Психологія сексуальності - Діденко С.В. - Психосоціальний розвиток дитини за Е.-Г. Еріксоном

За концепцією психосоціального розвитку особистості американського психоаналітика Бріка-Гомбергера Еріксо-на (1902-1994), парапубертатному періоду відповідають орально-сенсорна, м'язово-анальна та локомоторно-генітальна стадії (табл. 6.2).

Орально-сенсорна стадія психосоціального розвитку (від народження до 1 року). Типологічно вона відповідає оральній стадії за 3. Фройдом. Головним у формуванні здорової особистості на цій стадії є загальне почуття базальної довіри або впевненості. Немовля, яке має почуття "внутрішньої визначеності", сприймає соціальний світ як безпечне, стабільне місце, а людей - турботливими та надійними.

Рівень розвитку почуття довіри до інших людей і світу залежить від якості материнської турботи, яку отримує дитина. Саме завдяки материнському піклуванню у неї закладається основа почуття "все добре". Почуття довіри не залежить ні від кількості їжі, ні від проявів батьківської

Таблиця 6.2

Психосоціальний розвиток дитини за Е.-Г. Еріксоном

ніжності, воно пов'язане зі здатністю матері передати своїй дитині почуття впізнаваності, постійності і тотожності переживань. Немовля має довіряти не лише зовнішньому світу, а й собі, набути здатності ефективно справлятися з біологічними спонуками. Дитинка, яка довіряє собі, може переносити відсутність матері без надмірного страждання і тривоги з приводу "відокремлення" від неї.

Перша психологічна криза, характерна для цієї стадії, спричинена ненадійністю матері, неспроможністю її піклуватися про дитину, відторгненням її. Це породжує в дитини установку страху, підозрілості, побоювань за своє благополуччя, яка спрямована на світ загалом і окремих людей; у всій повноті вона проявляється на подальших стадіях розвитку. Почуття недовіри посилюється тоді, коли дитина перестає бути для матері головним центром уваги, а мати повертається до занять, які залишила на час вагітності, або народжує наступну дитину.

Батьки, які дотримуються протилежних принципів і методів виховання, почуваються невпевнено в батьківській ролі, чия система цінностей суперечить притаманній для їх культури, створюють для дитини атмосферу невизначеності, невпевненості, що також спричинює появу почуття недовіри. Наслідками недовіри є депресія в немовлят та параноя (нав'язливі маячні ідеї) у дорослих.

Здоровий розвиток немовляти не є результатом лише довіри, він обумовлюється сприятливим співвідношенням довіри та недовіри. Розуміння того, чому не слід довіряти, є однаково важливим, як і розуміння того, чому довіряти необхідно. Без цього неможливе прийняття рішень. Позитивною психосоціальною якістю, якої набуває дитина в цей період, є надія - здатність сподіватися. У дорослих вона слугує основою релігійної віри, підтримує впевненість у значущості і надійності культурного простору.

М'язово-анальна стадія психосоціального розвитку (1-3 роки). Вона відповідає анальній стадії за 3. Фройдом. У цей період дитина досягає певної автономності (самостійності) і самоконтролю. Опановуючи норми туалетної (привчаючись до горщика) поведінки, дитина виявляє, що контроль з боку батьків може бути формою піклування і приборкання. Ця стадія є вирішальною для встановлення співвідношення між добровільністю і впертістю. Почуття самоконтролю без втрати самооцінки в подальшому стає джерелом впевненості у вільному виборі; надмірний сторонній контроль і втрата самоконтролю можуть стати поштовхом для постійної схильності до сумнівів і сорому.

До цієї стадії дитина цілком залежала від батьків, які піклувалися про неї. Із розвитком нервово-м'язової системи, мови, соціальної вибірковості вона починає досліджувати світ довкола себе, більш незалежно взаємодіяти з ним, прагне все робити самостійно ("Я - сам"). Позитивне вирішення психосоціальної кризи на цій стадії залежить від готовності батьків поступово надавати дитині свободу в здійсненні контролю. Якщо дитині не дозволяють розвивати свою автономність і самоконтроль, у неї з'являється відчуття сорому, подібне до спрямованого на себе гніву. Сором виникає, коли батьки роздратовано і наполегливо роблять за дитину те, що вона могла б зробити сама, чи вимагають від неї того, що вона зробити ще не спроможна. Якщо батьки весь час надмірно опікують дитину чи залишаються байдужими до її потреб, у неї починають переважати почуття сорому або сумніви у своїй здатності контролювати світ і себе. Замість набуття впевненості в собі, вміння ладнати з іншими така дитина починає думати, що до неї ставляться підозріло і несхвально. Вона пасує перед тими, хто нею керує. У неї формуються невпевненість у собі, слабка воля.

Локомоторно-генітальна стадія психосоціального розвитку (3-6 років). Відповідає вона фалічній стадії за Фройдом. Психосоціальний конфлікт відбувається між ініціативою та провиною.

У цей період дитина розв'язує нові завдання, набуває нових навичок, виявляє відповідальність за свій світ: іграшки, домашніх улюбленців, молодших братів і сестер. Вона зацікавлюється працею інших, встановлює контакти з однолітками і старшими дітьми за межами дому, бере участь у різноманітних іграх. Завдяки цьому дитина починає відчувати, що її сприймають як людину, зважають на неї, її життя набуває мети. "Я - те, ким я буду" - так виявляється її самоідентичність.

Від ставлення батьків до проявів у дитини власного волевиявлення залежить, яке в неї з'явиться почуття - ініціативи чи провини. Діти, чиї самостійні дії отримують схвалення, відчувають підтримку своєї ініціативи. Цьому сприяє також визнання батьками права дитини на допитливість і творчість. Почуття провини провокують батьки, які не дозволяють дитині діяти самостійно, карають за вияв потреби любити й отримувати любов від батька протилежної статі (Б.-Г. Бріксон поділяв думку 3. Фройда стосовно едіпового комплексу). Дитина, яка переживає провину, почувається покинутою і нікчемною. Вона боїться постояти за себе, їй не вистачає цілеспрямованості та рішучості, щоб ставити перед собою реальні цілі та досягати їх. Постійне почуття провини може спричинити в майбутньому загальну пасивність, імпотенцію чи фригідність.