Психологія праці - Баклицький І.О. - Вплив причинних схем на поведінку.

"Вивчена безпорадність". Найбільш неадекватною формою сприйняття причин поведінки є так звана вивчена безпорадність. Таку назву отримала причинна схема, носії якої впевнені, що ймовірність тих чи інших наслідків їхніх дій і поведінки в цілому не залежать від того, що вони роблять. Це певний фаталізм — віра у щасливий або нещасливий випадок як основний фактор успішних і неуспішних результатів. Така причинна схема супроводжується негативним переживанням власного безсилля і безпорадності, а також відмовою продовжувати спробу досягнути якоїсь мети. Люди, яким притаманна така причинна схема, впевнені, що від них нічого не залежить і що зовнішні обставини та випадок визначають результат (успішність) їхніх дій.

"Вивченою" така безпорадність називається тому, що вона може бути сформована при відповідному причинному поясненні ситуації неуспіху, які неодноразово повторюються. Це пояснення студент спочатку отримує від викладачів, батьків, ровесників, а потім і від самого себе. Наприклад, батьки, заспокоюючи дитину, можуть вдатися до таких пояснень її невдачі, які приводять до формування "вивченої безпорадності": а) "тобі не поталанило, цього разу удача відвернулася від тебе"; б) "від самої людини мало що залежить у житті"; в) "за таких умов навряд чи щось можна зробити".

Дорослі (викладачі, батьки) повинні уникати використання зовнішніх і нестабільних факторів (причин) для пояснення й інтерпретації успіхів і неуспіхів дитини. Апеляція до зовнішніх причин (удачі, складності завдання) часом є засобом психологічної компенсації значного неуспіху. Щоб пом'якшити неприємні переживання дітей, дорослі використовують як пояснення причин невдач зовнішні фактори.

Рівень домагань, тобто рівень поставленої людиною мети або чергового завдання — теж важливий мотиваційний фактор. Зміна рівня домагань залежить від особливостей причинних схем: якщо результат приписують стабільним факторам (здібностям), то рівень домагань зростає, якщо ж нестабільним (удачі) — рівень домагань знижується. Враховуючи ці закономірності, викладач повинен обережно використовувати різні причинні схеми, щоб формувати адекватний рівень домагань студентів і не допустити спотворення в бік завищення або заниження.

Програма зміни причинних схем.

Сприйняття людиною причин тієї чи іншої події (наприклад, власного успіху або неуспіху) є важливою детермінантою її наступних дій, і будь-яка зміна причинних схем особистості обов'язково спричинить зміну її поведінки. Висока мотивація діяльності пов'язана з приписуванням причин успіху та неуспіху внутрішнім факторам (здібностям і зусиллям). Мотивація навчання повинна збільшитись у тих студентів, у яких під впливом поведінки викладача змінюється несприятливий тип пояснення успіху чи невдач. Якщо викладач змінить на краще свою думку щодо здібностей неуспішного студента, пояснюючи його невдачі недостатністю зусиль, а не відсутністю здібностей, то студент сприйме і засвоїть таку установку і докладатиме більше зусиль.

Якщо студентам з достатнім інтелектом, які приписували свої невдачі відсутності здібностей, а не зусиль, навіюватимуть (нагадуватимуть), що за умови більшої старанності та наполегливості вони здатні досягти кращих успіхів, позитивні зміни мотивації неминучі. Порівняно з контрольною групою студенти експериментальних груп після проведеного мотиваційного тренінгу значно частіше пояснювали невдачі недостатністю зусиль і рідше знижували свій рівень домагань.

У тренінгових програмах передбачено корекцію причинного пояснення успіху і невдач, що повинні усвідомити та засвоїти учасники тренінгу. Форверг щодня протягом кількох тижнів давав орієнтованим на невдачу студентам десять комплектів вправ.

Процедуру тренінгу можна звести до трьох етапів:

1) досліджуваним пояснювали їхні установки, переживання і вчинки, які зумовлені орієнтацією на невдачу (протиставляючи позицію орієнтованих на успіх);

2) після цього студенти вивчали сценарій дій орієнтованих на успіх індивідів;

3) цей мотиваційний тренінг мав позитивний вплив на такі Показники, як рішучість і впевненість у собі, очікування успіху, збалансований рівень домагань, низький нейротизм і низьку ригідність.

