Психологія праці - Баклицький І.О. - 16.1. Соціально-психологічні феномени в групі

16.1. Соціально-психологічні феномени в групі

Людина живе, розвивається і діє в групі. В колективі та під його впливом відбувається становлення особистості — формується її спрямованість, суспільна активність, воля, створюються умови для саморегуляції та розвитку здібностей. Проте не кожну спільність людей, в яку входить особистість, можна назвати колективом. Треба розрізняти поняття "група" і "колектив". Група — це будь-яке об'єднання людей незалежно від того, якого характеру зв'язки існують між її членами. Групи можна поділити на великі, малі, реальні, умовні; офіційні, неофіційні, референтні.

Великі та малі групи можуть бути реальними або умовними. Реальні групи — це об'єднання людей на ґрунті реальних стосунків — ділових чи особистих. Реальною групою є учнівський клас, сім'я, товариство друзів тощо.

Умовна група об'єднує людей за якоюсь умовною ознакою — віком, статтю, національністю. Члени умовної групи не підтримують між собою реальних контактів і навіть можуть не знати один одного.

Офіційна (формальна) група створюється як структурна одиниця на підставі штатного регламенту, інструкцій та інших документів. Формальними є студентська група, сім'я, військовий підрозділ, виробнича бригада. Ділові стосунки між її членами визначаються посадовими обов'язками кожного і регулюються певним розпорядником.

Неофіційна група — це спільність людей, що виникла нерегульованим шляхом, стихійно на підставі спільності інтересів її членів, симпатій, єдності поглядів і переконань чи з інших мотивів. Неофіційними групами є групи осіб, що товаришують між собою, шанувальники туризму, рибальства тощо.

Референтна (еталонна) група — це реально існуюча чи уявна група, погляди, норми та цінності якої стають взірцем для особистості, вона формує свої життєві ідеали, звіряє дії та вчинки. Особистість може бути членом групи, яка є для неї референтна. За цих умов гармонізуються відносини з групою, створюються психологічно комфортні умови для успішного розвитку особистості в певному напрямі.

Референтна група іноді існує для особистості поза реальністю, якщо вона зорієнтована на ідеали, цінності, погляди іншої групи. Тоді еталоном для неї є інший взірець. Такий стан може суттєво позначитися на внутрішньо колективних стосунках, ускладнювати взаємини між членами групи. Якщо у людини кілька референтних груп, це породжує у неї конфліктні стани.

Об'єднання людей у реальних групах може ґрунтуватися на спільності їхньої діяльності, зумовленої єдністю потреб, інтересів, прагненням досягти якихось значущих результатів. Вищою формою організації групи є колектив.

Колектив — це група людей, задіяних у спільній діяльності, об'єднана єдиною метою, підпорядкованою цілям суспільства.

Суттєвою ознакою колективу є суспільна значущість цілей та завдань, на реалізацію яких спрямовані зусилля його членів. Це дає підстави розглядати колектив як найважливішу клітинку суспільного організму.

Виконання спільної соціально цінної та особистісно значущої діяльності сприяє визначенню та розвитку колективістських взаємин як особливої якості особистості, що виявляє її солідарність з метою та програмою діяльності колективу, готовність активно обстоювати їх.

Поведінка людини, узгоджена з діями колективу, спрямована на їх підтримку, розцінюється як колективістська. Поведінка особистості може бути конформною. Конформність у поведінці виявляється в тому, що людина пасивно пристосовується до оточення, не виробляє власної активної позиції, а намагається поводитися відповідно до думки інших людей, пристосовуватися до їхніх вимог.

Конформізм — це така поведінка людини, яка характеризується зовнішньою відповідністю цілям колективу при внутрішньому розходженні з ним. Взаємовідносини окремих членів у групах і колективах складні та різноманітні. Вони можуть мати діловий характер, коли їх підґрунтям є співпраця, спільна участь у реалізації важливих виробничих справ" праці. Взаємини можуть бути особистісними, коли контакти між людьми ґрунтуються на взаємних симпатіях чи антипатіях, доброзичливості чи ворожості. Кожна особистість у системі міжособистісних стосунків має свій статус, що визначається її особистісними якостями, популярністю, впливовістю.

Важливим аспектом у життєдіяльності колективу, знання якого має важливе практичне значення для кожного, хто працює з людьми, є між-особистісні стосунки в ньому. Ці стосунки неминуче виникають між членами колективу на ґрунті спілкування та взаємодії в процесі реалізації завдань, на виконання яких спрямовані зусилля. Мета діяльності, її мотиви, організація дій співучасників визначають характер стосунків, що складаються. Міжособистісні стосунки мають складну структуру. В цій структурі діють не лише об'єктивні чинники (характер цілей, умови їх досягнення, особливості керівництва, стосунки між членами групи, що склалися), а й суб'єктивні (рівень свідомості та самосвідомості членів колективу, рівень їх домагань, індивідуально-психологічні особливості, здібності людей та ін.).

Головним методом дослідження взаємовідносин у колективі є спостереження. Воно дає змогу всебічно з'ясувати змістовний бік життя групи, її структуру, рівень розвитку, статус окремих членів. Вивчаючи колектив, варто використовувати різні форми анкетування, опитування, інтерв'ю, результати яких дають уявлення про цінності групи, думки її членів, про різні аспекти життя певної спільності.

Ефективним інструментом оперативного вивчення міжособистісних стосунків є запропонований американським психологом і мікросоціологом Дж. Морено метод соціометрії. Засадничим є принцип синтонності — емоційних потягів і симпатій, які виявляються в стосунках між членами групи і визначають їхній характер. Процедура соціометричного дослідження — кожному членові групи пропонують відповісти на запитання "З ким би ти хотів?.." Воно може стосуватися будь-якої царини людських взаємовідносин. Критерії вибору можуть бути сильними та зорієнтованими на суттєві психологічні якості особистості — її моральні принципи, сила характеру, вольові й інтелектуальні якості, наприклад: "З ким би ти пішов у розвідку?", "До кого б ти звернувся за допомогою при розв'язанні конфліктної ситуації?" тощо. Критерії можуть бути слабкими, коли стосуються вибору партнера для розваг, відпочинку або ж для питання " 3 ким би ти хотів проводити своє дозвілля?", "З ким би ти хотів сидіти за однією партою?". Надають змогу виявити міру бажання партнера, що обирається, через послідовний потрійний вибір за принципом: "дуже бажаний", "бажаний", "менш бажаний". Результати одержаних виборів занотовують у соціометричну матрицю й аналізують шляхом підрахунку кількості виборів, зроблених щодо кожного члена групи.

Інформація може бути математично опрацьована і зображена графічно у вигляді соціограми. Популярність членів групи, їхній статус має такий характер: "зірки" — ті, кого обирають найчастіше, поступаються їм "бажані", які мають три — чотири вибори. Менш популярних називають "мало бажані" — один — два вибори, поза полем вибору залишаються "ізольовані", з якими ніхто не виявляє бажання співпрацювати. Представники останньої підгрупи становлять контингент підвищеного соціально-психологічного ризику й потребують до себе особливої уваги та розуміння.

Проте результати соціометрії не повністю інформативні та не завжди розкривають справжні мотиви, якими керуються члени групи, обираючи одних партнерів й ігноруючи інших. Модель групи як емоційно-психологічного утворення, що є засадничою стосовно соціометричних досліджень, не дає змоги належно зробити аналіз міжособистісних стосунків людей на підставі суспільно визначених норм, ціннісних орієнтацій, оцінок. У зв'язку з цим актуальною стає потреба з'ясувати мотиви, керуючись якими особистість робить свій емоційний (а також і діловий) вибір, коли вона віддає перевагу одним спільникам і не приймає інших.

Згідно з А. В. Петровським, цей механізм можна позначити як мотиваційне ядро в міжособистісних стосунках. Експериментально доведено, що зміст мотиваційного ядра вибору партнерів у структурі міжособистісних стосунків може бути показником того рівня, якого досягла група в своєму розвитку як колектив. На початкових стадіях формування групи вибір характеризується безпосереднім емоційним забарвленням, а орієнтація вибору спрямована на зовнішні переваги партнера — зовнішня привабливість, манери, комунікабельність й ін. Вибір у групах вищого рівня розвитку відбувається не лише на підставі почуттів, що виникають при першому враженні, а й враховують оцінки глибших особистісних якостей, які виявляються в спільній діяльності в значущих для особистості вчинках, світоглядних установках, переконаності.

