Психологія - Русинка Іван - ПЕРЕДМОВА

Нині є велика кількість теорій, які намагалися пояснити природу людини та мотиви її поведінки. Актуальність цієї проблематики пояснюється тим, що якість нашого життя дуже великою мірою залежить від того, як далеко ми просунулися в розумінні себе самих та інших людей.

У широкому спектрі ідей і теорій, які домінують у сучасному науковому просторі, нашу увагу привернула така сучасна течія, як соціобіологія, якій вдалося отримати цікаві результати у вивченні того, що насправді становить собою людина. На думку соціобіологів, принципові зміни в уявлення про сутність людини має внести теорія генно-культурної революції, яку слід розуміти як спільний взаємодіючий перебіг органічної та культурної еволюції. І хоча гени і культура в цій еволюції нерозривно пов'язані між собою, провідна роль все ж таки належить генам, які як визначальний момент програмують природно-генетичні основи людської життєдіяльності, а культурний вплив лише виявляє та закріплює задані генетикою властивості поведінки й мислення людини. При цьому автори теорії стверджують, що людина - це помилка еволюції і що природа наділила її низкою ознак, які є своєрідною "бомбою уповільненої дії", знешкодити яку людина зможе лише у тому випадку, якщо зрозуміє будову "годинникового механізму цієї бомби".

У руслі подібних міркувань вирізняються праці геніального французького філософа Б. Паскаля, в яких він, зокрема, стверджував, що однією з головних ознак людини є її недосконалість: "Якби людина ніколи не була зіпсута, - писав автор, - вона б залишилася повністю щасливою і знала б достовірну істину; якби вона була тільки зіпсутою, вона не мала б ніякої ідеї про благо, істину і справедливість. Але у нас є ідея щастя, а ми не можемо його досягнути. Ми відчуваємо образ правди, а володіємо тільки брехнею. Все це говорить про те, що ми колись стояли на високому щаблі досконалості, з якого впали". Причини недосконалості людини, на думку автора, слід шукати в двоїстості її натури. Цю двоїстість можна тлумачити як те, що кожному факту зі знаком "мінус" в житті, свідомості, почуттях людини протистоїть факт інший, зі знаком "плюс", і навпаки. І це зіштовхування протилежних елементів виявляється у всьому і завжди: воно - в розумі й серці, в свідомості й підсвідомості, в словах і справах, уві сні та наяву.

Можна припустити, що двоїстість людини зумовлена тим, що душа її занурена в дві безодні відразу - безодню зла і добра. Особистість виявляється розщепленою навпіл, причому ніхто не знає, яка половина справжня; вони постійно борються за першість поміж собою.

Але, як і в кожному іншому явищі, в двоїстості є зворотня сторона, в якій людина знаходить свій зиск: така ситуація дає їй можливість шукати себе "обабіч істини". І оскільки ми народжені шукати правду, а не володіти нею, то задоволення від розгадування найбільшої таємниці, якою є людина, розтягується для нас на все життя.

Враховуючи сказане, найбільш ефективним у вивченні особистості можна було б вважати такий підхід, який має масштабом свого аналізу людину як інтегроване ціле. Згідно з цією парадигмою, в людському духові, так само як і у Всесвіті, немає нічого, що було б зверху або внизу; все вимагає однакових прав на спільне осереддя, яке якраз і виявляє своє потаємне існування гармонійним співвідношенням всіх частин до нього. Той, хто не проникся переконанням, що всі прояви людської сутності, почуття і розум, уява і глузд, мають бути ним розвинені до справжньої єдності, до нерозривного зв'язку, яка б із цих здібностей не переважала, той постійно буде мучитися в безрадісному обмеженні.

З такого погляду, неоднозначність особистості, наявність у неї контрастів, суперечностей, широкого спектра думок, почуттів, переживань є всього лише свідченням багатогранності, багатовимірності людини як цілісної, неподільної сутності (тобто, людина сприймається без поділу на потрібні і непотрібні функції, на важливі і неважливі в даний момент якості), що стимулює цікавість до неї як до феномену, який ніколи не вичерпає своєї таємниці.

