Основи психології - Киричук О.В. - Моделювання та реконструювання.

Моделювання в психології — це метод теоретичного дослідження психологічних явищ (процесів, станів, властивостей) за допомогою їхніх реальних, фізичних або ідеальних, абстрагованих аналогів, моделей (часто — математичних). Під "моделлю" розуміють систему об'єктів або знаків, що відтворюють деякі сутнісні властивості системи-оригіналу. Присутність відношення часткової подібності ("гомоморфізм") дає змогу використовувати модель як замінника або представника досліджуваної системи. Відносна простота моделі робить таку заміну досить наочною. Створені спрощені моделі системи — дійовий засіб перевірки істинності та повноти теоретичних уявлень у різних галузях наукового знання і, зокрема, в психології.

Перші спроби використання методу моделювання в психології пов'язані з вивченням психофізичних залежностей та процесів пам'яті. Систематичне застосування моделювання було характерним для гештальтпсихології, яка намагалася знайти фізичні аналоги формування цілісних структур (гаштальтів) у природних процесах утворення кристалів, в утворенні негеометричних конфігурацій та ін. Широке використання цього методу в психології почалося в 50-ті роки XX ст., коли виникнення кібернетики зробило можливим моделювання різних аспектів цілеспрямованої діяльності живих істот. Цей розвиток був деякою мірою попереджений у працях П.К.Анохіна та М.О .Бернштейна, які створили моделі складних фізіологічних функціональних систем людини, що містили всі основні компоненти подальших кібернетичних моделей її поведінки.

Надалі за короткий строк з'явилися математичні моделі навчання, інформаційні моделі пам'яті, сприймання та уваги. Моделювання було поширене також на найскладніші види інтелектуальної діяльності, такі як гра та розв'язування різноманітних задач (А.Ньюелл, Г.Саймон). Досить перспективним у сучасній когнітивній психології вважається розуміння психічних процесів за аналогією з процесами обчислювання, ряд учених вважають подібність між організацією пізнавальної сфери людини й структурою блоків обчислювального пристрою своєрідною "комп'ютерною метафорою", яка може плідно використовуватися у психологічних дослідженнях вищих пізнавальних функцій людини — інтелекту, систем прийняття рішень тощо.

Представлені способи застосування методу моделювання реалізують лише одну з його технік — моделювання за аналогією. Саме ця техніка є найбільш спорідненою з кібернетичним та комп'ютерним баченням логіки взаємопереходів та взаємозв'язків явищ. У психологічному дослідженні моделювання*використовується також у техніках "відтворення змісту" та "відтворення логіки пізнання", які застосовуються в теоретизації змістових характеристик сутності досліджуваних явищ.

Моделювання як відтворення змісту сутнісних ознак предмета дослідження спрямоване до побудови "образа-моделі" психологічного явища, яке розглядається як багатомірне та багатозмістовне, а отже, як таке, що реалізує систему природних, соціальних та духовних відносин. Тому побудовані пояснювальні моделі, як правило, постають багатозмістовними, "міжрівневими", що робить інформативний образ досліджуваного явища ціліснішим та повнішим. Указана техніка моделювання використовується стосовно складних смислонасичених явищ життя людини: потенціалу її буття, обдарованості, життєвого шляху тощо.

Моделювання як відтворення логіки пізнання використовується для теоретизації як сутності досліджуваного предмета, так і способів та засобів його пізнання та перетворення. Ця техніка моделювання спрямована на поступове відновлення динамічних характеристик існування предмета у їхньому розвитку, а також — на побудову адекватного засобу пізнання відтвореної логіки розгортання сутності явища. "Подвійна рефлексія" — основний механізм цієї техніки моделювання — потребує особливої підготовленості дослідника до роботи з методом. Проте дослідницький ефект застосування техніки має подвійний ступінь — теорія предмета й теорія способу пізнання даного предмета.

Реконструювання в психології застосовується як метод теоретичного дослідження психологічних явищ та полягає у змістовій та структурній перебудові явища, на яке спрямована дослідницька дія психолога. Відповідно виділяють змістову реконструкцію, яка оперує змістовими ознаками явищ, та структурну, спрямовану до формально-логічних ознак даних явищ. Предметом реконструювання можуть обиратися як психологічні явища, так і засоби їх пізнання: пояснювальні та методологічні принципи, теоретичні положення, методи та прийоми пізнання тощо.

Поліфункціональність даного методу визначається не тільки різноманіттям його предметних адресатів, а й багатством технік, які можуть застосовуватися в межах методу. Вихідним моментом реконструювання є якісна диференціація "когнітивних просторів", яким належать досліджувані явища і стосовно яких дослідник має запровадити даний метод. Якщо обрані явища належать до одного або споріднених "когнітивних просторів", то можливе використання техніки "пряма реконструкція"; за умови різнорідних просторів дослідник застосовує опосередковану реконструкцію, але тут обов'язково обирається третє (узагальнене за змістом щодо перших двох) явище як опосередкована ланка.

Якісна диференціація досліджуваних явищ здійснюється також за ознакою "змістової завершеності" або "когнітивної цілісності". Залежно від цілей та завдань дослідження застосовується креативна, або відтворююча, реконструкція, таким чином "новий зміст" постає більш диференційованим, структурованим та завершеним, або відповідним "вихідному змісту" за рівнем завершеності та наповненості. Загалом метод реконструювання може застосовуватися не тільки як засіб теоретизації, а й як засіб аналізу, інтерпретації та тлумачення даних психологічного дослідження.