Психологія сексуальності - Діденко С.В. - Типи подружньої взаємодії

Часто при виникненні подружніх дисгамій спілкування шлюбних партнерів перетворюється на суцільне з'ясування стосунків, взаємні докори, пошук винуватця. Змінюються партнери, з'являються різні психологічні перепони. Загалом у всіх випадках дисгармоній подружнього життя проявляється один із типів непродуктивної взаємодії або їх поєднання (Т. Мішина, 1978).

1. "Суперництво". Воно переважає упродовж перших 6-ти років подружнього життя, проявляється у частих сварках, з'ясуванні стосунків. Конфлікти зазвичай пов'язані з проблемою взаєморозуміння, розподілом обов'язків тощо. Кризовими моментами, які можуть спровокувати їх, є вагітність, народження дитини, хвороба батьків і дітей тощо. При обговоренні проблем, які виникають, діалог може набути таких ознак: неконструктивні дебати; наполягання кожного на своєму і небажання зрозуміти іншого; відсутність прагнення до вираження симпатії та заохочення; домінування агресивно-захисних реакцій; погляд на партнера як на винуватця конфлікту; намагання підпорядкувати партнера своїй волі.

2. "Псевдоспівробітництво". Його характеризують зовнішня злагода, відсутність хронічних конфліктів і підвищена турбота. Іноді спостерігаються напади гніву в одного з партнерів, які зникають завдяки поведінці іншого. Причинами формування такого типу подружньої взаємодії є невдачі і труднощі на роботі, виникнення нових захоплень, зрада, алкогольні ексцеси, сексуальні розлади (вагінізм, фригідність, імпотенція). Конфлікти в сім'ї зазвичай мають таку природу:

а) намагання одного із партнерів зберегти своє лідерство, на якому ґрунтується неприйняття прагнення іншого партнера до власного професійного, соціального, інтелектуального зростання;

б) зіткнення прагнення одного з партнерів до підтримання власного ідеалізованого образу із прагненням до лідерства іншого, який водночас потребує опіки;

в) очікування одного із партнерів досягнень від іншого, що породжує в об'єкта очікувань невротичний страх невдачі, паралізує його волю при будь-яких спробах діяти;

г) "трикутник" (адюльтер), прикладом якого є наявність у жінки двох партнерів за неможливості надати перевагу одному з них, бо від чоловіка вона отримує матеріальну підтримку, а від коханця - емоційну;

ґ) жорсткі правила взаємодії в парі, внаслідок чого партнери не цікавляться почуттями і переживаннями один одного. Лідерство одного з них (який може мати невроз і не відчувати цього) намагається стабілізувати інший для збереження сім'ї, керуючись почуттям обов'язку, абстрактним еталоном (чоловіка, дружини). Такий зв'язок має нетривалий характер.

3."Ізоляція". Для цього типу подружньої взаємодії характерна емоційна відчуженість, приховування свого внутрішнього світу. Вимушена ізоляція може виникнути під дією зовнішніх обставин, які заважають спільній діяльності (проживання з деспотичними родичами, які керують молодою парою), через зраду або авторитарність (жорстке керівництво, засноване на насильстві) одного з партнерів. Така взаємодія спостерігається на початку створення сім'ї або внаслідок розвитку другого типу подружніх стосунків.

За іншою класифікацією (теорією балансу), усі типи взаємодії членів подружжя поділяють на п'ять груп, перші три з яких є стабільними, наступні дві - нестабільними. Теорію балансу обґрунтував Дж. Готтман шляхом лонгітюдного дослідження взаємодії подружніх пар. Згідно з нею, стабільність взаємин або їх розірвання можна передбачити на основі домінування позитивних (інтерес до партнера, увага тощо) або негативних (критика, знецінювання партнера та ія.) реакцій, які виявляють партнери при розмові. Взаємини партнерів мають сприятливий прогноз, якщо співвідношення позитивних і негативних реакцій дорівнює 5:1, для нестабільного шлюбу характерне співвідношення 1:1. Отже, залежно від поведінки членів подружжя під час розмови (як вони розмовляють і слухають), можна виокремити такі групи пар:

- імпульсивні. Для них характерна емоційна експресивність (негативна і позитивна). Суперечки, жваві бесіди у цих стосунках відбуваються часто, але завжди супроводжуються гумором, інтересом і симпатією;

- пари, що самоутверджуються. Вони переборюють свої конфлікти в дискусіях, під час яких підтримують одне одного, висловлюють взаємну повагу і намагаються разом розв'язати проблему. Емоції при цьому виражаються помірно;

- пари, які уникають конфліктів. Вони акцентують на тому, що їх більше об'єднує, ніж роз'єднує, відсутності розбіжностей між ними. Теми, які можуть спричинити конфлікт, намагаються ігнорувати або обговорювати лаконічно, щоб швидше повернутися до гармонійного стану;

- вороже налаштовані. Будучи активними у конфліктних ситуаціях, демонструють захисну поведінку і виступають з позиції обвинувачення. Типовим для них є узагальнювальне звинувачення, приписування одне одному неіснуючих намірів, вчинків.

- вороже відсторонені. Члени подружжя спілкуються емоційно нейтрально, але можуть вступати у жорсткі суперечки щодо найпростіших тем, за яких один партнер атакує, інший захищається та замикається в собі.

Перша і третя групи не відповідають гіпотезі дисфункціонального шлюбу, за якою бурхливе вираження емоцій та уникання конфліктів погіршує взаємини, оскільки в таких парах партнери позитивно оцінюють один одного, свої стосунки, що збалансовує конструктивні та деструктивні реакції.