижнів і місяців.

При шизоїд ній психопатії немає необхідної гармонії у співвідношенні розуму, волі та почуттів. Залежно від домінування одного з цих компонентів існують різні варіанти шизоїдного характеру. Шизоїдні психопати звичайно відлюдні, нетовариські і важко вступають у контакт.

Епілептоїдна психопатія відзначається запальністю і дратівливістю. Ці особи нерідко жорстокі і мстиві. В колективі їх також не люблять, цураються, хоча зовні епілептоїдні психопати можуть бути коректними, ввічливими людьми.

Особливості спілкування в залежності від типу акцентуації характеру

Досвід показує, що виховання як певний спрямований і систематичний вплив на психологію виховуваного, з метою прищеплення позитивних якостей, може бути ефективним, якщо воно поєднується із самовихованням, тобто з використанням енергії самих вихованців, їхньої свідомості й цілеспрямованості до самовдосконалення. Таким чином, формуючи високоморальну особистість, ми повинні створити певну організацію навколишнього середовища, здійснити відповідні виховні заходи, які впливають на людину та її особисте бажання чи прагнення до самовдосконалення. Особливе значення має суб'єктивний компонент, тобто бажання людини, осмислення, сприймання зовнішніх впливів та активні дії, спрямовані на самовдосконалення.

На відміну від виховання і відповідного навчання, що проводяться практично з моменту народження, самовиховання починається значно пізніше. Разом з тим самовиховання має вирішальне значення в житті людини. Самовиховання-це усвідомлена діяльність людини, яка спрямована на удосконалення самої себе, на вироблення у себе позитивних якостей особистості, рис характеру, звичок. Воно потребує від індивіда вольових зусиль і здатності аналізувати свої особливості, вчинки, дії. Крім цього, для формування особистості лікаря, наприклад, слід чітко уявляти професійно значущі для діяльності лікаря якості, тобто знання психограми і професіограми. Вихованням разом з державними інститутами (дитячими закладами, загальноосвітньою школою, техучилищами, вузами тощо) займається сім'я.

Сім'я має особливе значення у становленні та розвитку особистості. Звичайно, це дуже складний і суперечливий процес, що відбувається при активній взаємодії особистості дитини з батьками. Добрі стосунки між батьками є запорукою успішного виховання дітей. Відсутність взаєморозуміння, поваги, доброзичливості в сім'ї, розрив шлюбних стосунків спричиняють до різних відхилень у розвитку дітей, а іноді й до асоціальних вчинків підлітків. На жаль, окремі подружжя, особливо на початку спільного життя, не знаходять взаєморозуміння. Причини в кожному випадку різні" але найчастіше це різні устої сімей, де виховувалися майбутні чоловік і жінка; прагнення лідерства; невміння спільно вести домашнє господарство; відсутність сексуальної гармонії; наявність шкідливих звичок; прояв психопатичних рис характеру, психологічна несумісність.

Риси характеру та їх прояв мають велике значення для успішної професійної діяльності. Авторитет у хворих мають ті медичні працівники, у яких висока професійна підготовка поєднується з розвиненим почуттям обов'язку, позитивними моральними і характерологічними якостями.

Практично всі хворі, оцінюючи особистість лікаря, надають перевагу таким якостям, як співпереживання, чесність, уважність, принциповість, співчуття, товариськість. Не всі хворі розуміють доцільність тих чи інших лікувальних процедур, але всі вони відчувають потребу в позитивному емоційному контакті, теплих словах, відповідній підтримці.

Хворі з рисами тривожно-помислового характеру великого значення надають неістотним відчуттям, вони перебільшують свій біль і неприємності; бояться обстеження й лікування. Страх перед можливим несприятливим результатом ускладнює перебіг захворювання.

Хворі з істеричними рисами характеру схильні до самонавіювання та перебільшення хворобливих відчуттів. При різних приступах істерії медичний працівник повинен поводитися спокійно, не виявляти зайвої тривоги і метушливості. Розмовляти з хворими рекомендується переконливо, наполегливим тоном, але не підвищуючи голосу і не виявляючи роздратованості, неповаги до стану хворого. Застосовуючи психотерапевтичні методи лікування і догляду, проводячи корекцію поведінки, лікар спрямовує свої дії на те, щоб перебудувати стереотип хворого, позбавити його звички реагувати на різні труднощі істеричними реакціями.

Особистості астенічного типу тривожно ставляться до проявів хвороби, вони дуже вразливі і страждають від зміни умов. До таких хворих лікарі (особливо у стаціонарі) повинні ставитися підкреслено уважно, спокійно роз'яснювати, що симптоми, на які вони скаржаться, мають тимчасовий характер, намагатися переконати, що хвороба мине і вони одужають, якщо це справді так.

У процесі роботи з хворим лікарю треба враховувати, які зміни у психіці спричиняє конкретне захворювання і як воно ним усвідомлюється. Під впливом хвороби, особливо при хронічному перебігу, нерідко змінюються характерологічні якості особистості. Зміни характеру під впливом хвороби різні і дуже індивідуальні, тому й підхід до кожного хворого має бути індивідуальним. Реакція на захворювання залежить від багатьох факторів: особистості хворого, тяжкості захворювання, характеру лікування, уявлення хворого про своє захворювання, ставлення близьких і колег до захворювання. Варіанти ставлення до захворювання визначаються рисами особистості. Психастеніки завжди впевнені в поганому закінченні захворювання, відчувають тривогу і страх. У зв'язку з цим вони вимагають уваги і терпіння. їм треба докладно пояснити причину їхнього стану, заспокоїти, зняти за допомогою вмілої психотерапевтичної бесіди страх і тривогу.

Хворі на іпохондрію виявляють тверду впевненість у наявності захворювання. Страх і тривога у них виявлені менше. Переконати іпохондрика дуже важко, спілкування медперсоналу з ним вимагає доброго володіння методами психології.

Є люди, які неуважно ставляться до свого здоров'я, ігнорують свій стан. Вони впевнені в тому, що цілком здорові, відмовляються від обстеження й лікування. Це явище має назву анозогнозії. Заперечення хвороби спостерігається як при тяжких і невиліковних соматичних хворобах, так і при психічних захворюваннях. Вважають, що причина такого ставлення криється в нестерпності для хворого справжнього його стану. Він ніби втікає від свідомості тяжкої хвороби.

Якщо захворювання виникає раптово, то хворий може сприймати його як трагедію. Це явище називається гіпернозогнозією. Гіпернозогнозія найчастіше спостерігається в людей з добрим фізичним здоров'ям, спортсменів. Трагічне переживання хвороби такими пацієнтами пояснюється тим, що у них порушується життєвий стереотип, відбулася зміна планів.

Якщо соматичне захворювання спричиняє зміну зовнішнього вигляду хворого, то він також сприймає це як трагедію, що може призвести до тяжкої депресії з суїцидальними думками. У таких хворих також можуть з'явитися патологічні риси характеру: шизоїдність, вразливість, вибуховість.

Адекватність реакції на захворювання у великій мірі залежить від зрілості особистості та її інтелекту. В інфантильних особистостей може спостерігатися заперечення захворювання або заглиблення у хворобу. У тривожно-помислових особистостей хвороба найчастіше спричиняє сильне хвилювання і тривогу, які згодом переходять у стійкі депресивно-іпохондричні розлади. У хворих із невисоким інтелектом частіше спостерігається ейфорія. Вони поводяться як здорові, відмовляються від лікування.

Неоднаково реагують на захворювання люди різного віку. Так, у похилому віці хворі пов'язують його зі смертю. Молоді люди і люди середнього віку найбільше занепокоєні неможливістю через хворобу виконати свої плани та задуми.

Терпіння, турботливе ставлення, увага і повага в поводженні з такими хворими дають можливість викликати довіру хворого і збагнути світ його хворобливих переживань для надання вчасної допомоги.