У програмі мотиваційної корекції Круг і Ханел протягом 16 занять прагнули безпосередньо впливати на такі мотиваційні детермінанти: а) особистісні детермінанти; б) тип атрибуції (пристосування причин) успіху та невдачі; в) привабливість успіху і невдачі.

Цих цілей вони досягли за допомогою таких методів: а) вивчаючи бажані зразки поведінки; б) схвалення; в) навчання на прикладі ведучого тренінгу; г) самоспостереження, фіксація й усвідомлення учасниками тренінгу всіх поведінкових і когнітивних елементів (стилю сприймання, мислення і поведінки), які належать до мотивації.

На прикладі кожного завдання керівник експерименту обговорював і демонстрував конкретні взаємозв'язки між процесами формування рівня домагань, приписування причин і самооцінки, вербалізуючи свої міркування. Потім це саме робили студенти. Після тренінгу учасники експерименту порівняно з контрольною групою продемонстрували: а) реалістичніше формулювання цілей (особисті стандарти); б) сприятливіше й адекватніше пояснення причин невдачі; в) вищу позитивну самооцінку ситуації успіху; г) значний ріст орієнтації мотиву досягнення на успіх.

Позитивний вплив на мотивацію пояснення власних невдач недостатніми зусиллями. Основний напрям зусиль був пов'язаний із аналізом положення щодо позитивного впливу на мотивацію поведінки такої причинної схеми: неуспіх завжди повинен пояснюватися не стільки низькими здібностями, скільки недостатніми зусиллями. В одному з досліджень студентів з низькою успішністю, які приписували неуспіх у навчанні своїм низьким здібностям, а не відсутності сумління, задіяли в тренінгових програмах. З метою корекції небажаної причинної схеми студентів після проведених семінарських занять з викладачами вирішили радикально змінити характер того зворотного зв'язку, який студенти отримували від педагогів, відповідаючи й аналізуючи домашні завдання. Викладачам запропонували будь-які невдачі цих студентів оцінювати і коментувати так: "Ти зможеш виконати це завдання краще, якщо докладеш більше зусиль". Ефект тренінгу полягав у тому, що студенти почали частіше приписувати свої невдачі браку зусиль, а не слабкому розвитку здібностей.

Отже, найефективніше на мотивацію впливає така причинна схема, при якій невдача пояснюється недостатністю власних зусиль. У тренінгу поставлено завдання — змінити пояснення студентам причин власних неуспіхів, зовнішні фактори (як пояснення невдач) і внутрішній фактор "низькі здібності" замінити на внутрішній фактор (причинну схему) "брак зусиль". Чому ж всі програми цього тренінгу зорієнтовано на "зусилля" (пояснення невдач недостатністю зусиль) як найоптимальнішу причинну схему? Це єдина причина, яка є під вольовим контролем людей і досить легко піддається корекції.

Переваги причинного тренінгу порівняно з підкріпленням успіхом. Здебільшого дорослі вважають, що позитивний мотиваційний ефект можна отримати лише за рахунок "позитивних підкріплень", або створюючи успіх для неуспішних. Однак психологічні експерименти спростовували таке спрощене уявлення і ще раз продемонстрували надзвичайну значущість причинного пояснення студентами результатів своєї поведінки. В експерименті зі студентами, які мали низький рівень домагань і зниження успішності в ситуації на успіх, давали завдання, чверть яких приводили до невдачі. Студентам говорили, що ця невдача виникла внаслідок недостатності їхніх зусиль. У контрольній групі створювали ситуацію успіху в усіх завданнях без будь-якого причинного пояснення. Результати цього дослідження продемонстрували переваги причинного тренінгу порівняно з підкріпленням успіхом, оскільки лише учасники тренінгу виявили надалі підвищення рівня домагань й адекватнішу поведінку в ситуаціях неуспіху.

Програма зміни причинних схем.
Зв'язок причинних схем з емоціями.
Тренінг особистішої причинності.
Підготовка й організація робити викладачів.
Методика дослідження ефективності тренінгу особистісної причинності.
Ефективність тренінгу особистісної причинності.
Вплив тренінгу на студентів.
Вплив тренінгу на навчальну діяльність студентів.
Розділ 9. ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ КАДРІВ
9.1. Основні етапи розвитку професійної орієнтації у промисловій практиці
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru