Психологія праці - Баклицький І.О. - 9.1. Основні етапи розвитку професійної орієнтації у промисловій практиці

9.1. Основні етапи розвитку професійної орієнтації у промисловій практиці

Професійна орієнтація (фр. orientation — установка) — комплекс психолого-педагогічних і медичних заходів, які спрямовані на оптимізацію процесу працевлаштування молоді відповідно до бажань, нахилів і здібностей, які сформувались з врахуванням потреб у спеціалістах народного господарства і суспільства в цілому.

Для кращого розуміння суті, ролі та значення професійної орієнтації в сучасних умовах виробництва зробимо короткий екскурс в історію її розвитку. У розвитку системи профорієнтації можна виділити три найважливіших етапи. Перший етап охоплює два перших десятиліття XX ст. Він характеризується розрізненими спробами приватної ініціативи, окремими державними засобами надати процесу вибору професії і професійного шляху логічніший характер, допомагати усувати випадкові фактори в цьому процесі, зменшити втрати із-за низької продуктивності праці, високого рівня виробничого травматизму й нещасних випадків, плинності кадрів у результаті професійної незадоволеності та професійної невідповідності значної частини робочої сили вимогам сучасного виробництва.

У 1920—1939 pp., які можна виділити як другий етап, суттєвого прогресу досягли в багатьох сферах професійної організації. Цей період визначався впливом багатьох факторів. Для армії та воєнної промисловості потрібні були величезні людські ресурси, щоб точно і швидко використовувати специфічні завдання, тому в період Першої світової війни почали активно розвиватися методи та техніка професійного відбору. Необхідність трудової реабілітації і надання допомоги в переході до нормального трудового життя великої кількості людей у післявоєнний період стимулювали розвиток і удосконалення методів профорієнтаційної роботи. Розширенню профорієнтаційної роботи також сприяли досягнення в галузі медицини, в загальній й експериментальній психології та психіатрії. Вони наочно показали необхідність і можливість надання допомоги молодим людям у виборі професійного шляху.

Друга світова війна двояко вплинула на розвиток профорієнтації. З одного боку, вона дала поштовх розвитку професійного консультування для дорослих, які були вимушені міняти професію у воєнних умовах. Вона стимулювала розвиток і удосконалення психологічних тестів й інших методів професійного відбору за багатьма професіями та спеціальностями. З іншого боку, вона зруйнувала багато існуючих інститутів профорієнтації. Для третього етапу, який охоплює післявоєнний період, характерним став перегляд багатьох концепцій і реорганізацій профорієнтаційної роботи. Характерною рисою цієї реорганізації поряд із удосконаленням профорієнтації для молоді стало чіткіше розуміння та прийняття відповідних мір з надання допомоги у виборі професійного шляху для інших груп населення — дорослих, жінок, колишніх військовослужбовців, осіб з фізичними та розумовими вадами.

Профорієнтаційна робота стала основною прерогативою державних установ, а приватні заклади значною мірою втратили своє значення. Надання повноцінних послуг було визнано законодавчо, й воно стало важливою функцією соціальної політики держави. Поширювалась концепція тісного взаємозв'язку профорієнтації з такими галузями соціальної політики держави, як освіта, професійна підготовка та перепідготовка кадрів і працевлаштування.

Нині профорієнтація зосереджена не на індивідуальній консультативній діяльності спеціалістів з надання допомоги учням у виборі професій, а на пізнанні ними світу праці, групової форми цієї роботи. Активніше використовують профінформаційний аспект, що професійна інформація повинна стати важливою частиною процесу освіти та професійної підготовки.

Найбільш розгорнуте та комплексне сучасне трактування професійної орієнтації наведено в додатках ЮНЕСКО про технічну і професійну освіту. Вона відповідно впливає на теорію та практику профорієнтаційної роботи в країні.

Відповідно до згаданої рекомендації, професійну орієнтацію треба розглядати як безперервний процес і важливий елемент освіти, який спрямований на надання допомоги всім людям у правильному виборі освіти й галузі професійної діяльності, що повинна забезпечити кожному можливість: а) усвідомити свої інтереси та здібності, навчитися ставити перед собою реальні цілі; б) пройти підготовчий курс освіти або тієї, що продовжується, відповідно до цілей; в) приймати як на першій, так і на кінцевій стадії рішення стосовно своєї професії; г) полегшити перехід від освіти до роботи на будь-якому рівні або стадії.

Служба орієнтації на національному та місцевому рівнях і на рівні навчальних закладів повинна забезпечити відкриті шляхи між освітою, початковим професійним навчанням і зайнятістю, між зайнятістю й освітою, яка продовжується, і професійним навчанням через: а) тісні зв'язки та координацію з службами навчання, консультацією, працевлаштуванням і зайнятістю; б) забезпечення доступності й активного розповсюдження всієї потрібної інформації щодо зайнятості та можливостей службового просування; в) забезпечення працюючим особам доступу до інформації стосовно можливостей освіти, яка продовжується, і професійного навчання.

Особливу увагу треба приділяти орієнтації дівчат і жінок: а) орієнтація повинна охоплювати широке коло можливостей освіти, навчання і зайнятості, що передбачена для юнаків і мужчин; б) вона повинна систематично заохочувати дівчат і жінок до того, щоб вони користувалися можливостями, які їм надають.

Орієнтація, яку дають технічні та професійні аспекти загальної освіти в період ознайомчого або орієнтаційного циклу навчання в середній школі, повинна: а) охопити якнайбільше професій, додатково відвідуючи місця роботи, і знайомити учнів з необхідністю вибирати професію, орієнтувати їх на те, щоб цей вибір був якомога раціональнішим; б) допомагати учням робити відповідний вибір щодо спрямованості освіти; допомогти вибрати спеціальність тим, хто хоче продовжувати технічне та професійне навчання як підготовку до професійної діяльності; підібрати програми навчання поза системою освіти, а також допомогти тим учням, які закінчують своє формальне навчання, або ж починають професійне навчання з метою працевлаштування, заохочуючи їх продовжити освіту пізніше.

Орієнтація в технічній і професійній освіті спеціалістів, яких готують до професійної діяльності, повинна: а) інформувати тих, хто навчається про різні можливості, про необхідний рівень освіти і її продовження надалі; заохочувати тих, хто навчається, до вибору програми освіти, яка найменше обмежуватиме його можливості отримати роботу в майбутньому; в) стежити за процесом навчання тих, хто вчиться, виконуючи програми освіти; г) доповнювати пізніші стадії програм короткими періодами трудового досвіду й інтенсивним вивченням різних умов роботи.

Орієнтація в технічній і професійній освіті, що продовжується, повинна: а) допомагати дорослому працівникові вибрати програму освіти, яка продовжується і найбільше відповідає його потребам; б) дати іншу можливість визначити для себе відповідний рівень навчання і допомогти особі зробити правильний вибір.

Орієнтація повинна ґрунтуватися на: а) знанні конкретної людини, враховувати соціальні та сімейні фактори, які впливають на її особисті погляди; б) інформації, яку одержали після об'єктивної оцінки результатів тестів, враховуючи перевірку здібностей; в) знанні його успішності в навчанні і (або) досягненнях у роботі; г) інформованості про можливості зайнятості і службового просування, а також задоволеності роботою в тому професійному секторі, в якому людина працює, її запити; ґ) медичних даних, які свідчать про те, чи придатний учень за своїм фізичним станом для роботи з цієї професії.

Як на національному рівні, так і на рівні окремих закладів постійну оцінку ефективності служби орієнтації та статистичний облік треба проводити так: а) вести особисті справи з освіти кожного, хто навчається, а також зробити записи, які відображають трудову діяльність; б) визначити системи оцінок якості роботи персоналу, методи, які використовують для того, щоб зробити зміни або покращити умови там, де це потрібно.

У профорієнтаційній практиці використовуються різні методи і форми роботи. їх можна класифікувати так: а) професіональне інформування, ознайомлення з переліком професій, можливостями продовження освіти і працевлаштування; б) вивчення особистих досьє, відгуків і характеристик педагогів, членів сім'ї, знайомих; в) інтерв'ювання для виявлення інтересів, нахилів і можливостей індивіда; г) анкетування для виявлення інтересів і нахилів; ґ) тестування для визначення здібностей, нахилів і професійної придатності; д) медичне обстеження для профконсультування і профвідбору.