Основи психології - Киричук О.В. - Малюнки — зображувальна форма дитячої гри.

У своїх перших, найпростіших формах дитячий малюнок має такі неодмінні моменти, як образ та його значення. Не знаючи, що вона малює, на запитання дорослого дитина швидко дає назву своєму твору. Кружечки, коми, хаотично ламані лінії та інші подібні елементи малюнка можуть мати назву певних предметів, явищ, відігравати роль окремих творів. Якщо вже засвоєно кружечки чи якісь інші елементи образів, то всі частини відтворюваного складного предмета будуть такої самої форми.

Формальна несхожість малюнка з самим предметом допомагає дитині відшукувати нові й нові значення, давати нові назви. У процесі малювання задум може кілька разів змінюватися. Маленький автор закінчує малювати, коли йому самому стає зрозумілим, що він хотів створити. Довільне фантазування доповнюється імпровізованим сюжетом. Обов'язкові фантазійні доповнення підтримують динамічні метаморфози дитячого малюнка. Відсутність на початкових стадіях попереднього задуму не заважає створенню уявлюваної ситуації.

У віковій психології традиційно виділяють кілька стадій розвитку дитячого малюнка. Після окремих елементів, коли з'являється малюнок у власному розумінні слова, настає перша стадія — сходинка схеми. Дитина малює схематичні зображення предметів, не схожі на реальність. Так, людину вона зображує як головонога, що має тільки голову і ноги. Таке малювання завжди здійснюється не з натури, а по пам'яті. Дошкільник малює те, про що він знає, а не те, що безпосередньо бачить. Він підкреслює у речі найсуттєвіше, як йому здається. Коли треба намалювати вершника збоку, він чомусь зображує дві ноги та два ока, хоч видно тільки одне.

У прозорому, "рентгенівському" малюнку бачимо явище відкритого зображення того, що має бути прихованим за непрозорим середовищем. Це явище протилежне явищу фантазійного доповнення. Те, про що дитина розповідала у процесі малювання, те, що бачила у своїй уяві, на таких малюнках цілком розкрите. Дитина не задовольняється реальною можливістю бачення, вона хоче змінювати цю дійсність, доповнювати її так чи інакше.

Якщо дитина, що перебуває на цій стадії, хоче намалювати одягненого чоловіка, вона спочатку малює його голим, а потім робить так, як би вона робила, одягаючи свою ляльку, тобто вішає на нього одяг, так що все тіло просвічується. Таким чином вона зображує і літак у поперечному розрізі з деталями інтер'єра та пасажирами. Як вважає Д.Селлі, маленький митець набагато більше символіст, ніж натураліст, його не хвилює повнота й точність схожості, він прагне лише самого поверхового натяку.

Наступна стадія — це ступінь почуття форми й лінії. В дитини вже виникає потреба не тільки перелічувати конкретні ознаки предмета, що зображується, а й передавати формальні взаємовідношення окремих частин. Малюнки залишаються досить схематичними, хоч у той самий час уже можна впізнати певну реальність. Малюнок як синтез знань про яку-небудь частину людського життя набуває естетичної цінності. Навіть у фантастичному сюжеті реалізм посідає чільне місце. З малюнка виключаються несумісні об'єкти зображення.

Ще одна стадія розвитку малюнка — ступінь правдоподібного, дедалі реалістичнішого.зображення, коли схема зникає зовсім. Дитина не передає ще перспективи, пластичності предмета, що зображується на площині, але копія стає дедалі схожішою на оригінал. Коли з'являється ця відносна правильність, пропорційність, достатня міра деталізації, малюнок втрачає типово дитячі риси. "З сумом прощаємось з дитячим мистецтвом. Воно наблизилось до якоїсь розумової правильності. Навіть потяг до симетрії свідчить про інтелектуалізацію твору, його навмисність", — пише В.А.Роменець.

Малювання є образотворчою модифікацією гри з усіма властивими їй рисами. Малюючи, дитина створює свій уявлюваний світ, в якому вона повний володар, чарівник, суб'єкт життєтворчості. Але на відміну від класичної гри мотив діяльності поступово починає розподілятися між процесом та результатом, і тому малювання стає "передестетичною діяльністю", діяльністю, що передбачає мотив художнього впливу на оточення.