Психотерапія - Каліна Н.Ф. - 3.2. Британські психоаналітичні підходи

Уявлення М. Кляйн про ранні стадії розвитку об'єктних відносин поступово доповнювали інші психо-аналітики британської школи. У результаті експериментальних досліджень і численних клінічних спостережень було виокремлено та описано характерні моделі (патерни) поведінки матері та немовляти, на основі яких потім формується стиль спілкування і поведінки дорослої особи.

Авторські підходи англійських психоаналітиків об'єднує спільний інтерес до ранніх етапів дитинства, наголошення на домінуючій ролі матері і стосунків з нею у психічному розвитку особистості, а також яскраво виражена кляйніанська методологічна традиція, в основі якої - щирий інтерес та глибока повага до дитинства.

Значний внесок у розроблення проблеми раннього генезису об'єктних відносин зробив англійський лі-кар-педіатр Дональд-Вудс Віннікот (1896-1971), Замість оцінки впливу "хорошого" і "поганого" грудного годування він застосував поняття "холдинг" - первинна материнська турбота і підтримка. Саме турбота і відданість матері, яка чутливо реагує на всі потреби дитини, добре розуміє її бажання і страхи, є провідним чинником розвитку об'єктних відносин. У взаєминах холдингу формується перше відчуття власного Я: усі елементи відчуттів і дій поступово з'єднуються і настає момент інтеграції, коли немовля вже є цілим, хоча й залежним цілим. Підтримка материнського Я полегшує організацію Я дитини. Поступово дитина набуває здатності утверджувати свою індивідуальність, у неї з'являється відчуття ідентичності. Мати ідентифікується з дитиною своєрідно: вона відчуває себе нею, залишаючись дорослою людиною. З іншого боку, дитина переживає свою ідентичність із матір'ю в моменти контакту, що є радше не досягненням, а стосунками, які стали можливими завдяки матері. З погляду немовляти, на світі немає нічого, крім нього самого, і тому спочатку мати теж уявляється як його частина. На думку Д.-В. Віннікота, це і є первинна ідентифікація.

Мати природно і просто забезпечує первинну підтримку немовляти. Вона буквально підтримує його навколишній простір, дбаючи, щоб світ не "навалився" на нього дуже рано або дуже сильно. Невпевнені в собі, тривожні або депресивні матері не здатні забезпечити таку підтримку, і дитина може пронести своє раннє відчуття "хисткості" навколишнього світу і стосунків із близькими через усе подальше життя.

Холдинг - важливий чинник психічного розвитку і становлення стосунків у ранньому дитинстві. Д.-В. Віннікот описав т. зв. достатньо хорошу матір - спокійну, дбайливу, розумну і люблячу, яка забезпечує немовляті не тільки догляд і комфорт, а й можливість об'єктного задоволення. Така природна материнська здатність ґрунтується на специфічній "одержимості" новонародженою дитиною: зазвичай у перший місяць мати повністю поглинена турботою про своє немовля і практично ігнорує навколишній світ. Цей стан називають "первинна материнська заклопотаність", і він є природною адаптивною реакцією жінки.

Згодом для лікування дитячого аутизму (заглиблення у світ, власних переживань) було розроблено холдинг-терапію - своєрідну імітацію ранньої фази взаємин немовляти з матір'ю. За цією процедурою мати ніжно, але міцно пригортає роздягнену дитину до своїх оголених грудей і, не випускаючи з обіймів, говорить їй про свою любов, наспівує ласкаві пісеньки, заколисує. При цьому важливо зберігати постійний зоровий контакт. Дитина спочатку чинить опір і прагне вирватися, але поступово втомлюється і затихає у матері на руках. Ця своєрідна регресія до початку дитинства дає високі результати в роботі з дітьми віком 5-10 років.

Достатньо хороша мати у процесі догляду за немовлям і спілкування з ним створює потенційний простір для розвитку його об'єктних відносин. Вона знайомить малюка з новими об'єктами (їжею, іграшками, людьми, тваринами) відповідно до його можливостей і бажань. Цей простір стає джерелом утворення зв'язків між дитиною та об'єктами. У ньому здійснюється взаємодія зовнішнього і внутрішнього, реалізується здатність до символічної гри, творчого й естетичного сприйняття дійсності. Приклад такої материнської поведінки наводить американська етнопсихолог Маргарет Мід (1901-1978) у пращ "Стать і темперамент у примітивних суспільствах": "Коли маленька дитина лежить на колінах матері, зігріта і сяюча від її уваги, вона закладає в ній довіру до світу, дружнє сприйняття їжі, собак, свиней, людей. Вона тримає шматочок таро (тропічна овочева рослина. - Н. К.) в руці і, поки дитина смокче груди, повторює ніжним, співучим голосом: "Хороше таро, хороше таро, з'їж його, маленький шматочок таро". А коли дитина на мить випускає груди, вона кладе йому в рот шматочок таро. В цей час собака або порося сунуть свій ніс під руку матері. їх не відгонять, шкіра дитини і шерсть собаки торкаються, а мати ніжно погладжує їх обох, бурмочучи: "Хороший собака, хороша дитина, хороші, хороші"".