"Істина рідко буває чистою і ніколи - однозначною," - писав великий англійський філософ-парадоксаліст О. Уайльд. Ці слова можна застосовувати і до людини: наприклад, в її голові і душі можуть сусідити і легко уживатися властивості, які є несумісними з домінантними у суспільстві моральними принципами. Такий стан речей пояснюється тим, що не існує, і не може бути єдиної, закритої для всіх системи цінностей, незмінного набору принципів, яких всім належить дотримуватися. Кожна окрема особистість створює свою систему цінностей, обумовлену її індивідуальними особливостями, яка покликана забезпечити їй комфортне існування. Так само слід спокійно прийняти і те, що наявність одних властивостей і якостей в людини не заперечує і не знецінює в ній існування інших. Це саме той випадок, коли раціональні аргументи в оцінці людини пояснюються одними причинами і залишаються по один бік, а інтуїтивно-емоційне ставлення до неї пояснюється іншими причинами, і залишається по інший бік. Наприклад, факт того, що певна особистість не сприймається нами з морального чи естетичного погляду, не знецінює її як висококласного професіонала.

Якщо ми хочемо серйозно розібратися в тому, що таке людина, ми мусимо враховувати те, що в її психіці однаково представлені полярно протилежні тенденції й установки: це може бути, з одного боку, бажання конкурувати і піднестися над іншими; з іншого - допомагати близьким і розраховувати на їхню допомогу; з одного боку - бажання миру, з іншого - прагнення війни. Прагнення до влади так само притаманне людині, як і схиляння перед владою над собою. Перша якість робить із нас тиранів, друга - рабів. Більшість людей перебувають десь між цими крайнощами, займаючи мазохістську позицію щодо тих, хто перебуває "зверху", і садистську позицію стосовно тих вибраних жертв, які знаходяться "внизу". Співіснування подібних антиподних глобальних установок найбільшою мірою відповідає сутності людини. Вибір людиною тієї чи іншої ролі залежить від того, яка установка актуалізувалася в певній ситуації, в якій вона опинилася, а також від мети, яку вона перед собою ставить.

Інший аспект вивчення людини - глибина, складність і суперечливість її внутрішнього світу. Особливістю цих якостей є те, що вони стають джерелом "саморуху", психічного розвитку індивіда, становлення його як зрілої особистості. У зв'язку з цим необхідно зауважити, що людина як вища істота ніколи не може бути задоволена станом, якого вона досягла, хай навіть цей стан і вважається ідеальним. До всього довершеного і доведеного до межі вона не може не ставитися підозріло, адже якщо переможе щось одне, хай навіть і найкраще, то тоді не залишиться майже нічого, заради чого варто було б рухатися далі.

Людина живе насамперед своєю недосконалістю і завдяки їй; вона і стала людиною тільки тому, що їй завжди чогось бракувало, і вона буде залишатися людиною до того часу, поки буде чогось бажати, до чогось прагнути. Так вже вона влаштована: подібно до того, як на державу тиснуть її власні кордони і таким чином змушують її опановувати простір навколо себе, так і на людину тиснуть обмеження, встановлені для неї культурним і соціальним середовищем, і вона намагається подолати їх, оскільки вони унеможливлюють розширення і зміцнення її особистісної життєвої території (це те, чим ми володіємо від народження, і що ми набули протягом нашого життя, це наша життєва сила). Кожна неординарна особистість ставить за мету реалізувати всі свої можливості, а не бути дрібним фрагментом потенціалу, закладеного в її мозку. Така особистість постійно націлена на експансію, і це зумовлено тим, що в той самий момент, коли вона зупиниться у своєму твердому поступі, її ворогами це буде сприйматися як слабкість, як сигнал того, що її можна атакувати. Добре це, чи погано, але світ орієнтується тільки на дві стратегії - або нападати, або захищатися. Отож, пам'ятаючи слова великого Макіавеллі про те, що війни неможливо уникнути, її можна тільки відтермінувати з вигодою для вашого супротивника, особистість, щоб гарантувати собі надійну безпеку, мусить постійно здійснювати превентивні заходи проти потенційних суперників, діючи на випередження.

