Психологія - Трофімов Ю.Л. - 6.1.2. Ефекти соціалізації

Психологічні прояви, що свідчать про міру та глибину соціалізації людини, визначаються як ефекти соціалізації. Вони зумовлені суб'єктивними уявленнями про соціально-психологічні особливості, які повинна мати людина для виконання певної соціальної ролі. Ці уявлення формуються у свідомості людини як певні еталони, з позиції яких вона оцінює рольову поведінку інших людей. Соціальні еталони разом зі стереотипами, установками, нормами, традиціями розглядаються як стабілізуючі фактори психіки.

Еталони виконують функцію "мірки" в оцінці оточуючих і являють собою персоніфіковане вираження морально-етичних, демографічних та інших уявлень про те, як мають виглядати та поводитися, виконувати обов'язки й реалізувати свої права люди, які входять до певної соціальної спільноти. Еталони завжди позначені відбитком життєвого шляху конкретної людини, а з набуттям соціального досвіду збагачуються і переосмислюються. Так, під час дослідження становлення соціального еталона, пов'язаного з уявленням про солдата, були встановлені суттєві вікові та професійні відмінності. Діти дошкільного віку виділяли зовнішні ознаки (форма, зброя), молодші школярі - функціональні ознаки (стріляти), підлітки - передовсім вольові ознаки, юнаки - характерологічні та мотиваційні якості. Самі солдати виділили передусім комунікативні характеристики, офіцери - характерологічні та професійні (уміння, навички).

У всіх людей у зв'язку з конкретним характером діяльності та спілкування формуються спеціальні еталони, кількість їх зростає. Спостерігається співіснування еталонів, що розрізняються за ступенем відповідності їхньому змісту та сутності тих людей, які оцінюються за допомогою цих еталонів.

Крім еталонів, які дають змогу класифікувати інших людей за тією системою "типів", що склалася в людини, можуть бути виявлені також певні групи рис, властивостей, що приписуються особам, які виконують певні соціальні ролі Це явище було названо стереотипізацією. У стереотипах виявляються знання людини про певний народ, клас, вік, професію.

Стереотипи представників різних соціальних, демографічних труп, крім спільних рис, мають і суб'єктивні відмінності. Стереотипи спрацьовують уже тоді, коли люди відрізняються лише за зовнішніми фізичними ознаками. Нерідко судження про нову, незнайому людину зумовлене уявленням про певну національно-етнічну групу, до якої зарахували цю людину на підставі зовнішнього вигляду. Ллє чим краще знали певну національно-етнічну групу, до якої належала людина, тим рідше застосовували спрощені групові стереотипи (В. Панфьоров).

Не менше значення у формуванні образу іншої людини мають стереотипи, пов'язані з суспільно-професійним статусом.

Стереотипи виконують ряд позитивних функцій у процесі спілкування. Це прискорення категоризації за окремими ознаками, що полегшує процес спілкування, та здійснення захисної функції, що дає змогу людині "сховатися" за стереотип, коли вона стикається з чимось новим, чого не здатна зрозуміти. Недоліком стереотилізації можна вважати спрощеність підходу до людей та соціальних явищ, певну консервативність процесу мислення.

6.1.3. Соціальні атитюди та диспозиції

Одною з провідних категорій, що характеризують включення людини в соціальне середовище, є поняття соціальної установки, або атитюду (від антл. attitude - ставлення, установка). Крім соціальної детермінації поведінки, це поняття розкриває психологічне переживання і спрямованість людини, поєднуючи в собі особистісні смисли емоцій та їхній предметний зміст.

Атитюд розглядається у психології головним чином як внутрішній стан готовності людини, що передує поведінці, виконанню певної дії. Він формується на підставі попереднього досвіду, може розгортатися як на усвідомленому, так і на неусвідомленому рівні та здійснює регулятивну функцію щодо поведінки. Феномен соціальної установки виявляє переважно динамічні аспекти психічної регуляції, такі як швидкість формування, інтенсивність, сталість фіксації. Він виникає як результат взаємодії соціальної ситуації та соціальної потреби.

У поведінці членів певної соціальної групи атитюд забезпечує єдність сприймання, спільне ставлення до соціальної ситуації, життєвих подій, поведінки окремих людей і готовність до спільної діяльності Функціонування атитюдів створює підставу для координації та організації дій, спрямованих на реалізацію єдиної мети, "стандартизує" сприймання соціальних явищ.

