Психологічне консультування та корекція - Цимбалюк І. М. - Ціннісні орієнтації консультанта

Що найбільше впливає на консультанта?

Кожна людина має власну систему цінностей, що визначає його рішення і те, як він сприймає навколишній світ та інших людей. Ідеться про найважливіші життєві критерії. Система цінностей консультанта визначає вихідні передумови консультування. Будь-яка проблема особистості, як відзначає R.May (1967), це моральна проблема; інакше кажучи, кожна проблема особистості має свій моральний підтекст. Уже саме питання, що ставиться в консультуванні і психотерапії, - "Як я повинен жити?" - є сутнісним для всіх моральних систем. Тут і виникає друге питання: у якому ступені процес консультування має або повинен мати характер ціннісної дискусії, а також у якому ступені цінності консультант повинен "брати участь" у процесі консультування. Якщо відповідь на перше питання більш-менш ясніше - проблеми клієнта варто сприймати як наслідок психічного і духовного розладу, а не як предмет моральності, то щодо другого питання є дві крайні позиції.

Одна з них - консультант повинен бути "об'єктивним", ціннісно-нейтральним і не вносити в консультативні стосунки свою життєву філософію і ціннісну систему.

Консультант зобов'язаний цілком сконцентруватися на цінностях клієнтів. Це не означає, що ідеальним вважається консультант, який не має власної системи цінностей, - просто він не повинен займати під час консультування певну позицію у моральних і ціннісних аспектах. Зміст даної настанови консультанта засновується на тому, що в процесі консультування клієнт, часто завдяки заохоченню ззовні, навчається змінювати вихідні передумови своєї поведінки; самооцінка формується на підставі інтеріоризації оцінок навколишніх.

С. Patterson (1958) цит. за: George, Cristiani, 1990) указує також на цілий ряд причин, через які консультантові варто уникати впливу на цінності клієнта:

o життєва філософія кожного індивіда унікальна і небажано нав'язувати її іншим;

o жоден консультант не може стверджувати, що має цілком розвинену, адекватну філософію життя;

o найбільш доцільні місця для засвоєння цінностей - це родина, церква і школа, а не кабінет консультанта;

o індивід розвиває власну етичну систему, користуючись не одним джерелом і не за один день, а під впливом багатьох життєвих факторів і упродовж певного відрізку часу;

o ніхто не може перешкодити іншій людині у формуванні унікальної філософії життя, що була б для нього само осмисленою;

o клієнт має право на неприйняття етичних принципів і філософії життя іншої особи.

На протилежному полюсі - думка Е. Williamson (1958) цит. за: George, Cristiani, 1990), відповідно до якої консультант повинен відкрито і ясно демонструвати клієнтові свою ціннісну позицію, оскільки спроба бути нейтральним у ціннісних ситуаціях і спонукає клієнта думати, що консультант вважає прийнятним і виправданим пагубне із соціального, морального і правового аспектів поведінки. Це позиція консультанта-вихователя, що знає, що добре і що погано.

Важко погодитися з обома крайніми думками. Якщо реально подивитися на ситуацію консультування, стане ясно, що цілком виключити цінності консультанта, світоглядні аспекти з консультативного контакту з клієнтом просто неможливо, якщо консультування розуміти як стосунки двох людей, а не як щось механічне або заздалегідь запрограмоване. Консультант повинен чітко знати свої цінності, не приховувати їх від клієнта і не уникати ціннісних дискусій на консультативних зустрічах, оскільки чимало проблем приховано саме в ціннісних конфліктах клієнтів або в нерозумінні ними власної ціннісної системи. Однак ясна ціннісна позиція консультанта не має на увазі моралізування. У будь-якому випадку вплив цінностей консультанта на клієнта має свою етичну сторону, якщо визнати, що висунуті консультантом позиції і використовувані методи відбиваються на його філософії життя, навіть прямо не нав'язуючи клієнтові свої цінності, однак дотримуючись у роботі певної філософії, ми неминуче "вносимо" у консультування свій погляд на систему сутнісних питань життя.

