Психологія - Русинка Іван - 8.8. Моделі спілкування

Аналіз характеристик основних моделей спілкування дає змогу найбільш повно розкрити характер поведінки людей у тих чи інших комунікативних ситуаціях.

Спочатку розглянемо базову модель спілкування (рис. 8.1).

Рис. 8.1. Базова модель спілкування

До характеристики базової моделі спілкування вводять також психологічний контекст, який визначається: характером диспозицій суб'єктів спілкування; наявністю взаємної атракції між ними (прихильності одне до одного); емоційним напруженням, яке формує сам процес спілкування; емоційно-психологічними впливами середовища, найближчого оточення і соціальними статусами задіяних у спілкуванні людей, їх індивідуально-типологічними особливостями.

Індивідуально-типологічні особливості можна подати у вигляді психограми:

- психологічні особливості - темперамент;

- психічні процеси: сприйняття, пам'ять, уява, мислення;

- психічні стани: втома, апатія, стрес, тривожність, депресія;

- психічні відносини: емоційні, вольові, інтелектуальні. Сюди також можна віднести такі складові:

- комунікативні відносини (які впливають на характер спілкування): установки на спілкування, ціннісні орієнтації;

- комунікативні вміння - синтез загальнопсихологічних, соціально-професійних якостей особистості.

Отже, розглянувши базову модель спілкування, перейдемо до типології її модифікацій. За основу виокремлення основних моделей спілкування візьмемо критерій, який називається психоемоційний статус особистості як суб'єкта спілкування (ПЕС), запропонований Е.В. Руденським1.

Психоемоційний статус особистості як суб'єкта спілкування залежить від рівня самооцінки. Самооцінка - наявність критичної позиції людини стосовно того, чим вона володіє з погляду певної системи спілкування. Самооцінка - це оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей і місця серед інших людей. Самооцінка детермінує особистісний комфорт або дискомфорт у спілкуванні і є джерелом цілей у спілкуванні.

Критерій цілі стане для нас за важливістю другим і є доповненням до першого при класифікації моделей спілкування особистості. Ці критерії дають змогу виокремити дві групи моделей спілкування:

- перша - моделі комфортно-психологічного спілкування;

- друга - моделі дискомфортно-психологічного спілкування.

До групи моделей комфортно-психологічного спілкування належать такі.

- Пізнавальна модель, в якій реалізується мета передати інформацію, значущу для іншого суб'єкта спілкування.

- Експресивна модель, коли реалізується мета передати почуття, оцінки, стани одне одного.

- Сугестивна модель спілкування, яка має на меті справити навіювання і переконливий вплив.

- Переконлива модель спілкування, в якій через систему логічних доказів справляється взаємовплив суб'єктів один на одного.

- Ритуальна модель, необхідність якої пов'язана з формуванням системи психологічної підтримки норм стосунків.

У першій групі моделей спілкування ПЕС особистості як суб'єкта спілкування дає змогу використовувати спілкування як самореалізацію. Звідси і цілі спілкування мають активну основу: підтримати, передати, допомогти.

До групи моделей дискомфортно-психологічного спілкування належать ті, до яких люди вдаються, намагаючись впоратися з негативними наслідками стресу:

- модель запобігливого спілкування;

- модель звинувачувального спілкування;

- модель розважливого спілкування;

- модель відстороненого спілкування.

Розглянемо чотири типи поведінки, до яких вдаються люди, відчуваючи загрозу нехтування у спілкуванні, використавши матеріали американського психолога В. Сатір.

Реагуючи на загрозу, людина, яка не хоче виявити власну слабкість, пробує якось приховати її. Вона може:

- підлещуватися, щоб інший не сердився;

- звинуватити, щоб інший вважав її сильною;

- прораховувати все так, щоб уникнути загрози;

- відсторонитися настільки, щоб ігнорувати загрозу, поводитись так, ніби її немає.

Названі типи комунікативної поведінки суб'єктів формуються під впливом соціального виховання, яке прищеплює такі установки:

- "не нав'язуйся: це егоїзм - просити щось для себе". Така порада формує установку на запобігливе реагування у спілкуванні;

- "не дозволяй нікому себе пригнітити: не будь боягузом" - посилює позиції звинувачувача;

- "не роби дурниць: ти надто розумний, щоб припускатися помилок" - посилює розважливість;

- "не будь надто серйозним" - посилює відстороненість від життєвих ситуацій.

Ядром, яке формує такі установки, є страх, про який вже йшлося у цьому розділі. До цього слід додати, що страх - найсильніша негативна емоція, що виникає в результаті реальної або уявної небезпеки, яка загрожує життю організму особистості, цінностям, які вона захищає (ідеали, цілі, принципи); страх завжди визначається як очікування і передбачення невдачі.

Дезорганізуюча функція страху виявляється насамперед на рівні руйнування комунікативних умінь суб'єкта спілкування. Страх - динамічне явище. Модуси (градації) страху можна класифікувати за ступенем вираженості, маючи на увазі експресивний характер страху. Це дає можливість побудувати динамічний ряд страху.

- Тривога. Основна функція страху на цьому етапі - оцінна. Моделі спілкування дезінтегруються внаслідок більшої концентрації уваги не на змістовій стороні, а на оцінці можливої загрози.

- Власне страх як стан повної дезінтеграції психологічної структури особистості.

- Переляк як стан усвідомлення небезпеки і непідготовленості до її заперечення (відбиття).

- Стан жаху, зумовлений втручанням дезорганізуючої функції. На цьому етапі можливі деградація особистості і руйнування організму.

Перебування особистості як суб'єкта спілкування в тому чи іншому модусі страху не дає їй можливості перейти на адекватний цілям, рівень спілкування, який реалізується в моделі гармонійного спілкування.

Основні характеристики врівноваженого спілкування такі:

- слова, які вимовляються, відповідають виразу обличчя, поставі, інтонаціям;

- стосунки відкриті, вільні, чесні;

- суб'єкт спілкування має почуття власної гідності.

Основою цієї моделі спілкування є стан внутрішньої рівноваги, який базується на адекватних оцінкам і самооцінкам реаліях, істинності почуттів, які переживають і демонструють суб'єкти спілкування. Ця модель демонструє психологічну готовність (установку) до самореалізації у спілкуванні.