Як вже було сказано, людина весь час чогось бажає, до чогось прагне. І хоча її сила могти завжди відстає від її сили бажати, це не так важливо; насправді, набагато важливіше те, що наші бажання, прагнення, які народжуються в нашому поступові, виштовхують нас за певну грань, й у такий спосіб допомагають нам встановити свою справжню ідентичність; із цих бажань й устремлінь виростає наша індивідуальність.

Разом з тим наші уявлення про людину будуть не повними, якщо обминути увагою одну з найзагадковіших ознак її психіки - парадоксальність.

Парадокси - ось єдина правда про людину. Народжуючись в думках і виявляючись у вчинках особистості, вони виставляють її з абсолютно несподіваного боку, і тим самим забезпечують нові можливості її сприйняття і розуміння. Для нас же важливо знати, що стоїть за парадоксальними проявами психіки особистості? Що вони приховують? Від чого відволікати погляд? У чому людина видає себе при цьому? Одним із аспектів вияву парадоксальності особистості є ситуація, коли домінування одних тільки позитивних якостей і рис в її характері не дає їй можливості повною мірою розвинути свої найкращі здібності. Але найдивовижніше те, що саме із поганих якостей людини частенько народжуються і розквітають справжні таланти, в той час як чесноти з плином часу перетворюються на підводні камені, об які розбивається людське щастя.

Отже, проаналізувавши різні аспекти вивчення людини, доходимо висновку про те, що вона - за своєю якнайглибшою суттю - є ірраціональною істотою, у внутрішньому світі якої жива натура бере гору над її глуздом і намагається контролювати її поведінку. Перевага живої натури над глуздом зумовлена її специфічними особливостями, які базуються на бажаннях, природних схильностях, інстинктах і потягах. Ці складові відображають органічний світ людини і набагато ближчі до її сутності, ніж глузд і моральні переконання, які виступають чимось зовнішнім, не справжнім стосовно живої натури людини. Власне кажучи, інстинкти, схильності, потяги й бажання - це і є те, що насправді належить нам, все інше - похідне від глузду, під виглядом якого особистість на підсвідомому рівні приховує свої численні табу і догматизм мислення. Глузд - досить ненадійний п'єдестал, на якому могла б закріпитися особистість; він годиться хіба тільки для того, щоб все заплутати й у всьому викликати сумнів. Може, це і пояснює той факт, що часто ми здійснюємо вчинки, які суперечать здоровому глузду і загальноприйнятним законам логіки. З іншого боку, можливо, саме це і дає змогу нам зберегти свою особистість, свою індивідуальність; ми ніби намагаємося у такий спосіб довести собі, що люди - не фортепіанні клавіші, хай навіть на них грають самі закони природи.

Разом з тим, і з бажаннями людини не все так просто: з ними треба бути обережним, позаяк їх реалізація може вилитися у руйнівне свавілля, під тиском якого особистість прагне ствердити свою свободу будь-якими засобами, утвердити своє "Я" незалежно від більш високих моральних критеріїв, навіть якщо це може привести її до самознищення. Для таких побоювань в серйозні підстави, адже деякі вподобання, які прорізаються в людині, споріднені з божевіллям, і за певних обставин здатні спровокувати в людині такі імпульси, які приводять до катастрофічних наслідків.

Все сказане дає підстави стверджувати, що людина не є тією кінцевою і конкретною величиною, на якій можна було б будувати тверді розрахунки. Особистість завжди вільна, а тому може порушувати будь-які нав'язані їй закономірності.

Отже, що ми маємо в підсумку? З одного боку, людина "недостворена" - це факт; але з іншого боку - це запорука її величі, позаяк позбавлена природних якостей, засобів захисту і всього необхідного, вона мусить їх набути, щоб в реальному, а не в уявному плані відбутися як цілісна, самодостатня і самобутня особистість.

Оскільки ця проблема має визначальне значення в житті кожної непересічної особистості, є необхідність зупинитися на цьому детальніше. Якщо проаналізувати весь час, який людина має у своєму розпорядженні, то, як виявилося, він розподіляється поміж трьома сферами життєдіяльності: 1) професійною; 2) соціальною (сім'я, дружні контакти, суспільно значима діяльність); 3) відпочинковою. А от на самовдосконалення, найголовнішу сферу її життя, у неї чомусь зовсім не залишається ані часу, ані бажання, ані терпіння, вже не кажучи про відсутність вміння керувати цим цікавим, але, водночас, і надзвичайно складним процесом. Однак справжньою причиною, яка унеможливлює самовдосконалення, є схильність людини до самообману, коріння якого треба шукати насамперед в її сліпій любові до самої себе - чи не єдиному справжньому її захопленні, єдиній її пристрасті, якій вона віддається повністю, пристрасті, яка не минає ніколи. Самообман не дає людині можливості бачити себе такою, якою вона є насправді - отруєною власними фантазіями щодо свого "Я".

Все сказане повинно б стати сигналом тривоги для людини. Вона повинна усвідомлювати, що ЇЇ самообман є найбільшим для неї злом, позаяк робить її легкою і заманливою мішенню для оточуючих, які можуть вміло скористатися її пороками і слабкостями в своїх інтересах. її недоліки - це той пролом, через який вороги проникають в її душу і викрадають її життєву енергію, так необхідну для творчості, самовираження і духовної сили. Тому до справи позбавлення себе від самообману особистість мусить поставитися з усією відповідальністю, так, ніби шукаєш найпідступнішого ворога, що чекає на тебе у засідці. Якщо ми не розпізнаємо це зло і не викорінимо його у собі, то в подальшому самообман стане невід'ємною частиною нашого "Я"; більше того, він може стати його підміною.

У подальшому реакції людини - фізіологічно, психологічно, емоційно будуть зумовлені нашим самообманом; він може становити основну проблему людини, або заважати її успішному вирішенню.

У ситуації, що склалася, у людини є два виходи: один із них полягає в тому, щоб залишити все як є, тобто і надалі перебувати в стані самообману, а це, в кінцевому результаті, веде до духовної смерті. Інший шлях людини полягає в подоланні самообману, який повністю окупував її свідомість. Зробити це вкрай важко, головним чином тому, що людина, насправді, боїться самоусвідомлення, позаяк внаслідок цього вона може виявитися не такою, якою вона себе придумала, а може і зовсім ніякою.

І все ж, особистість мусить зробити свій вибір і відмовитися від самообману; від цього вибору залежить, переможе в ній світлий ангел або вона потрапить під вплив темного ангела, і цей крок буде для неї фатальним. Відмова від самообману, в кінцевому результаті, матиме для особистості цілющий ефект; це відкриває їй дорогу до духовного пробудження. Людина після цього ніби відкриває себе заново; вона починає усвідомлювати необхідність в особистісному зростанні й шукає можливості самореалізації.

Все сказане вище мало на меті допомогти читачеві добре усвідомити, яку загрозу в плані самоудосконалення становить для нього самообман, і навпаки - які переваги він отримає, тільки-но позбудеться його.

Однак самоудосконалення не є самоціллю для особистості; воно всього лише засіб реалізації нею своєї головної мети - встановлення свого духовного панування. Духовне панування - це фундаментальна характеристика особистості, моральний образ вищого ступеня її духовного розквіту. Це та основа, з якої виростає сила, без якої особистість немислима, без котрої її плани на майбутнє так і залишаться нездійсненими мріями. Така реальна і довготривала сила дається людині шляхом нарощення нею особливих якостей, розвитку своїх унікальних здібностей, розкриття нею свого креативного потенціалу і становить реальну міць її особистості.

Роль духовного панування полягає в тому, що воно міняє нутро носія влади; воно створює йому обличчя й індивідуальність, навіть якщо природа позбавила його цих якостей. Воно допомагає особистості отримати повну владу над собою й у такий спосіб зробитися невразливою. І нарешті, духовне панування надає можливість кожному поставити своє "Я" на належне йому місце.

Але, як виявляється, суспільні системи, особливо тоталітарного спрямування, зовсім не зацікавлені в тому, щоб кожен з нас став сильною і незалежною особистістю. Такий намір сприймається ними як загроза для себе, адже у такому випадку їм не вдасться утримувати нас під своїм контролем.

Подібна реакція викликає щирий подив, адже якраз суспільна система, виконуючи покладений на неї обов'язок, і повинна була б у першу чергу піклуватися про те, щоб забезпечити можливість вільного духовного розвитку громадян країни, гарантуючи при цьому такий порядок життєдіяльності, який, з одного боку, надійно оберігав би кожну окрему особистість від зазіхань на свободу її вияву, а з іншого - створив би сприятливі умови для реалізації нею своїх можливостей. Сама держава передусім повинна була б бути зацікавлена в тому, щоб під конкретний проект відібрати ініціативних, амбітних, креативних особистостей, яких можна було б направити на навчання в кращі ВНЗ світу, щоб по поверненні додому вони здатні були здійснити масштабні зміни і технологічні трансформації в суспільстві. Подібний проект став реальністю в сучасному Сінгапурі, державі, яка здійснила гігантський стрибок у своєму розвитку; у нас, на жаль, все це поки що залишається тільки мрією.

В ситуації що склалася, кожна незалежна особистість неминуче приходить до усвідомлення того, що в питанні організації свого життя безглуздо розраховувати на допомогу суспільства чи когось іншого. Досвід підказує: якщо хочеш щось кардинально змінити, розраховуй тільки на себе. Тому особистість шукає в собі здібності й акумулює зусилля для того, щоб вибудовувати своє життя на власний розсуд.

Однак зробити це зовсім нелегко, оскільки у нас сформувалися і розвинулися певні схеми мислення і погляди, які міцно нами засвоєні та мало годяться для такої роботи. Але це все ж таки можна і потрібно здійснити.

Почати треба з наших думок і поглядів. Створюючи нові думки і погляди, ми отримуємо можливість вибудувати у своїй свідомості власну реальність, свій унікальний світ, який повністю відрізнятиметься від того, що культивується в звичному середовищі; цей світ стане справжньою ареною нашого буття. Він відповідатиме нашим істинним потребам й устремлінням, нашим естетичним запитам, які народжуються в споконвічних надрах нашої душі, а не нав'язуються нам певним середовищем. Новостворена реальність буде набагато цікавішою, комфортнішою і досконалішою ніж та, на існування в якій більшість людей запрограмована суспільством. Вона буде так само персоналізована1, як і музика Бетховена, картини Ван Гога, філософія Ніцше, романи Достоєвського, і так само відображатиме унікальність і незрівнянність нашого "Я", як витвори культури і мистецтва відображають унікальність і незрівнянність своїх творців. З цього погляду кожна людина - це маленький витвір мистецтва.

З іншого боку, створення особистістю власної унікальної реальності - це спосіб, за допомогою якого вона пред'являє себе світові, щоб згодом накласти на нього відбиток своєї індивідуальності, неповторності свого буття. Для неї надзвичайно важливим є можливість у повній мірі виразити своє "Я", тому що вона вважає його більш вартісним, ніж все, що їй може запропонувати зовнішній світ і панівний у суспільстві порядок.

