Психологія праці - Баклицький І.О. - Структура свідомості.

Перша характеристика — сукупність знань про навколишній світ. Належать всі пізнавальні процеси. Друга характеристика — чітке розрізнення суб'єкта й об'єкта "Я" і "Не я". Третя характеристика — забезпечення цілеспрямованої діяльності. Четверта характеристика — емоційні оцінки в міжособових відносинах. Умовою функціонування підструктур є мова і мовлення.

Кінцевим етапом розвитку свідомості є формування самосвідомості, яка дає змогу людині не тільки відображати зовнішній світ, виділивши себе в ньому, а й пізнавати свій внутрішній, переживати його та особливо ставитися до себе. Основна функція самосвідомості — зробити доступними для людини мотиви і результати її вчинків, зрозуміти, яка вона насправді, оцінити себе; якщо оцінка буде незадовільною, то людина може самовдосконалюватись, саморозвиватись, або, ввівши захисні психологічні механізми, витіснити ці відомості, уникаючи травмуючого впливу внутрішнього конфлікту.

У зоні ясної свідомості знаходить своє відображення мала частина висновків, які одинично приходять зі зовнішнього і внутрішнього середовища організму сигналів. Сигнали, які потрапили в зону свідомості, використовує людина для усвідомленого управління своєю поведінкою. Решту сигналів організм використовує для регулювання деяких процесів, але на підсвідомому рівні.

Вивчення свідомості стикається з двома основними труднощами. Усі психологічні явища виникають перед індивідом, усвідомлюються (також неусвідомлене, яке усвідомлюється або в результаті спеціальної процедури "доведення до свідомості", або опосередковано — у вигляді спотворень свідомості). Підсвідоме — це ті уявлення, бажання, дії, прагнення, які пішли зараз із свідомості, але зможуть потім прийти до неї. За даними самоспостережень, свідомість не має власної психологічної специфіки — її єдина ознака полягає в тому, що завдяки свідомості перед індивідом виникають (з тією чи іншою мірою ясності) різні явища, які становлять зміст конкретних психологічних функцій. Тому свідомість розглядають як загальну "безякісну" умову існування психіки й позначають метафорично ("світло свідомості", "поле свідомості"), неправильно ототожнювати з якою-небудь психічною функцією (частіше всього з увагою або мисленням). Деякі вчені вважають, що наукове вивчення свідомості — це функція (У. Джеймс). Друга трудність випливає з першої; свідомість (як і окремі психічні функції) не локалізується у зовнішньому просторі, але на відміну від психічних функцій (із-за її "безякісності") не вдається "розглядати" у часі. Дослідники не змогли виявити характеристики свідомості, за якою можна було б її вивчати відомими психічними методами (наприклад, вимірювати у відповідні одиниці часу, порівнювати на відповідних відрізках часу). Позитивною є ідея про стійкі, інваріантні структури, схеми свідомості, які покладені на безперервний потік інформації, що йде від органів чуття, і організовують його відповідно.

Водночас із диференціацією зберігається прагнення ґрунтовно вивчити об'єкт дослідження. Цьому сприяє системний підхід. У його основі — сприйняття і спостереження явища як об'єктивно існуючого функціонального цілого (системи), що складається з взаємопов'язаних елементів, частин або компонентів. Система, основним компонентом якої є людський фактор, — це гомеостатична і стохастична. З її допомогою враховують діючі фактори й інтерпретують їх, використовуючи визначену мету. Використовуючи системний підхід, треба обов'язково враховувати різні детермінуючі фактори, процеси, методи активного впливу на виробничий процес та його виконавців.

Внутрішні фактори, від яких залежить рівень виконання працівником виробничих завдань, мають суб'єктивний характер. Вони відображають здебільшого психічні можливості людини, точніше нервово-психічні та соціально-психічні потенціали. Термін "можливості" не часто використовують у традиційній психології. Характеризуючи психічну готовність людини до певного виду діяльності, частіше використовують термін "здатність", який означає міру відповідності між вимогами працівника певної професії та даними досліджуваного індивіда. Цей термін досить статичний і не відтворює стану людини в динаміці трудового процесу. Термін "можливості" (його використовують у системному аналізі) навпаки характеризує особливості цього індивіда у взаємодії з дійсністю в процесі виробництва.

Можливості людини — категорія комплексна. На цьому ґрунтується їхній аналіз, адже і сама людина — комплексне ціле. Доцільно, вивчаючи людину в трудовому процесі, обрати єдину термінологічну основу й визначати сукупність внутрішніх факторів, що зумовлюють поведінку індивіда. Такою основою і є "можливості людини". Цей термін охоплює сукупність постійних і мінливих (залежно від ситуації) факторів, які визначають рівень, спрямованість і хід діяльності людини.

Можливості людини можна диференціювати. Критерієм є результати аналізу трудової діяльності людини з урахуванням факторів, що впливають на неї. Можливості можуть бути: професійні — зумовлені суб'єктивними факторами, визначають зміст діяльності (знання, вміння, здібності, досвід, навики); продуктивні — суб'єктивні виявлення, що впливають на процеси діяльності (витривалість, здатність, життєвий темп, особистий режим); особисті — суб'єктивні виявлення, які відображають індивідуальність або особливості поведінки працівника (якості особи, моральне обличчя, зрілість); суспільні — відображають суб'єктивні виявлення соціальної взаємодії індивіда у трудовому процесі (становище, міжособистісні впливи, система цінностей); мотиваційні — суб'єктивні фактори, які характеризують ставлення і підхід працівника до роботи та його мету (потреби, інтереси, ідеали, спрямування) [7; 12].

Розроблену в психології праці концепцію можливостей людини можна використовувати для комплексної індивідуальної характеристики працівника. Систематичне професійне вивчення та практичне використання цієї концепції — основа оптимізації професійної діяльності кожного працівника.