Патопсихологія - Мартинюк І.А. - 2. Психічні особливості та психічні порушення у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку

Соціальна ситуація розвитку дошкільного віку полягає в розширенні предметного світу і необхідності дії у світі реальних речей внаслідок формування самосвідомості. Для дитини цього віку не існує відстороненого пізнання, критичного споглядання, і тому спосіб освоєння оточуючого світу - це дії у світі реальних предметів і речей, але дитина поки що не володіє способами здійснення цих дій. Ця суперечність може вирішитися лише в одному типі діяльності - грі - такій діяльності, мотив якої лежить не в результаті, а в змісті самої дії.

Гра дошкільників - провідна діяльність, вона характеризується:

- уявлюваною ігровою ситуацією;

- виділенням значень і смислів, що лежить в основі формування образно-схематичного мислення;

- розвитком активного запам'ятання;

- узагальненим характером гри;

- наявністю ролей.

У процесі гри дитина починає виконувати певну соціальну роль. Приймаючи на себе ті чи інші ролі, вона ніби приміряє певні соціальні функції. У рольовій грі можна порівнювати свої можливості з можливостями інших дітей, краще пізнати себе.

З розвитком дитини рольові ігри переростають в ігри з правилами - стимулюють досягнення певних соціально значущих цілей. Формується самооцінка, рівень домагань. З іншого боку, в іграх з правилами дитина навчається обмежувати свої бажання, підкорятися заборонам. Вона набуває досвіду керівництва, але не такого, якого хочеться, а відповідно до певних вимог, норм і заборон. У грі відбувається становлення моральних основ, формуються мотиви поведінки і волі дитини.

У грі як провідному виді діяльності активно формуються психічні процеси: збагачується сприймання, активна пам'ять, увага.

Рольова гра приводить до переходу від наочно-дійового мислення до словесно-логічного, засвоєння смислів, формування уяви, розвитку моторики.

Ігрова діяльність як провідна повинна підготувати дитину до школи, розвинути у неї ті властивості особистості і психічні процеси, які необхідні для успішного навчання в початкових класах (інтелектуальну готовність; "соціальну позицію школяра" - відповідне ставлення дитини до школи, навчання, вчителів, до себе; вміння входити в дитяче товариство, діяти сумісно з іншими, поступатися, підкорятися).

Особливе місце у психологічному розвитку старшого дошкільника займає спілкування з дорослими, яке має переважно поза-ситуативно-особистісний характер. Таке спілкування характеризується засвоєнням дитиною особливої позиції щодо дорослого - позиції учня, що є цінною передумовою для навчання в школі.

Перехід із дошкільного віку в молодший шкільний нерідко супроводжується кризою семи (шести) років.

Для кризи семи (шести) років характерні:

- втрата дитячої безпосередності;

- манірність, капризи в поведінці - навмисність, вертлявість;

- початок диференціації внутрішньої і зовнішньої сторони особистості дитини;

- об'єктом аналізу стають суб'єктивні переживання: "Я радію", "Я сумую";

- формування афективного узагальнення, логіки почуттів.

До віку шести-семи років однією з основ зміни психологічної діяльності дитини, її особистісних особливостей є формування нової діяльності - навчальної, яка стає провідною. Суть цієї діяльності полягає в засвоєнні наукових знань через збагачення і перебудову особистості дитини, що проявляється у зміні рівня знань, навичок, умінь, у розумових операціях та особливостях особистості. Перехід з дошкільного в молодший шкільний вік відбувається шляхом переведення ігрової діяльності в навчальну через правильне поєднання реально діючих і зрозумілих мотивів.

Розвиток особистості молодшого школяра може порушуватися внаслідок:

- неправильного розуміння ієрархії потреб у результаті недоліків виховання і навчання;

- недостатнього розвитку функціональних систем мозку, що забезпечують навчальну діяльність.

У свою чергу, навчальна діяльність пов'язана з формуванням самооцінки особистості. Для дітей оцінки важливі не лише як спосіб оцінювання їхніх знань, а й одночасно як оцінювання їхніх особистості, їх можливостей і місця серед інших. Тому часто у відмінників формується завищена самооцінка, у тих, хто погано вчиться, - занижена.