Наше нове "Я" диктує нам особливу лінію поведінки; воно мобілізує нас на боротьбу за свободу самовираження, формує в нас здатність відстоювати своє право йти власним шляхом і не боятися бути засудженим агресивною більшістю за власну неповторність.

Разом з тим, людина не може не враховувати того факту, що вона живе серед інших людей. А зважаючи на те, що наші бажання майже завпеди перетинаються з інтересами інших людей, ми повинні заздалегідь подбати про те, щоб налагодити з ними ефективну взаємодію. І в цьому питанні ми можемо розраховувати на позитивний результат, адже незважаючи на відмінності між людьми з різними ідеологіями, моделями свідомості, вони завжди можуть домовитися. Наша впевненість у цьому ґрунтується на тому факті, що незалежно від своїх переконань, естетичних уподобань та ідеологічних розбіжностей, всі люди, насамперед, прагнуть отримати вигоду, хоч і не завжди усвідомлюють це. Вигода - це той важіль, який приводить в дію всі чесноти і всі пороки людини.

Ось саме замкненість свідомості людини на вигоді і беруть до уваги, коли шукають надійного партнера по взаємодії. При цьому необхідно пам'ятати: тільки усвідомлення переваг, які містить у собі ваша пропозиція, схиляє партнера до самостійного прийняття рішення і викликає в нього бажання зробити вам крок назустріч. До цього варто додати, що люди стають особливо піддатливими тоді, коли їм по-справжньому важко; їх біда - найнадійніший стимул, який здатний схилити їх до співробітництва.

Книга, яка пропонується увазі читачів, написана з опорою на факти, завдяки яким ми отримуємо можливість неупереджено судити про навколишній світ. Це особливо важливо в тому плані, що незважаючи на те, що факти - це фундамент, на якому зводиться будівля наших умовиводів, більшість людей надає перевагу тому, щоб у сприйнятті й оцінюванні реальності керуватися ідеологічними принципами й установками, основу яких становить упередженість. Вони або ігнорують незручні факти, які виставляють реальність в невигідному для них світлі, або, якщо не можливо знехтувати очевидні факти, то намагаються за допомогою складних інтерпретацій підігнати ці факти під свої теоретичні й ідеологічні конструкції.

У зв'язку з цим виникає запитання: що змушує людину вдаватися до таких сумнівних кроків? Що штовхає її в обійми певної ідеології? Відповідь на це може бути тільки одна - страх. Людина боїться, що коли не стане ідеології, що правила їй за надійне підґрунтя, то вона втратить особисту значущість, а то і власну подобу, власне визначення, в той час, як ідентифікувавши себе з певною ідеологічною доктриною, вона, по-перше, отримує моральний і психологічний допінг; а по-друге - завойовує і закріплює за собою певний статус у суспільстві, який в подальшому служитиме для неї надійним прикриттям.

Однак, здійснивши таку оборудку, людина не бажає усвідомити, що всі ці її ігри з ідеологією - це не що інше як завуальована форма зречення від самої себе, від необхідності робити особистий вибір, який визначатиме її подальшу долю. Людина не хоче знати, що цей дуже зручний спосіб відчуження від себе свідчить про її активне небажання зустрічі з собою віч-на-віч; воно вказує на намагання особистості покинути себе, розчинитися в масі й у такий спосіб уникнути відповідальності за своє життя. На думку Ф. Ніцше, такі люди, на якій би високій сходинці соціальної драбини вони не перебували, в своєму житті керуються рабською мораллю. Сутність цієї моралі полягає в тому, що заради обивательського щастя і насолоди Ті носій готовий пожертвувати найдорожчим, що у нього є - своєю свободою і незалежністю. На противагу цьому, є каста людей, яких називають аристократами духу, свідомість яких просякнута "мораллю панів". Основу цієї моралі становлять високий ступінь самоповаги особистості, строгість і суворість до самої себе, високі ідеали і гідність, заради яких вона готова пожертвувати всім, навіть власним життям.