На думку С Соrrу (1986), консультант або психолог, бажаючи уникнути ціннісних колізій у процесі консультування, повинен мати чітку позицію з деяких питань. Найважливіші сфери, у яких важлива позиція консультанта - це родина, секс, аборти, релігія, наркотики.

Консультантові важливо знати, який вплив його цінностей на хід консультування, щоб він міг бути самим собою і, проте, уникнути нав'язування власних настанов клієнтам. З іншого боку, нейтральність консультанта означає або його амбівалентність у ставленні цінностей, або те, що він піклується лише про "захист" процесу консультування від своїх цінностей, і це заважає автентичності і щирості.

У процесі консультування ми повинні допомогти клієнтам найбільше повно виявити систему їхніх цінностей і прийняти на її підставі самостійне рішення, яким чином вони можуть змінити поведінку або навіть самі цінності. Отже, консультант піднімає питання, а відповіді на них шукає і знаходить клієнт на основі власних цінностей. Консультант, орієнтуючись на свою систему цінностей, також допомагає клієнтові краще зрозуміти наслідки деяких рішень, учинків для його власного життя і благополуччя близьких йому людей.

Професія психолога-консультанта цікава і дає чимало корисного самому консультантові. Яка інша професія дозволяє так глибоко і близько пізнати стільки різних людей? почасти вона надає почуття задоволеності собою, особливо коли тебе цінують клієнти, коли ти упевнений, що зміг допомогти.

Вплив не завжди помітний з боку, але його дійсну ціну відчуває сам консультант. А. Storr (1980) вирізняє декілька важливих аспектів цієї "плати":

o загроза втратити ідентичність і "розчинитися" у клієнтах;

o негативні наслідки можуть позначитися в особистому житті (родина, друзі);

o погроза психічних порушень через постійні зіткнення з темними сторонами життя.

Консультанти почасти забувають, що їх перевага в пізнанні клієнтів дещо відносна, оскільки вони сприймають клієнтів у специфічних умовах і, як правило, нетривалий час. Консультанти не мають можливості спостерігати за діяльністю клієнтів у реальному житті і лише з їхніх слів знають про їхні тривоги, страхи, невдачі, і в меншому ступені - про досягнення.

Найчастіше консультант перебільшує особистісні порушення клієнта, і найголовнішим наслідком помилкового уявлення стає орієнтація на лікування, а не на розуміння і виявлення позитивних аспектів життя. Орієнтація на лікування занадто пов'язує консультанта з клієнтом, потребує від його великих зусиль, що потрібні в дійсності, і, нарешті, змушує дивитися на життя крізь "темні окуляри" (Кочунас Р., 1999).

Захопленість професійною діяльністю почасти змушує страждати родину консультанта. По-перше, вимоги етики не дозволяють консультантові поділитися з родиною своїми "психологічними" враженнями, тому члени родини лише приблизно знають, чим займається консультант. По-друге, консультування вимагає великих емоційних витрат, і іноді це значно зменшує емоційну віддачу в родині. Коли на роботі весь день доводиться вислуховувати Інших людей і поглиблюватися в їхні турботи, увечері буває важко перейнятися турботами дружини або чоловіка і дітей. І це не єдині проблеми, що висуває професія консультанта.

Психологічне консультування і психотерапія належать до професій, що вимагають великого емоційного навантаження, відповідальності і таких, що мають надто умовні критерії успіху.

Представникам цих професій загрожує небезпека "синдрому згорання" (Paine, 1981; Maslach, 1982; Corey, 1986).

"Синдром згорання" - складний психофізіологічний феномен, що визначається як емоційне, розумове і фізичне виснаження внаслідок тривалого емоційного навантаження. Цей синдром, на думку Corey (1986) і Naisberg-Fennig із співавторами (1991), виражається в депресивному стані, почутті втоми і спустошення, недоліку енергії й ентузіазму, здібностей бачити позитивні результати своєї праці, негативній установці у ставленні до роботи і життя взагалі. Існує думка, що люди з певними рисами особистості (неспокійні, чуттєві, емпатичні, схильні до інтроверсії, які мають гуманістичну життєву настанову), схильні ототожнювати себе з іншими рисами більш характерними для цього синдрому (Edelwick, Brodsky, 1980).