Для пояснення того, як у немовляти формується здатність до самостійного і окремого від матері існування, Д.-В. Віннікот запроваджує поняття "перехідний об'єкт* - будь-яка річ, яку дитина цінує і любить, бо за її допомогою може дати собі раду в ситуаціях, коли мати залишає її наодинці. Вона смокче пелюшку або власний палець, притискує до себе край ковдри тощо. Перехідний об'єкт - це момент підготовки до сприйняття об'єкта, відмежованого від суб'єкта, і до власне об'єктного ставлення, проте його роль із розвитком індивіда не зменшується. Перехідний об'єкт і перехідні явища спочатку дають людині те, що назавжди зберігає для неї значення, вони відкривають перед нею нейтральне поле досвіду.

Крім того, Д. -В. Віннікот і його учениця Рената Гад-діні описали попередні об'єкти, пов'язані з першим досвідом тактильних і смакових відчуттів, - це можуть бути пустушка, власні пальці або волосся тощо. Попередні і перехідні об'єкти не тільки допомагають немовляті комфортно переносити відсутність матері, а й слугують опорою розвитку його уявлень про зовнішню реальність. На дорослій стадії розвитку об'єктних відносин символічні характеристики перехідних об'єктів часто визначають індивідуальний вибір та пріоритети особистості і можуть відтворюватися в широкому контексті соціально значущих ситуацій.

Іноді через порушення ранньої дитячо-батьківської взаємодії перехідний об'єкт стає абсолютно необхідним, набуваючи статусу фетиша. Як стверджує американська психоаналітик Філліс Грінейкр, при цьому об'єкти втрачають свої здорові (такі, що сприяють розвитку) якості і стають "клаптиками" Самості чи образу тіла дитини. У дорослому віці пошук об'єкта-фетиша і взаємодія з ним набувають нав'язливого (компульсивного) характеру і часто включаються в структуру психічної патології. Д.-В. Віннікот вважав, що перехідний об'єкт є лімінальним (пороговим) феноменом, який поєднує функції внутрішньої і зовнішньої реальності. Він структурує досвід, пов'язаний із відповідними переживаннями, в яких химерно переплетені індивідуальні фантазії та групові нормативні вимоги (релігійні почуття, сприйняття творів мистецтва, розуміння архетипічної символіки тощо).

Терапія може виконувати роль своєрідного перехідного об'єкта або сприяти його утворенню чи відновленню. У кожному разі Его, яке стабільно функціонує, потребує певного досвіду спілкування з перехідним об'єктом, і, якщо в дитинстві динаміка стосунків з ним була патологічною або недостатньою, шляхом аналізу можна реконструювати такі відносини з терапевтичною метою.

Аналітик Маргарет Малер (1897-1985) зосередила свою увагу на тому, як немовля поступово звільняється від материнської опіки. Процес розділення/індивідуа-ції, внаслідок якого дитина стає автономною і незалежною, вона назвала психічним народженням людини. Розділення М. Малер вважала не встановленням просторової дистанції (самостійна ходьба, маніпуляції з предметами тощо), а розвитком здатності бути (грати, радіти, задовольняти потреби) незалежно від матері. Індивідуалізація - це сприйняття власної унікальності і спроба дитини вибудувати свою ідентичність не як окремої (відокремленої) від матері сутності, а як несхожої, відмінної від неї.

У процесі розділення/індивідуалізації М. Малер виокремила такі стадії:

1) диференціація. Настає у віці 4-5 місяців і пов'язана з першими спробами немовляти вивчати навколишній світ, опираючись на схвалення і підтримку матері. Дитина тягнеться до різних предметів, інших людей, а материнська схвальна усмішка або заборонний вигук впливає на цю поведінку. У першому випадку немовля продовжить знайомство з об'єктом, у другому - розплачеться і повернеться до мами;

2) практика. Пов'язана зі здатністю ходити. Дитина спроможна йти від матері і повертатися до неї, досліджує великий і цікавий світ, знайомиться з переживанням фізичної розлуки та її психологічними наслідками;

3) возз'єднання. Характеризується вираженою амбівалентністю дитини. Вона йде і повертається, вередує, присутність матері далеко не завжди знімає напругу і тривогу. Перші самостійні дії та вчинки дитини, на думку М. Малер, призводять до усвідомлення своєї безпорадності, а впевнена і компетентна мати викликає подвійне відчуття захоплення та заздрості. На цій стадії формується первинна здатність розв'язувати суперечності між відчуженістю, потребою в самоті і бажанням близькості. Діти, які "погано впоралися" на стадії возз'єднання, дорослішаючи, можуть відчувати тривогу в ситуаціях, пов'язаних із регулюванням дистанції між собою та іншими людьми;

