Проблема співвідношення "людина і світ" у будь-яких філософських системах завжди визнавалася найголовнішою, у вирішенні якої філософія безпосередньо наближається до життя, оскільки дає можливість людині пізнати сутність цього співвідношення і володіти цим знанням у повсякденному житті, а отже бути більш продуктивною, незалежною, вільною у виборі способів взаємодії зі світом. У багатьох традиціях філософствування "сутнісне", "космічне" значення людської особистості визначається через ствердження її свободи, а свобода може мати сенс тільки тоді, коли вона є можливістю творення.
Людина передстоїть світові як самостійна творча сила, що здатна осягати та перетворювати цей світ. "Людині в позитивному бутті її властива творча психологія, — писав М.Бердяев. — Вона може бути пригніченою чи прихованою, може бути розкрита, але вона екзистенціально властива людині. Творчий інстинкт в людині є безкорисливий інстинкт, в ньому людина забуває себе, виходить із себе. Наукове відкриття, технічний винахід, творчість художня, творчість суспільна можуть бути потрібними для інших і використані для цілей утилітарних, але сам той, хто творить, є безкорисливим і позбавленим себе. В цьому сутність творчої психології".
Сфера творчості людини не є сферою тільки моральної боротьби, боротьби за моральне удосконалення світу, за єдиний ідеал, за життєвість однієї ідеї. Сфера творчості людини — це сфера творчості нових форм буття, нових значень у всіх напрямах розуміння істини, краси, добра, справедливості, тобто тих форм буття, котрі викликаються до дійсності творчою силою людини. Саме у здатності до творчості постає зміст буття людини як культурно-історичної особистості.
Світ, що передстоїть людині, є певним "неорганізованим", "не-оформленим" нагромадженням речей, явищ, подій, поки людина не осягне його у своєму пізнавальному та перетворюючому діянні і не наділить певними якостями, характеристиками, ознаками, "організує" його в своїй уяві в певне ціле, що існує незалежно від її, людини, волі, проте здатне приймати впливи з її боку, змінюватись у взаємодії з нею, залишаючись при цьому сутнісно постійним. Світ отримує якість бути світом тільки внаслідок творчої активності людини, як отримує він якості "бути красивим", "бути добрим" і т.ін. Достеменна природа особистості полягає в тому, що вона є центром творчої енергії.
Поза творчістю не існує особистості. Креативність онтологічно властива буттю людини. Творчість постає як специфічна форма діяння людини — як духовне діяння, В цій специфічній формі діяння людина не тільки осягає навколишній світ і навчається його організовувати, розуміти, певним чином взаємодіяти з ним. Людина також осягає власну здатність до подібних взаємодій, вона осягає межі та міру власної самостійності та індивідуальної сили у протистоянні світові Проте не тільки осягнення меж власного єства відкривається людині в акті творчої взаємодії зі світом. Людина пізнає можливості виходу за ці межі, подолання встановленої міри відкритості світові. Тому творчість завжди є потрясіння, в якому долається замкнутість людського життя, відкривається новий простір існування, суттєвого діяння, і іноді здається, що цей простір — безмежний.
У творчому акті людина переживає своєрідний злет духу, творення нової сили, "нового себе". Тому творчий акт — це саморозкриття сил людського буття, єдиного і неповторного. Саме в творчому акті людина розкриває свою людяність, стверджує себе як вільну індивідуальність, як суб'єкта власного життя. У творчому акті людина вибудовує свій власний світ, формує змістовий простір свого життя. Цей індивідуальний світ "Я" вбирає в себе багатоманіття проявів інших сутніх, з якими особистість перебуває у взаємодії, та виявляє багатомірність і багатозмістовність власної сутності. Людина вибудовує таким чином власний всесвіт, елементи якого існують за певними законами, а існуванню як такому властиві певні цілеспрямованість, доцільність. За словами Г.В.Лейбніца, індивідуальне "Я", окрема "душа" представляє Всесвіт на безконечну кількість ладів, які всі різні і всі — істинні. "Душі" примножують Всесвіт у стільки разів, у скільки це можливо, і у відповідності з цим вони "наближаються до божества", наскільки це можливо, і дають Всесвітові довершеність, "на яку він тільки здатен". З існуванням особистості існує вже не світ, а світи, що об'єднуються у Всесвіт — індивідуально-неповторний і не менш прекрасний, ніж природний Всесвіт, Космос.
Хоча здатність перетворювати'світ онтологічно властива людині, дана їй за сутністю самого способу існування, в реальності ця здатність має бути розгорнута, досягнута, звершена. Як здатності бути особистістю, бути суб'єктом, бути індивідуальністю ніби у "згорнутому вигляді" властива людському буттю, а протягом свого життя людина "розгортає" ці здатності від віку до віку, від одного етапу розвитку до іншого, від одного рівня їх здійснення до іншого, так і здатність творити, звершувати себе як носія та володаря величної культуротворчої сили поступово розгортається людиною. Лише на певному етапі своєї життєдіяльності людина здатна сформуватись як суб'єкт власної культуротворчої сили", що свідомо й цілеспрямовано "застосовується", "прикладається". Саме тоді кожний акт діяння та вчинювання людини стає творчим актом, в якому не просто виявляються активність людини щодо певних явищ світу та здатність певним чином реагувати на їхні сутнісні впливи. В кожному окремому акті діяння та вчинювання людина створює нову сутність, народжує новий зміст, новий світ — чи йдеться про світ її ідей та ідеалів, чи про світ її предметного, речового оточення, чи про світ її взаємодій з іншими людьми, у встановленні стосунків з якими творча особистість досягає достеменної майстерності. Чи коли йдеться про її професійне діяння, в якому особистість досягає такого рівня виявлення своєї сутності, коли її індивідуальні прояви набувають культурно-історичного змісту, а кожний окремий продукт цього діяння виходить за межі встановленого раніше, позначає нові грані, нові потенційно можливі площини професійно-творчого діяння (не тільки для самої цієї особистості, а й для її наслідувачів).
Кожна людина здатна до творчого діяння у світі, до створення "нових сутніх", що мають предметно-речову, суспільну чи духовну природу, як вона здатна дати нове життя біологічному існуванню свого роду, свого покоління. Кожна людина обдарована своєрідними можливостями та здібностями для створення нового, і тому результати її творчого діяння завжди неповторні, індивідуально-цінні Необхідно лише зуміти оволодіти цими можливостями та здібностями, розкрити у самодіяльності свого буття культуротворчу силу власного "Я".
Етапи творчого процесу у зв'язку з життєвим шляхом людини.
Релігійна та філософська творчість.
Наукова, художня, практична творчість.
Творчість та героїчний ентузіазм.
Співвідношення індивідуального, народного і вселюдського в життєвому та творчому шляху людини.
Самопізнання.
Смисл життя як психологічний феномен.
Частина третя. ПСИХОЛОГІЯ ВЧИНКУ
Розділ 10. ВЧИНКОВИЙ НАПРЯМ У ПСИХОЛОГІЇ-ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