Які причини найчастіше сприяють "синдрому згорання"? Не претендуючи на повне перерахування, назвемо лише деякі, найважливіші з них:

o монотонність роботи, особливо якщо ЇЇ зміст здається сумнівним;

o вкладання в роботу великих особистісних ресурсів при недостатності визнання і позитивної оцінки;

o робота з "невмотивованими" клієнтами, які постійно противляться зусиллям консультанта допомогти їм, і незначні, важко відчутні результати роботи;

o напруженість і конфлікти у професійному житті,

o недостатня підтримка з боку колег і їх критицизм;

o недостатність умов для самовираження особистості на роботі, коли не заохочуються, а обмежуються експериментування й інновації;

o робота без можливості подальшого навчання і професійного удосконалення;

o невирішені особистісні конфлікти.

Одним з істотних факторів, що перепиняють збільшення "синдрому згорання", є прийняття особистої відповідальності за свою роботу. Якщо консультант через невдачі або погане самопочуття займає пасивну позицію й звинувачує навколишніх, почуття безсилля і безнадійності лише збільшується. Відповідальність може бути перенесена зовні різними способами: "Мені не везе, тому що клієнти і противляться консультуванню і це хочуть нічого змінювати в житті"; "В усьому винна організація праці, а від мене це все не залежить"; "У мене занадто багато клієнтів і мало часу для кожного з них" і т. п. Така пасивна позиція консультанта змушує його капітулювати перед зовнішніми обставинами і почувати себе жертвою, що з рештою сприяє виникненню професійного цинізму. Тому консультантові особливо важливо випробувати почуття відповідальності і вміти працювати навіть при наявності обмежень і перешкод. Замість перекладання провини за власне безсилля на навколишні обставини, краще спрямувати свою енергію й увагу на реалізацію існуючих можливостей і подумати про зміну самих умов.

Існує також чимало конкретних способів запобігання розвитку "синдрому згорання":

o культивування інших інтересів, не пов'язаних із консультуванням; Zrazs (1965) указує, що спеціаліст приймає щодня до вісь-ми-десяти клієнтів, немає шансів працювати на високому рівні. Найкраще рішення цієї дилеми полягає в тому, щоб поєднати роботу з навчанням, дослідженнями, написанням наукових статей;

o внесення розмаїтості у свою роботу, створення нових проектів і їх реалізація без очікування санкціонування з боку офіційних інстанцій;

o підтримка свого здоров'я, дотримання режиму сну і харчування, оволодіння технікою медитації;

o задоволення соціальним життям; наявність декількох друзів (бажано інших професій), у взаєминах із якими існує баланс;

o прагнення до того, чого хочеться, без надії стати переможцем у всіх випадках і уміння програвати без непотрібного самознищення й агресивності;

o здатність до самооцінки без сподівання лише на повагу навколишніх;

o відкритість новому досвіду;

o обмірковані зобов'язання (наприклад, не слід брати на себе велику відповідальність за клієнта, більшу від тієї, яку він сам має);

o читання не лише професійної, але й іншої літератури, просто для свого задоволення;

o участь у семінарах, конференціях, під час яких виникає можливість зустрітися з новими людьми й обмінятися досвідом;

o періодична спільна робота з колегами;

o участь у роботі професійної групи, що дає змогу обговорити особисті проблеми, пов'язані з консультативною роботою.

Отже, щоб уникнути "синдрому згорання", консультант повинен оцінювати своє життя - чи живе він так, як йому хочеться. Якщо існуюче життя не задовольняє, варто вирішити, що потрібно зробити для позитивних зрушень. Лише належним чином, піклуючись про якість свого життя, можна залишитися ефективним консультантом.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Які права має психолог-консультант?

2. Що означає для психоконсультанта вислів "глибоке усвідомлення специфіки професії"?

3. Аргументуйте думку про те, що захопленість професійною діяльністю почасти змушує страждати родину консультанта.