Психологія конфлікту - Долинська Л.В. - 3.5. Примирювальні та арбітражні процедури

Для розв'язання різноманітних конфліктів доволі часто застосовують примирювальні та арбітражні процедури, зокрема тоді, коли ситуація видається безвихідною і сторони не здатні розв'язати її самостійно.

Застосування таких процедур можна віднести як до методів дослідження конфліктів, так і до методів керування ними.

Сутність цього методу полягає в тому, що аналіз конфлікту здійснюється незалежною організацією, яка має визначений правовий статус. Така організація не належить до органів влади, хоча і спирається на них у своїй діяльності. Основне завдання, яке вона покликана виконати, - вивчити конфліктну ситуацію і запропонувати сторонам шляхи виходу з неї. В Україні такою незалежною організацією є Національна служба посередництва та примирення.

Цей метод дає змогу максимально об'єктивно та неупереджено проаналізувати конфлікт, на основі чого сторони-учасниці конфлікту можуть наблизитися до його справедливого вирішення. У тому разі, коли учасники конфлікту не приходять до згоди, арбітр виносить своє рішення. Таке рішення є остаточним і обов'язковим для виконання сторонами конфлікту.

Арбітраж регламентується такими основними принципами:

1) довіра учасників конфлікту авторитету та мудрості арбітра щодо прийняття рішення;

2) центром прийняття рішення є арбітр;

3) компетентність арбітра щодо предмета конфлікту;

4) компетентність арбітра щодо з'ясування фактів та прийняття рішення.

Ключовим моментом є довіра до арбітра у конфліктному процесі.

Серед переваг арбітражу - його можливості виконувати функцію культурного стримування та сприяти розв'язанню конфлікту завдяки звільненню сторін від необхідності негайно прийняти рішення.

Недоліком арбітражних процедур є негнучкість: у результаті їхнього застосування одна із сторін може залишитися ображеною, невдоволеною, оскільки рішення не узгоджується зі сторонами конфлікту.

Примирювальні процедури ставлять за мету припинення ворожнечі між сторонами конфлікту. У процесі примирення сторони приймають мирну угоду, припиняючи тим самим конфліктну взаємодію.

Примирення регламентується такими принципами:

1) сторони мають погодитися на нього добровільно;

2) сторони мусять погодитися і бути готовими діяти у межах запропонованого ритуалу примирення;

3) сторони повинні довіряти або просто приймати особу (чи групу), яка їх примирює;

4) сторони мають зазначити взаємні умови, за яких мирне співіснування є можливим.

Найдоцільнішим є застосування примирю вальних процедур при розв'язанні конфліктів, які виникають між дітьми.

З.6. Методи опитування при вивченні конфліктів

Найпоширенішими методами дослідження конфліктів є методи опитування. Сутність опитувальних методів полягає в отриманні інформації про об'єктивні та суб'єктивні сторони конфлікту зі слів досліджуваних. Залежно від завдань дослідження психологи розробляють інтерв'ю, анкети та опитувальники.

З метою дослідження конфліктів найчастіше застосовують анкети та інтерв'ю.

Анкетування полягає в отриманні інформації шляхом отримання відповідей на заздалегідь розроблені питання і дає змогу одночасно залучити до дослідження значну кількість досліджуваних.

Метод експертного інтерв'ю допомагає з'ясувати, як учасники конфлікту сприймають та оцінюють його.

Методи опитування належать до допоміжних методів дослідження у психології. А тому інформація, отримана з їхнім використанням, часто має суб'єктивний характер. Тому результати, отримані за допомогою цих методів, повинні бути доповнені матеріалами, отриманими іншими методами.

В.П. Левкович, O.E. Зуськова розробили методику "Міжособистісний сімейний конфлікт" (1987), керуючись міркуванням, що порушення взаємин між подружжям та виникнення конфліктів є наслідком суперечностей у сфері потреб.

СІ. Єріна розробила шкалу діагностики рольового конфлікту. Запропонована нею методика дає змогу діагностувати психологічний конфлікт у керівників первинних виробничих колективів, міру його вираженості та зони діяльності керівника, які викликають конфліктні переживання.

Т.А. Полозова розробила методичну процедуру для вивчення міжособистісних конфліктів у групі. Ця процедура спирається на експертні оцінки взаємин між членами колективу.