Можна виділити такі основні функції атитюду: він визначає сталий, послідовний, цілеспрямований характер поведінки в ситуаціях, що змінюються; звільнює від необхідності приймати рішення і довільно контролювати поведінку в стандартних ситуаціях; може виступати як фактор, що зумовлює інертність діяльності та гальмує пристосування до нових ситуацій, що вимагають зміни алгоритму поведінки.

Залежно від спрямованості атитюду (щодо мотиву, цілі, умови діяльності) виділяються рівні .смислових, цільових та операційних установок. Смислові атитюди складаються з трьох компонентів: інформаційного (світогляд людини), емоційного (симпатії, антипатії щодо значущого об'єкта), регулятивного (готовність діяти). За допомогою смислових атитюдів людина сприймає систему норм і цінностей певного соціального середовища. Вони допомагають зберігати цілісність поведінки людини в конфліктних ситуаціях, сприяють ствердженню та розвитку особистості, визначають поведінку людини в широкому колі соціальних ситуацій. Такі установки можуть переходити у відповідні риси характеру.

Цільові атитюди зумовлені метою і визначають стійкість перебігу певної дії. У випадку переривання дії цільові атитюди виявляються як динамічні тенденції до завершення перерваної дії.

Операційні атитюди виявляються в процесі розв'язання конкретних завдань на підставі врахування умов ситуації ти прогнозування розвитку цих умов, що спираються на минулий досвід поведінки в подібних ситуаціях. Такі атитюди розкриваються у стереотипізації мислення, конформній поведінці та ін.

У контексті атитюду соціальна поведінка залежить від стану готовності людини до певного способу дій, певної диспозиції. Диспозиційна концепція особистості пов'язує готовність людини до поведінки в певній соціальній ситуації з умовами діяльності, що їй передувала. Саме в цій діяльності формується стійка готовність до реалізації певних потреб людини у відповідних умовах.

Автор диспозиційної концепції особистості В. Ядов розглядає диспозицію особистості (від лат. dispositio - прихильність, схильність) як ієрархічну систему, верхівку якої утворюють спільна спрямованість інтересів та система ціннісних орієнтацій як продукт дії соціальних умов. Середній рівень становить система узагальнених атитюдів, а нижчий - ситуативні атитюди як готовність до оцінки та дії в конкретних умовах.

Вищі диспозиції найбільш стійкі (в межах сталих властивостей способу життя великих соціальних спільнот), вони впливають на диспозиції нижчих рівнів. Але ситуативні атитюди на відміну від узагальнених мають відносну самостійність, що забезпечує адаптацію людини до мінливих умов діяльності. Провідною диспозицією стає та, яка цілком відповідає певним умовам та конкретній меті.

Однією із засад цієї класифікації виступає послідовне розширення межі активності особистості в онтогенезі щодо рівнів включення в дедалі ширші сфери діяльності, у соціальну систему через засвоєння її цінностей. Іншою засадою є тривалість часу, протягом якого зберігається головна якість умов діяльності або ситуацій, у яких можуть бути реалізовані ті або інші потреби людини. У цьому разі нижчий рівень утворюють предметні ситуації - людина впродовж короткого інтервалу часу переходить від однієї конкретної ситуації до іншої. Наступний рівень - умови групового спілкування. Тут мають значення особливості групи, у якій функціонує людина. Вони стабільні в значному часовому вимірі. Ще сталіші умови діяльності у сферах праці, дозвілля, сім'ї. Максимальна сталість властива умовам життя людини.

Диспозиції є особливим продуктом взаємодії потреб і ситуацій, умов, за яких відповідні потреби можуть бути задоволені. При їх фіксації (закріпленні) в структурі особистості ці диспозиції утворюють відповідну ієрархію. У системі ціннісних орієнтацій особистості, що утворюють вищий рівень диспозицій, можна виділиш загальну життєву позицію особистості. Це передусім спрямованість інтересів у провідних сферах життєдіяльності: праці, спілкуванні, пізнанні. Провідною функцією диспозиційної системи є психічна регуляція поведінки людини в соціальному середовищі