Психодіагностика - Галян І.М. - Адаптація діагностичних методів

Створення оригінальної методики або адаптація запозиченої полягають не тільки у перевірці чи повторному огляді психометричних властивостей репрезентативності, надійності, валідності, вірогідності. Використання тесту здійснюється на основі різних методик, а процес тестування є змінним і адаптується до нових умов.

Запозичення готових зарубіжних методик не є запорукою надійної і валідної психодіагностики. Використання тестів без адаптації до нових соціокультурних умов спотворює результати тестування щодо елементарних психічних властивостей (наприклад, властивостей нервової системи, функціональних станів, сенсомоторних параметрів, елементарних когнітивних функцій, тобто структурно-динамічних характеристик психічної діяльності), якщо застосовуватимуться об'єктивні процедури психофізіологічної реєстрації, тести з "фізичними" критеріями успіху тощо. Сапозичені закордонні загальнодіагностичні тести здібностей, рис характеру, інтересів тощо вимагають адаптації, яка передбачає:

1) аналіз внутрішньої валідності, тобто узгодженості пунктів, з яких складається тест-опитувальник. За його результатами доводять існування загальної діагностичної властивості, яка є центром перетину всіх емпіричних індикаторів (фактора-пучка скорельованих пунктів-векторів). Його слід застосовувати стосовно всіх тестових шкал, отриманих за допомогою факторного аналізу (наприклад, до тесту-опитувальника Айзейка ЕРІ і 16РР Кеттела). В опитувальнику локус контролю, багатьох клінічних шкалах ММРІ аналізувати внутрішню узгодженість пунктів необов'язково, тому що пункти в ці шкали підбирають за зовнішнім критерієм, вони не зв'язані в один фактор-пучок. Аналіз внутрішньої валідності застосовують до одномірних і багатомірних тестів. Стосовно негомогенних шкал цей аналіз дає змогу здійснити перевірку інформативності пунктів (відсоток правильних відповідей має відповідати оригінальній авторській версії);

2) перевірку стійкості до перетестування. її застосовують при діагностуванні властивостей, які змінюються упродовж певного часу. Аналіз стійкості може поєднуватися з дослідженням інформативності окремих пунктів тесту, а також стійкості окремих пунктів. Без цього психолог не може використати тест при побудові будь-якого елементарного статичного екстраполюючого прогнозу;

3) аналіз кореляцій з релевантним (істотним суттєвим) зовнішнім критерієм. Цей етап адаптації необхідний, якщо тест розроблявся як критеріально-орієнтований, тобто добір пунктів здійснювався на підставі їх кореляцій з певним критерієм валідності (наприклад, скорочення модифікованої версії ММРІ);

4) перевірку (рестандартизацію) тестових норм. На цьому етапі перевіряють граничні (межові) точки на шкалі тестових балів, які розділяють різні діагностичні категорії. Адже через об'єктивні і суб'єктивні чинники вони можуть бути неоднаковими у різних субкультурах (наприклад, менталітет, система цінностей, рівень І(} тощо). Тому застосування нерестандартизованих тестів може призводити до спотворення результатів дослідження, зниження їх валідності;

5) перевірку відтворюваності структури відношення між шкалами. На цьому етапі при перенесенні тесту в нове середовище, що відрізняється від вибірки стандартизації статево-віковими або професійно-культурними особливостями, дослідник повинен перевірити:

а) валідність методики, якщо на її зміст впливає професійна або регіональна специфіка (пенсіонери, школярі або жителі віддалених регіонів не дадуть відповідей на питання, що передбачають типові ситуації з життя студента, який навчається у великому місті). Обирають такі розміри вибірки, щоб можна було одержати статистично значущі зв'язки між тестовим показником і критерієм валідності (як правило, не менше ЗО досліджуваних). За незадовільної валідності (коефіцієнт кореляції нижчий за 0,5, що не виправдає застосування тесту) слід зробити аналіз пунктів, з'ясувавши, чи є неінформативні пункти (усі досліджувані відповідають однаково) або безглузді питання і виключити невдалі пункти тесту. За відсутності зовнішнього критерію валідності перевіряють внутрішню валідність, консистентність методики;

6) відповідність тестових норм. Після одержання позитивного результату валідності розширюють вибірку і реконструюють емпіричний розподіл тестових балів. Квантилі цього розподілу порівнюють з квантилями нормативного розподілу: якщо розбіжностями можна знехтувати (наприклад, вони не перевищують помилки виміру), то тестові норми є універсальними. Зауваживши відмінності, психолог повинен побудувати часткові тестові норми не тільки для використання у власній діагностичній практиці, а й для поповнення інформаційно-методичного банку психодіагностики.

При конструюванні методики (тесту) вирішальне значення мають методологічна орієнтація і статус психолога. Дотримання закріплених у посадових інструкціях вимог до продукту діяльності психолога забезпечує практичну ефективність психодіагностичної програми (доводить зв'язок між результатами діагностики і величиною певного соціально цінного показника (критерію)).

Відмінності між статусами психолога-дослідника і психолога-практика зумовлюють різні підходи у стратегії конструювання тестів. Психолог-дослідник дбає про їх теоретичну обґрунтованість та емпіричну однозначність. Для психолога-практика метою є ефективність, якої можна досягти навіть за допомогою емпіричного засобу. Поява і поширення прагматичних тестів є відповіддю на практичні потреби і запити, які постійно змінюються.

Практична і наукова психодіагностика успішно розвиватимуться, якщо спроби конструювання і застосування тестів документуватимуться, застосовуватимуться у дослідницькій, практичній психологічних службах.