У структурі сформованих груп чітко виявляються ієрархії стосунків її членів, які визначаються різними соціально-психологічними чинниками. Найпопулярніші з них входять до підгруп лідерів.

Лідер — це особистість, яка користується визнанням й авторитетом у групі, за якою група визнає право приймати рішення в значущих для неї ситуаціях, бути організатором діяльності групи й регулювати взаємини в ній.

Лідер групи може бути офіційним, коли його призначають відповідно до регламенту штатного розпису і він виконує покладені на нього функції керівника.

Лідер може бути неформальним, визнаним групою стихійно за високі якості та значущість тих ролей, які він реалізує в колективі, в його інтересах. Для колективу оптимальним вважається той варіант, коли формальний лідер-керівник водночас є неформальним лідером. За цих умов його діяльність відбувається максимально ефективно і найповніше виявляє психологічний потенціал групи.

У колективі за певних обставин часто виникають неофіційні групи, які теж висувають своїх лідерів (наприклад, у шкільних класах). Якщо міжособистісні стосунки в групі підпорядковані загальній меті, то лідери неофіційних груп не тільки не заважають, а й допомагають колективу розв'язувати поставлені завдання. Якщо цілі діяльності окремих угруповань перестають підпорядковуватись загальній меті, то колектив перетворюється на конгломерат окремих груп, в яких не лише лідери, а й усі члени можуть входити в антагоністичні міжособистісні стосунки. Педагогу важливо вчасно помічати ці процеси в шкільному колективі, щоб зберегти його від руйнування та розпаду.

Міжособистісні стосунки складаються в реальних умовах життя та діяльності людей у процесі взаємодії. На тому, як розвиваються стосунки, суттєво позначаються різноманітні об'єктивні чинники, які визначають успішність таких контактів чи ускладнюють їхнє формування. Комфортні виробничі умови, забезпеченість потрібними засобами праці, чітка організація роботи створюють сприятливі для взаємодії людей умови. Важливий вплив на ефективність такої взаємодії має психологічний чинник — ставлення один до одного, психологічна та практична готовність до співпраці, індивідуально-психологічні особливості людей та ін. Найповніше суб'єктивний характер міжособистісних стосунків виявляється в сумісності людей.

Сумісність — це оптимальне поєднання якостей людей у процесі взаємодії, що сприяє успішному виконанню спільної діяльності.

У психології виділяють такі чотири різновиди сумісності: фізичну, психофізичну, соціально-психологічну та психологічну.

Фізична сумісність виявляється в гармонійному поєднанні фізичних якостей двох або кількох людей, які виконують певну спільну діяльність. Наприклад, максимальна противність фізичної праці можлива лише за умов, коли ті, хто разом її виконує, не поступаються один одному в силі та витривалості. Досить поширеними є критерії відбору за показниками фізичної сумісності у спорті при комплектуванні команд (групування за ваговими категоріями у важкій атлетиці).

Засадничими стосовно психофізіологічної сумісності є особливості аналізаторних систем, а також властивостей нервової системи. Цей різновид сумісності передбачає успішність взаємодії людей у тих видах діяльності, в яких чутливість у межах аналізаторної системи є вирішальною. Робота на конвеєрі вимагає певного темпу виконання виробничої операції від кожного працівника. У разі невідповідності психофізіологічних характеристик когось із працівників процес порушується, а може і взагалі припинитися. Для двох контролерів спільна робота стосовно розрізнення насиченості кольорів буде неможливою, якщо у них гостра чутливість щодо кольорів буде різною. Ще більшого значення у межах цього різновиду сумісності набуває темперамент. Доведено, що найуспішніше взаємодіяти можуть неоднакові темпераменти (холерик і флегматик, сангвінік і меланхолік), гірше — люди з однаковим темпераментом (два холерики, два меланхоліки). Як уже зазначалося, в роботі, яка потребує рухливої нервової системи від усіх її учасників, протилежні темпераменти непридатні для взаємного її виконання.

