Психологія праці - Баклицький І.О. - Тренінг особистішої причинності.

Психологічні дослідження свідчать про те, що причинні схеми не є лише раціональними конструктами. Дія причинних схем завжди супроводжується різними емоційними переживаннями та почуттями. Ці почуття викликають досить суттєві проміжні фактори, які впливають на мотивацію поведінки.

Американські психологи проводили дослідження, в яких студентам пропонували на спеціальних шкалах зазначити інтенсивність різких переживань героїв оповідань, які вони придумали, в яких варіювались причинні схеми пояснення успіху та невдач.

Наведемо приклад такого оповідання: "Марк повинен скласти іспит. Для нього дуже важливо отримати високу оцінку. Марк одержав відмінну оцінку на екзамені. Він вважав, що отримав цю високу оцінку тому, що багато займався перед екзаменом (тому, що в нього є здібності до цього предмета і тому, що йому поталанило з екзаменаційними завданнями)".

Результати досліджень свідчать, що зміна причинних схем зумовлює зміну домінуючих переживань. Коли ми застосовуємо ту чи іншу причинну схему, вона ніби спонукає нас до тих чи інших переживань, а ці переживання спонукають нас до відповідних дій.

Дослідження ролі емоційних переживань, що спричинені використанням різних причинних схем, відкриває нові перспективи цілеспрямованого формування мотивації.

Тренінг особистішої причинності.

Поняття "джерело" як відчуття особистісної причинності. Первинна особливість мотивації людини — прагнення змінювати оточення в потрібному напрямі, бути ефективною причиною подій. Розвиток мотивації розглядають як розвиток відчуття особистісної причинності або відчуття того, що сама людина є причиною і джерелом своєї поведінки.

Р. де Чармс визначив особистісну причинність як "ініціацію індивідом поведінки з наміром спричинити зміну у своєму оточенні". Коли людина починає цілеспрямовано діяти, вона сприймає і відчуває себе як суб'єкт свого наміру та поведінки. Вона є причиною, джерелом поведінки і змін в оточенні. Такі відчуття і саму людину, яка їх відчуває, Р. де Чармс назвав терміном джерело.

Коли щось ззовні спонукає людину зробити ті чи інші дії, тоді вона відчуває себе інструментом зовнішньої сили, яка є причиною поведінки. Оскільки людину спонукають до певних дій ззовні, вона є не стільки суб'єктом дії, скільки об'єктом маніпулювання, тому називається (на відміну від "джерела") терміном пішак. Для американських психологів у понятті пішак основне — не зовнішня оцінка однієї людини іншою, а внутрішня самооцінка людини ("я відчуваю себе пішаком у цій грі").

На думку Р. де Чармса, у своїй суб'єктивній самооцінці, у своїх відчуттях людина завжди відчуває себе джерелом або пішаком. Саме це внутрішнє самосприйняття є вирішальним фактором, що визначає мотивацію і поведінку людини.

Цілі та методи тренінгу особистісної причинності. Дослідники тренінгу припустили, якщо до людини ставитися як до "джерела", то вона поступово починає сприймати себе як причину своїх дій, стає більше джерелом, ніж була до початку тренінгу. Така зміна самосприйняття відображається на мотивації і на поведінці.

Очевидно, що стандартні методи навчання у проведенні такого тренінгу були непридатними: не можна вчити студентів, що вони повинні робити, щоб стати джерелами, оскільки при такому директивному навчанні сам керівник тренінгу насправді починає ставитися до них як до пішаків, формує їх саме такими. Для того, щоб усунути ці небажані фактори, запропонували проводити тренінг особистісної причинності як тренінг не-директивний. Це означає, що замість прагнення безпосередньо змінити поведінку студентів, керівники тренінгових груп повинні були змінити своє ставлення до них: вони повинні були навчитися ставитися до них як до джерел, як до суб'єктів діяльності.

Найважливіше у цьому тренінгу — це відучити викладачів маніпулювати іншими людьми як пішаками. Для того, щоб студенти змогли відчути себе джерелами, вони повинні навчитися брати на себе відповідальність за свою поведінку і ставити перед собою реалістичні цілі.

Переживання особистісної причинності охоплює такі компоненти: а) постановка реалістичних, але високих цілей; б) розуміння своїх сильних і слабких сторін, які досягають у результаті самоаналізу; в) віра в ефективність власної діяльності; г) визначення конкретної форми поведінки, яка дала б змогу досягнути сформульованих цілей; ґ) прийняття на себе відповідальності за власні дії та їхні наслідки.

У процесі тренінгових занять викладачі прагнули перетворити уявлення студентів про самих себе в переживання причинності і проводили заняття так, щоб у студентів була можливість самим приймати рішення, брати на себе відповідальність, ставити обов'язкові цілі, і розвивали у них поняття причинності та джерела. Вправи на формування відповідних уявлень про себе (наприклад, "моє істинне Я", "розповіді про успіхи та досягнення") проводили три — чотири рази на тиждень. Вправи на розвиток здібності до самоаналізу полягали в тому, що студенти повинні були в спеціальному зошиті висловлювати своє ставлення до себе й аналізувати власні стосунки з іншими людьми. В іншій вправі студенти практикувалися у складанні тематичних оповідань на підставі категорій мотивації досягнення (наприклад, студенти написали оповідання, головний герой якого прагнув зробити яку-небудь вправу або завдання краще, ніж вів робив це раніше).

Кожен з шести напрямів тренінгу особистісної причинності був забезпечений кількома вправами для студентів. Усі вони були спрямовані на те, щоб формувати в них реалістичне формування мети, перспективне планування своїх дій, особисту відповідальність за власні результати, почуття особистісної причинності, впевненість у собі і негативне ставлення до маніпулювання собою ззовні [10].

Підготовка й організація робити викладачів.
Методика дослідження ефективності тренінгу особистісної причинності.
Ефективність тренінгу особистісної причинності.
Вплив тренінгу на студентів.
Вплив тренінгу на навчальну діяльність студентів.
Розділ 9. ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ КАДРІВ
9.1. Основні етапи розвитку професійної орієнтації у промисловій практиці
9.2. Психологічне консультування працівників
9.3. Прогнозування і планування кар'єри
9.4. Основні напрями, галузі та принципи психологічного консультування
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru