Психологія - Трофімов Ю.Л. - Органічні зміни

Аналіз емоцій не обмежується аналізом феноменології переживань. Форма даності нашого ставлення до навколишнього середовища й до себе як реальності цього середовища виявляється також і в органічних змінах, які ми відбуваємо. Органічні зміни - це недиференційовані емоційні відчуття приємного і неприємного, напруженості й розрядки, збудження і пригніченості. В переживаннях же наше ставлення виявляється диференційовано - смуток, радість, гнів. Полюси переживань і органічних змін не завжди збігаються. Людина може переживати гнів і відчувати при цьому задоволення, може переживати ніжність і не відчувати задоволення.

Даність органічних змін і переживань в емоціях свідчить про їх подвійний характер, їх складну природу. На відміну, наприклад, від відчуттів і сприймання, які відображають зміст об'єкта, емоції відображають стан суб'єкта в процесі взаємодії з певним об'єктом та ставлення суб'єкта до об'єкта і характеризуються протилежними полюсами, тобто позитивним і негативним.

Характеристика емоцій

Емоції - це специфічна форма взаємодії людини з навколишнім світом, з середовищем, спрямована на пізнання світу та свого місця в ньому через саму себе. Ця специфічність виявляється в суттєвих якостях позитивного і негативного полюсів емоції. Згідно з трьох-вимірною теорією емоцій В. Вундта, в емоціях присутні полярність приємного і неприємного, протилежності напруження і розрядки, збудження і пригніченості. Поряд із збудженою радістю (радістю-тріумфом) існує радість спокійна (радість-умиротворення, радість-зворушення) і радість напружена (радість палкої, жагучої надії, радість тремтливого очікування). Відповідно існують напружений смуток (тривога); збуджений смуток, близький до відчаю, і тихий сум, в якому відчувається розрядка, смуток, що тяжіє до меланхолії.

Ці висновки Вундта близькі до сучасної теорії диференційованих емоцій К. Ізард (1980). Власний досвід підказує кожній людині, що саме вона відчуває: щастя, печаль чи страх; вона знає, що вони відрізняються за внутрішніми переживаннями і за зовнішнім виглядом. Водночас емоції взаємодіють одна з одною, а також із перцептивними, когнітивними, моторними процесами і впливають як на них, так і одна на одну. Радість послаблює страх, печаль посилює відчай.

Названі особливості виступають характеристиками емоцій. Це якісні характеристики: знак - позитивні чи негативні, модальність - страх, гнів, радість, сором і т. д. І кількісні: сила - слабкість як збудженість та пригніченість, інтенсивність, що визначається через напруженість - розрядку.

Відчуття емоційних органічних змін не обмежується усвідомленням (визначенням) задоволення - незадоволення, а спирається на диференціацію цих змін, насамперед температурних реакцій, м'язових (похолов, закляк від страху, стало гаряче від думки про радість зустрічі тощо). Емоції виявляються в різноманітних периферичних змінах, що охоплюють усі органічні функції і відображаються на внутрішніх, вісцеральних процесах, від яких залежить життя організму. Спираючись на такі емоційні прояви, фізіологи, зокрема Кеннон, підкреслювали позитивну пристосовуючу роль емоцій; емоції приводять організм у стан готовності до термінового витрачання енергії, мобілізуючи всі його сили, які будуть використані, наприклад, при страхові, гніві чи болю.

У філогенетичному та індивідуальному розвитку людини породжені емоціями вісцеральні реакції, залишаючись стереотипними, вже не відображають специфічних тих чи інших емоцій, які виникають у процесі життєво важливих актів взаємодії людини з середовищем. Складна інтелектуальна робота може бути дезорганізована сильним емоційним збудженням, бо емоції втрачають свій адаптивний характер. Досить різні емоції, такі як страх і гнів, супроводжуються вісцеральними змінами (виділення адреналіну тощо). Тому вісцеральні реакції не можуть пояснити емоції за їхніми специфічними рисами.