Соціально-психологічна сумісність передбачає взаємини людей з такими особистісними властивостями, які сприяють успішному виконанню соціальних ролей. У цьому випадку необов'язкова схожість характерів, здібностей, але обов'язковою є їхня гармонія. Життєвий досвід свідчить, що контакти налагоджуються швидше і є міцнішими у людей з рисами характеру, які доповнюють один одного; запальний, імпульсивний — спокійний, поміркований; теоретик — практик.

Проте це не означає, що сумісними є лише люди з протилежними рисами. Сумісність можлива і за умов збігу рис характеру чи інших особистісних якостей, але ймовірність руйнування спільності за цих обставин вища.

Психологічна сумісність передбачає спільність поглядів, переконань, соціальних установок, цінностей, ставлень. Спільність поглядів, переконань, цінностей, моральних установок найбільше духовно зближує людей. Психологічна сумісність, яка на цьому ґрунтується, — це вищий інтегративний рівень спільності людей, яка характеризує глибокий, змістовний бік взаємодії і зусиль, її ефективність.

Відсутність сумісності в групі людей, залучених до виконання суспільно чи особистісно значущої діяльності, за певних умов може спричинити конфлікт.

Конфлікт — це протиріччя, що виникає між людьми у зв'язку з розв'язанням тих або інших питань соціального чи особистісного життя. Стан конфлікту характеризується гострими негативними емоціями, переживанням його учасників. Конфлікт може виявитися на рівні свідомості окремої людини — це внутрішньо-особистісний конфлікт, а також у міжособистісній взаємодії та на рівні міжособистісних групових стосунків.

Внутрішньо-особистісний конфлікт виникає тоді, коли є сутичка рівних за силою та значущістю, але протилежно спрямованих мотивів, потреб, інтересів, потягів однієї людини (наприклад, необхідність дотримати слова; неможливість зробити це через зваби, утриматися від яких особистість не в змозі).

Міжособистісний конфлікт спричиняється ситуацією, в якій члени групи прагнуть до несумісних цілей або керуються несумісними цінностями чи нормами, намагаючись їх реалізувати в спільній діяльності. Конфлікт може виникнути під час розподілу функціональних обов'язків між членами групи чи обговорення шляхів досягнення спільної мети діяльності.

Міжгруповий конфлікт є там, де гострі протиріччя виявляються у стосунках між окремими соціальними групами, які мають власні цілі, причому своїми практичними діями перешкоджають одна одній. До такого конфлікту можуть призвести шпигунство, суперництво у боротьбі за зону впливу тощо.

Протиріччя в міжособистісних стосунках не завжди приводять до конфлікту: чимало з них розв'язують шляхом домовленості, знаходження консенсусу. В групах і колективах, які вже сформувалися, члени яких мають достатній досвід спільного співжиття, протиріччя виникають не так часто, як у новоутворених. Це пов'язано з тим, що завдяки взаємопізнанню та взаємній адаптації досягається такий рівень сумісності членів, коли небезпека розв'язання конфлікту зводиться до мінімуму. В групах і колективах, які перебувають на стадії становлення та розвитку, протиріччя нерідко завершуються конфліктом. Причини — психофізична та соціально-психологічна несумісність, важкий характер, завищена самооцінка тощо. В особистих взаємовідносинах, які ґрунтуються недружніх стосунках і спільності життєвих інтересів, несумісність рідко буває причиною конфліктів. Коли з якихось причин тенденції несумісності починають виявлятися в стосунках, то взаємовідносини між людьми припиняються.

Дослідження сумісності при комплектуванні груп для виконання складної, пов'язаної з ризиком діяльності має важливе значення для забезпечення її надійності й ефективності. Така робота виконується під час підбирання екіпажів для космічних польотів, груп альпіністів для сходження, виробничих груп, коли характер роботи вимагав від її виконавців високого рівня узгодженості в діях і належних морально-вольових якостях [5].