Психодіагностика - Галян І.М. - Соціально-психологічний підхід

Мотивація трактується як процес втручання і як стан загального збудження без будь-якої мети або спрямованості. Стверджують також, що мотиваційні стани специфічні для певних потягів і потреб. Виникають вони внаслідок взаємодій великої кількості змінних, до яких належать потреби або інтенсивність потягу, спонукальна цінність мети, очікування організму, доступність відповідних реакцій (засвоєних моделей поведінки), наявність суперечливих мотивів, несвідомі фактори тощо.

Теоретичні підходи до аналізу мотивації

Мотив є спонуканням суб'єкта до певної поведінки або діяльності.

Це спонукання може бути зовнішнім, не пов'язаним зі змістом певної діяльності, але зумовлене зовнішніми, стосовно суб'єкта обставинами, або внутрішнім, пов'язаним не із зовнішніми обставинами, а зі змістом діяльності.

Мотив (лат. motus - рух) - причина, що спонукає до діяльності, спрямованої на задоволення певних потреб.

Спонукають людину до діяльності усвідомлені і неусвідомлені причини, зовнішні і внутрішні фактори, які утворюють мотивацію.

Мотивація - система усвідомлюваних і неусвідомлюваних спонукань, що зумовлюють активність суб'єкта, визначають її спрямованість.

Розглядаючи діяльність як систему суб'єкт-об'єктної взаємодії, всі підходи можна зобразити схематично (табл. 5.2). По вертикалі представлені складові діяльнісного процесу: об'єкт, суб'єкт і зв'язок як суб'єкт-об'єктна взаємодія, по горизонталі - рівні теоретичного аналізу мотиву (мотивації): соціально-психологічний, психологічний або психофізіологічний. Матриця засвідчує рівень аналізу, який здійснює дослідник, і на чому зосереджується - на суб'єкті, об'єкті чи процесі взаємодії.

Таблиця 5.2. Теоретичні підходи до аналізу мотивації

Психофізіологічний підхід

Центром вивчення за такого підходу є суб'єкт діяльності і процес суб'єкт-об'єктної взаємодії, а мотивом - результат відображення потреб організму.

Нейрофункціональна інтерпретація мотиву розглядає його як нейронний процес збудження структур мозку і гальмування з допомогою реакції організму. Поведінка є результатом діяльності клітинних ансамблів у мозку, які поступово складаються під впливом певної стимуляції (Д. Хебб). Вони утворюють замкнуті системи, впливають на інші клітинні ансамблі і продукують фазові послідовності, керують поведінкою як фізіологічний конструкт, активація, що відкриває шлях інформаційному потоку.

Мотивацію як фізіологічне "очищення" організму розглядають представники потребово-фізіологічного (організмічного) напряму; як енергетичний потенціал (фізіологічну змінну організму) - енергофізіологічного підходу (Н. Тінберген, К.-З. Лоренц, Е. Даффі та ін.); як вираження цілеспрямованих інстинктивних спонукань та інтересів досліджують за векторно-фізіологічного підходу (В. Джеме, Дж. Дьюї).

За суб'єкт-об'єктної взаємодії мотивацію трактують як стимул (Б.-Ф. Скіннер, Дж. Браун, К. Спенс, В. Естес), що спрямовує діяльність людини, породжену внутрішніми і зовнішніми мотивами. Мотив (мотивації) розуміють як фактор фізіологічного пристосовування людини до середовища (Ф. Березін); в гомеостатичній інтерпретації - як фізіологічну змінну організму, призначену для ліквідації порушення рівноваги з ним.

Психофізіологи в аналізі мотивації зосереджуються на вивченні організму людини, яка спонукає, спрямовує її діяльність під впливом внутрішньої стимуляції (нейрофункціональний, організмічний, енергофізіологічний, векторно-фізіологічний підходи) або відповідно до умов зовнішнього середовища (пристосовування та гомеостатичний підхід).

Психологічний підхід

За цього підходу здійснюють теоретичний аналіз мотивації, коли увага дослідників рівномірно зосереджена на таких елементах суб'єкт-об'єктної взаємодії, як суб'єкт, об'єкт, зв'язок.

Прихильники особистісного підходу основою визначення мотивації вважають особистість; об'єктного - об'єкт діяльності; процесуального - процес взаємодії. Деякі вчені (Г. Воррен, Д. Ліндслі, Д. Мак-Клелланд, О. Маурер та ін.) у мотиві вбачають прагнення до певного емоційного стану. Термін "мотив" вживається також у значенні умови ставлення людини до предметів і явищ (В. Мерій); властивості або риси особистості (В. Штерн і Г. Олпорт); потреби у певному виді діяльності, тобто спрямованості особистості (Ф. Саллі, І. Девей, Н. Міллер, Дж. Доллард); пізнавального інтересу (Б. Вайнер); ланки між пізнавальною та вольовою сферами особистості (В. Селіванов); досвіду, тобто накопичених знань, умінь, навичок суб'єкта (Дж. Браун); стану або потреби у підтриманні гомеостатичної рівноваги людини з середовищем (К.-Л. Халл, А.-Х. Маслоу і К. Бернар).

У межах об'єктної інтерпретації мотиву (мотивації) Дж.-Б. Вотсон, В. Мак-Дугалл, X. Ніссен та інші зосереджують увагу на об'єкті діяльності, визначають мотив як фактор оточення або зовнішній стимул. Як мотивацію розглядають зміст, мету (В. Врум), ситуацію (М. Вертгеймер), структуру, організацію, спосіб і модель діяльності (В. Асеев, В. Шадріков).

П. Янг, І. Аткінсон, К. Берч, X. Хекхаузен розглядають мотив як об'єкт або предмет діяльності. Об'єкт діяльності стає "істинним її мотивом".

Соціально-психологічний підхід

Його представники спрямовують свою увагу на суб'єкт взаємодії. Мотив є позицією людини, її відповідальністю, корисністю для суспільства (групи) і самоствердження (Є. Моносзон, М. Да-нилов, В. М'ясищев і А. Здравомислов). Мотивація розглядається як процес оптимізації відносин у групі.

У процесі аналізу мотиваційних змінних діяльності людини необхідно не тільки адекватно їх визначити, а й виявити, виміряти, розрізнюючи змістове наповнення.