Фізіологічний механізм емоцій не зводиться до периферичних процесів. Досліди В. Кеннона і Ч. Шерінгтона над оперованими кішками і собаками (після видалення частини симпатичної нервової системи, роз'єднання мозку та його соматичних зв'язків тварини продовжували відчувати страх, задоволення, гнів) свідчать, що вісцеральні прояви емоцій настають після мозкового процесу, пов'язаного зі свідомим психічним процесом. Емоції включають процеси, які відбуваються як у підкіркових центрах, так і в корі великих півкуль, процеси, пов'язані передусім з діяльністю гіпоталамуса, лімбічної системи.

Вивчаючи роль периферичних реакцій в емоціях, В. Джеме (1894) і Г. Ланге (1895) побудували психологічну теорію емоцій, так звану периферичну теорію. Згідно з цією теорією емоція - це усвідомлення тілесного збудження, яке ми відчуваємо безпосередньо після сприймання факту, який це збудження викликає. Зовнішні враження чисто рефлекторно, без участі вищих центрів, спричинюють зміни в організмі. Подальше їх усвідомлення шляхом проекції на кору головного мозку і становить емоцію. Прихильники периферичної теорії, виходячи з тези, що без вегетативних вісцеральних реакцій немає емоцій, перебільшують роль органічних змін в емоціях ("ми відчуваємо сум, тому що плачемо, розлючені, бо б'ємо іншого, боїмося, бо тремтимо"), що призводить до хибного висновку про периферичну зумовленість емоцій

За визначенням Ізард (1980), емоція - складний процес, що має нейрофізіологічний, нервово-м'язовий і феноменологічний аспекти. Нейрофізіологічний аспект визначається електричною активністю нервової системи (кори, гіпоталамуса, лімбічної системи). Нервово-м'язовий - це насамперед мімічна діяльність, вторинно-пантомімічні, вісцерально-ендокринні, іноді голосові реакції. На феноменологічному рівні емоція виявляється як переживання, що має безпосередню значущість для суб'єкта.

Зміни електричної активності нервової системи можуть спостерігатися на різних рівнях активації (сприймання об'єкта, розв'язання розумової задачі, аналіз конфлікту в процесі спілкування). Наявність емоції, рівень емоційності визначається, крім того, двома іншими чинниками: 1) наскільки включається симпатична нервова система, яка регулює різноманітні периферичні зміни в діяльності внутрішніх органів, тобто тілесні зміни, що відбуваються при емоціях; 2) які переживання виникають на основі значущості ситуації для суб'єкта. Але таке розчленування досить умовне. Емоції хоча й чуттєві у своїй основі, але, на відміну від сприймання, не наочні, відображають не предмет чи явище предметного світу, а внутрішній стан суб'єкта. Тому вони надзвичайно інтимні, лабільні. Як тільки ми звертаємо увагу на свої тілесні зміни або переживання - емоції змінюються. Таке розуміння особливостей емоцій співзвучне з гештальт-теорією емоцій (Крюгер, 1930). Суб'єкт, що переживає емоцію, не може не звернути на неї увагу. Але звернувши увагу, скажімо, на радість, ми втрачаємо радість як емоцію з її інтенсивністю, вираженістю (напруженістю). Тією мірою, якою цілісне емоційне явище розчленовується так, що його частина або окремі моменти починають виступати відносно відокремлено і чітко, вони (за інших рівних умов) утрачають свою інтенсивність і виразність. Два переживання не можуть відчуватися точно в один і той самий момент, вони існують лише послідовно. Будь-які зміни в змісті свідомості виливають на емоційні переживання, змінюючи їх характер, інтенсивність.

