У структурі науки "Психологія управління" першими, пріоритетними та домінантними в динаміці є знання про психіку людини, та похідними від першого - управління психікою людини, що продукує її діяльність.
Отже, сутнісно ""Психологію управління" слід трактувати як ""Психологію управління людиноповедінкою". Сенс застосування такої назви викладено в материнській основі науки, тобто в "Загальній психології". Відома в психології схема: якщо є наукове знання про Людину, то можна з допомогою цього знання заволодіти її поведінкою. Визначення назви "Психологія управління людиноповедінкою" не розділяє на частини "Психологію управління". Слід зазначити, що в численних наукових працях, підручниках і посібниках з цього предмету перевага, все ще, надається технократичній частині "управління", тоді як ""психологічна" втрачає свою яскравість. Хоча саме остання гармонізує предмет науки, доповнюючи її структуру вагомими психологічно-управлінськими аргументами. Серед них, безумовно, гештальтпсихологія та нейролінгвісти-чне програмування, як побудова оптимістичних програм та позитивного досвіду поведінки людини, біхевіоризм, як застосування мотиваційних чинників відповідно стимулів, очікувань і реакції (валентності), соціоінтеграції, - при побудові організацій, колективів і груп.
На наш погляд, пізнання процесів психоінформатики та їх застосування на основі синергетичних концепцій цілісності, становить основний зміст сучасної науки психології управління. А головний сенс використання системи знань про психологію управління, зокрема людиноповедінкою, полягає у максимальному наближені такої системи дій до задоволення потреб Людини - основного суб'єкта і об'єкта управління, що відповідає суті і змісту пракселогі-чного підходу в управлінні та психології, як максимальної адаптації управлінських рішень до сподівань, бажань, намірів окремих індивідуумів, груп, колективів.
У наш час особливо актуального значення питання, пов'язані із технікою управлінської безпеки. Численні реорганізації, реструктуризації, виділення і об'єднання підприємств не минають не поміченими для працівників таких компаній. Періоди адаптації набувають нової актуальності, а принципи управління зазнають змін. Тому у цей непростий історичний період в економіці особливо уважно треба ставитись до найціннішого ресурсу - працівників компаній, підтримувати їх, їхню ініціативу, а не пригнічувати ще більше. Сучасним управлінцям варто відійти від сумної практики авторитаризму, і застосовувати у своїй роботі виключно морально-етичні засади. І така робота не минеться даром - у найближчій перспективі вона забезпечить ріст основних показників ефективності діяльності суб'єктів господарювання, але головне - сприятиме зростанню задоволеності людей працею. А це, як показують численні дослідження, нині виступає основним стимулом до праці, головним елементом самомотивації працівників.
У такому разі відбуватиметься повне співпадання інтересів менеджменту компаній і їх працівників - а це найвищий ступінь прояву високоефективного управління. Так чому ж ці способи управління не долучати у практичну діяльність?!
Завершити даний підручник хотілося б словами відомих представників української науки - Юрія Рогатинця і Володимира Вернадського. Однодумці першого розуміли людину "відразу здоровою, просвіченою і довершеною", яка може розкрити себе лише в суспільстві, "коли вона своєю творчою працею створює матеріальний достаток або культурні цінності" [29]. ЗаЮ. Рогатинцем "осягнення вищого блага можливе тільки шляхом активної діяльності" [29]. І відтоді, починаючи з XVI ст., основами світогляду стали виступати підприємницька діяльність, справедливість, правове рівноправ'я, політичні свободи і громадянське служіння. Теорія В. Вернадського затвердила людину, людство як силу, спроможну впливати (через думки і працю) і створювати своєю енергією новий образ сучасного світу. Відтак, воно повинно обирати методи і способи, прийнятні з точки зору етики і моралі, - щоб своїми діями розвивати, а не дееволюціонувати суспільства; адже воно відповідальне за наслідки своєї діяльності. Відтак, нові моделі побудови, самоорганізації суспільств, співтовариств, колективів повинні формуватися на основі соціальних принципів, або як відзначав В. Вернадський на основі "соціальної організації і нової, екологічної й одночасно гуманістичної етики". Ноосфера пов'язана з науковою думкою соціальної людини. Тому застосування наукових методів в управлінні продиктовано самою ноо-сферністю розвитку.
Позитивне мислення, моральність, толерантність, гідність, відповідальність, професіоналізм через працелюбство і покликання, милосердя - ось основи поведінки кожної сучасної людини. А добром засіяне, добро і породить.
Автори сподіваються, що даний підручник збагатить кожного Вас, наші прекрасні читачі!
1. Загальні засади психотерапії
1.1. Психотерапія як галузь психологічних знань і специфічна практика
Сутність, об'єкт і предмет психотерапії
Основні моделі психотерапевтичної допомоги
Понятійний апарат психотерапії
1.2. Становлення психотерапії як науки
Релігійні витоки психотерапії
Формування наукової психотерапії
1.3. Мета, завдання і принципи діяльності психотерапевта