Все сказане мало б переконати кожну людину в тому, що в сприйнятті і розумінні реальності слід керуватися фактами, хоч би якими небажаними, неймовірними, ба навіть безглуздими ці факти не здавалися. Переваги такого підходу в тому, що це дає людині можливість з позицій "чистого спостерігача", без всяких навіювань і розумових звичок, сприймати реальність такою якою вона є насправді, а не загороджуватися від неї надійною ідеологічною стіною; людина мусить пізнати реальність, в якій вона живе, увійти в єдність з нею, безпосередньо переживати й осмислювати її, насолоджуючись при цьому своєю присутністю в ній.

У книзі представлені найефективніші наукові розробки найвідоміших напрямів сучасної психологічної науки - гештальтпсихології, раціональної психотерапії, біхевіорального підходу, логотерапії, нейролінгвістичного програмування та квантової психології, а також оригінальні ідеї найбільш цікавих, на наш погляд, філософських течій сучасності, таких як екзистенціалізм, неопрагматизм, персоналізм та новий гуманізм, які, з одного боку, сприяють формуванню у читача цілісного уявлення про такий цікавий, загадковий, суперечливий і різноплановий феномен, яким є людина, а з іншого - розчищають дорогу до розвитку і самореалізації особистості.

Перевага пропонованої книги у тому, що вона спонукає до пошуку оригінальних рішень для розробки і втілення в життя індивідуального креативного проекту, реалізація якого обіцяє нам справжній успіх і дарує радість самовираження; вона допомагає людині правильно розпоряджатися власними здібностями, щоб перетворити свої можливості на досягнення.

Разом з тим, автор не нав'язує жорстку формулу, як слід сприймати й інтерпретувати те, що відображено на сторінках книги, а тільки забезпечує читачеві широке поле для неупередженого вивчення й обдуманого використання запропонованого матеріалу, що надає йому можливість самостійно вибудувати свій погляд на світ і людину в ньому, унікальний не тільки за змістом, але і за формою; цей погляд може бути покладено в основу світогляду, який буде спрямовувати її життя відповідно до обраного курсу.

На нашу думку, вартість тієї чи іншої книги залежить від того, наскільки автору вдалося підібрати індивідуальні ключі до душі і розуму читача і встановити з ним ефективний контакт. Цей факт має першочергове значення, адже тільки так, у співтворчості автора і читача, коли у відвертому діалозі зіштовхуються два погляди, доведені до максимальної сили і глибини, до межі переконливості, і виявляє себе істина.

Доведено: мозок кожної людини реагує так, як йому підказують знання, які закладені в нього, а мотиви, які покликані обґрунтовувати її поведінку, підшуковуються нею пізніше; вони, зазвичай, зумовлені тією конкретною ситуацією, в якій людина опинилася. Враховуючи цей факт, автор намагався наповнити книгу таким матеріалом, сформулювати такі запитання, дидактичні тести й креативні вправи, які б сприяли прокладанню в свідомості особистості нових шляхів мислення і сприйняття.

Будемо вдячні читачам за те, що вони оцінюватимуть книгу з погляду того, що в ній є, а не - чого в ній немає.

Наостанок висловлюємо особливу вдячність авторам, чиї ідеї допомогли окреслити контури нової парадигми психологічних знань, - зокрема, А. Курпатову, Н. Хіллу, Л. Х'єлу і Д. Зіглеру, С. Кара-Мурзі, С. Хохелю, P.A. Уїлсону та ін.

Прізвища авторів, матеріали яких у тій чи іншій формі й у тому чи іншому обсязі використані в цій книзі, подано в бібліографії.

Щира подяка тим, хто вірив у мене і підтримував морально, а особливо моїй помічниці - Стефінко Дані, за її неоціненну допомогу у технічній підготовці книги до друку.