Аналогічною є методика А.Я. Анцупова "Модульна методика діагностики міжособистісних конфліктів".

М. Штраус та С. Штайнметц розробили "Шкалу тактики поведінки у конфлікті", яка дає змогу оцінити взаємини у сім'ї та самооцінку досліджуваних.

Тест Томаса призначений для визначення переважного стилю поведінки особистості у конфліктній ситуації.

Ю. Альошина, Л. Гозман, Є. Дубовська розробили опитувальник "Характер взаємодії подружжя у конфліктних ситуаціях" (1987). У ньому досліджуваним пропонується обрати най прийнятніший спосіб реагування на запропоновані ситуації взаємодії, які є потенційно конфліктними.

На визначення стратегій взаємодії керівника з підлеглими спрямований опитувальник А. Єршова.

Є.І. Кіршбаум запропонував конфліктні ситуації для вивчення конфліктів у педагогічному спілкуванні.

Доволі часто з метою виявлення властивих особистості стратегій взаємодії у конфліктних ситуаціях психологи використовують тест Розенцвейга та його модифікації (зокрема методику "Ділові ситуації" Н. Хитрової).

Для діагностики конфліктів всередині групи можна застосовувати методику соціометрії. Дещо інформативнішою видається розроблена А.Я. Анцуповим модульна методика діагностики міжособистісних конфліктів.

Індекс конфліктності психологічного клімату в організації дає змогу виявити опитувальник Б. Кросбі та Дж. Шерер.

Діагностику внутрішньоособистісного конфлікту можна здійснити за допомогою тесту О.Б. Фанталової "Рівень співвідношення "цінності" та "доступності" у різних сферах життя". За її припущенням, саме через розходження між "цінністю" та "доступністю" певних об'єктів виникають внутрішні конфлікти.

З метою дослідження певних якостей особистості, які можуть суттєво впливати на виникнення конфліктів, застосовують опитувальник Басса-Дарки, Т. Лірі, особистісний опитувальник Г.-Ю. Айзенка, опитувальник Кеттела, шкалу реактивної та особистісної тривожності Ч. Спілбергера та низку інших. Однак усі ці методики можуть лише дати певну інформацію про учасників конфлікту, але не про сам конфлікт.

3.7. Допоміжні методи: тести, анкети, моделювання, соціометрія і т.д.

Як допоміжні при дослідженні конфліктів застосовують методи соціальної психології: спостереження, тести, соціометрію, вивчення документів, ретроспективний аналіз конфліктів, малюнкові методики, моделювання.

Спостереження застосовують для вивчення конфліктів різного рівня - від внутрішньоособистісних конфліктів до міждержавних. Під час спостереження відбувається цілеспрямоване, організоване сприймання та фіксація конфліктних подій. Перевагою цього методу є те, що конфлікт сприймається безпосередньо. Спостереження дає можливість оцінити вплив різних чинників на перебіг конфлікту.

Однак разом з перевагами, які надає метод спостереження, не варто забувати і про його недоліки: значні затрати часу, взаємний вплив спостерігача і конфлікту та інші.

Ретроспективний аналіз конфліктів можна виконувати шляхом вивчення документів, які безпосередньо стосуються конфлікту, опитування його учасників та свідків, вивчення самозвітів учасників.

Аналіз малюнків (проективна методика "Кінетичний малюнок сім'ї") дає змогу виявити особливості внутрішньосімейних відносин. Про напруженість, конфліктність стосунків можуть свідчити такі показники, як віддаленість членів сім'ї один від одного, відсутність на малюнку когось із членів родини, бар'єр між дитиною та батьками, пози членів сім'ї один відносно одного та інші.

Певну інформацію можна отримати і за допомогою методики "Малюнок тварини, якої не існує". Зокрема, психолога мають насторожити гострі кути на малюнку, шипи, голки, панцирі. Про тривогу, напруженість можуть свідчити також жирні лінії, штриховки та інші елементи малюнка.

З метою дослідження конфліктів можна застосовувати практично всі методи, які є у психології.

Дослідження конфліктів пов'язане із певними методологічними та етичними труднощами.

Для більш об'єктивної оцінки отриманої інформації доцільно підходити до вивчення конфліктів комплексно.