Переживання - це неповторна подія в духовному житті особистості, це психічне явище суто особистісного характеру, що зумовлює інтимність переживань. У переживаннях розпредмечується оцінка суб'єктом значущості для нього того чи іншого факту, події. Оцінити - це співвіднести з чимось, з якоюсь мірою. Мірою щодо переживань є сама людина (Геракліт). Цей факт ще раз підкреслює суб'єктивність (вони не існують без суб'єкта) й інтимність (у кожного ця міра своя) переживань.

Ступінь усвідомленості переживань залежить від того, якою мірою усвідомлюються емоції. Усвідомленість емоцій означає відчуття переживання і співвіднесення його з тим предметом чи особою, які його викликають і на які це переживання спрямоване. Неусвідомлені емоції - це не такі, що не пережиті (то неможливо), а ті, які не співвіднесені або неадекватно співвіднесені з об'єктивним світом.

На виникнення і формування емоцій впливають оцінка інформації, фізіологічний стан та оточення.

В емоціях завжди присутня оцінка. Згідно з інформаційною теорією емоцій П. В. Сімонова, емоція - це відображення відношення між величиною потреби та ймовірністю її задоволення в даний момент. Живій істоті потрібно розрізняти впливи, оцінювати їх і будувати на цьому свою поведінку. В оцінці виявляється ставлення до цілей. Це когнітивна сторона емоцій.

Емоція виникає за недостатності знань, необхідних для досягнення цілі, і компенсує цю недостатність. Саме емоція забезпечує продовження пошуку нової інформації. Емоції виникають щоразу, коли задоволення потреби не відбувається, коли дія не досягає цілі. Зв'язок інформації та емоції П. Сімонов показав у вигляді логічної формули:

Е = П(Н - С),

де Е - емоція, П - потреба, Н - інформація, необхідна для задоволення потреби, С - інформація, якою суб'єкт володіє. З цієї формули випливає:

І)Е = 0, коли П = 0;

2) Е - 0, коли Н = С;

3) Е = max, коли С - 0.

Отже, емоції виконують функцію компенсаторного механізму, вони заповнюють дефіцит інформації, необхідної для досягнення цілі, тобто для задоволення потреби.

Вплив середовища, когнітивних і фізіологічних факторів на виникнення емоцій засвідчує дослід Шахтера і Зінтера (1962). Чотирьом групам досліджуваних - інформованим з ейфоричним оточенням Й інформованим з негативним емоційним оточенням, неінформованим з ейфоричним оточенням і неінформованим з негативним оточенням - було введено адреналін. Група інформованих про побічні ефекти спокійно виконала завдання, не звертаючи увагу на стан свого партнера. Неінформовані відчували емоції, подібні до емоцій партнера, тобто злість або ейфорію. Отже, в одному Й тому самому біохімічному стані людина може відчувати різні емоції залежно від оцінки нею змін, що відбуваються, і впливу на цю оцінку соціального середовища.

Когнітивні компоненти емоцій можуть призводити до помилкової оцінки. Це - різні фобії, за яких оцінка загрози не відповідає дійсності. Наприклад, страх перед закритими приміщеннями - клаустрофобія чи страх перед великим відкритим простором -агорафобія.

Через свою предметну зумовленість емоції визначають спрямованість діяльності, надаючи їй чуттєвого характеру. Це -специфічна форма контролю за діяльністю, за тією її стороною, яка мас вигляд переживань. Переживання виступають регулятором діяльності. Вони можуть як стимулювати діяльність (на радощах "гори перевертають"), так і гальмувати її (у розпачі все "надає з рук"). Причому якщо в органічних відчуттях ми фіксуємо різний ступінь розкладу (аж до хаосу) фізіологічних функцій, то як переживання емоція завжди має сенс, завжди щось означає. Емоційні переживання як регулятор діяльності виконують оцінну й спонукальну функції, про що вже говорилося вище.

Отже, аналіз емоційних переживань дає можливість виділити їхні характеристики (якісні та кількісні); властивості (реальність, суб'єктність, інтимність, предметність і ситуативність) та головні регуляторні функції (оцінну й спонукальну).