4) постійність об'єкта. Полягає у здатності й умінні дитини самостійно регулювати емоційні переживання, що виникають через відсутність улюбленого об'єкта. М. Малер веде мову про стійкість "внутрішнього об'єкта" (спогаду чи образу), який може бути кращим за реальний і слугувати втіхою та підтримкою. Внутрішній об'єкт, поєднуючи бажання та уявлення, забезпечує стійке ставлення до людей, які бувають то добрими і люблячими, то агресивними і сердитими. Особистість, яка страждає від невміння переживати неприємні риси або поведінку близьких людей, є ілюстрацією проблем на цій стадії.

Британські психоаналітики детально досліджували дитячо-батьківську взаємодію. Так, Вілфрід Р. Біон описав проективний характер стосунків дитини з матір'ю. На його думку, у спілкуванні з немовлям мати виконує функції своєрідного "контейнера": вона вбирає незрозумілі і тривожні переживання та відчуття, робить їх осмисленими, безпечними і повертає дитині. Таке контейнування широко застосовують у психоаналізі: подібно до матері психотерапевт розумно і спокійно інтерпретує спрямовані на нього і в зовнішній світ проекції клієнта, позбавляючи його несвідомих страху і провини. У цьому сенсі психологи досліджували генезис тривожності, пов'язаної з наближенням до дитини незнайомої людини (Р. Спітц); первинну прив'язаність дитини до матері та еволюцію цього почуття у філо- й онтогенезі (Д. Боулбі); стадії розвитку об'єктних відносин, що ґрунтуються на видозміненій залежності від матері (Д. Фейрберн).

Психоаналітичні дослідження ранніх форм об'єктних відносин не тільки збагатили дитячу психологію, а й істотно розвинули аналітичну техніку. Ідея М. Кляйн про те, що в аналізі відтворюються і повторюються стосунки матері і немовляти, виявилася дуже плідною. З цього погляду було пояснено багато аспектів переносу і контрпереносу, феномен негативної терапевтичної реакції, різні форми регресії та ін.

Аналітичний погляд на стосунки, особливо з близькими і значущими, родичами і друзями, як на наслідування моделей ранніх взаємин добре пояснює також центральний для спілкування механізм каузальної атрибуції - розуміння (приписування) причин дій та вчинків іншої людини. Найчастіше це приписування зумовлене двома основними реакціями - проективною і зворотною. Проективна реакція (власне проекція) полягає в тому, що суб'єкт розглядає іншу людину як сховище того змісту власного несвідомого, який прагне вирватися назовні. Найчастіше це різні страхи, агресивні та сексуальні імпульси. Якщо зміст витісненого зумовлений фрустрацією (наприклад, ретельно приховувана чи латентна гомосексуальність), то використовується зворотна реакція, і другого учасника відносин суб'єкт розглядає як носія можливості задоволення фрустрованих бажань, про що сам об'єкт нічого не знає.

Обидві реакції абсолютно несвідомі, властиві обом учасникам спілкування, які часто їх плутають. Чим більше розбіжностей у взаємних очікуваннях, тим сильніші напруга і взаємні претензії. Кількість проекцій і зворотних реакцій збільшується - учасники спілкування починають "здогадуватися" про приховані мотиви і "обсипати" один одного образами й докорами. У такій ситуації дізнатися, що насправді думає партнер або чого він хоче, неможливо. Можна просто запитати, почути відповідь і повірити їй, а не своїм несвідомим очікуванням. Ця плутанина і є об'єктом психоаналізу, після здійснення якого клієнтові пропонують більш ефективну модель міжособистісного спілкування, що ґрунтується на розумінні та довірі.

Аналіз несвідомої моделі об'єктних відносин найзручніше починати з розуміння трансферентних взаємин, оскільки терапевт частково є дублером чи символічним аналогом матері або батька. Уже на першій зустрічі, коли обговорюють очікування клієнта і його уявлення про цілі, вміст і очікувані результати психотерапевтичної допомоги, можна з'ясувати домінуючий тип вибору клієнтом об'єкта. Якщо він убачає у фігурі аналітика помічника і захисника, намагається опиратись на його знання й авторитет, розглядає його як мудру і співчутливу людину, це свідчить про анаклі-тичний (опорний) тип вибору об'єкта. Протилежний - нарцисичний тип вибору - властивий клієнтам, які цінують аналітика залежно від схожості з власною особою: для них особливо важливі моменти спільності в смаках і перевагах, вони активно цікавляться внутрішнім світом психотерапевта, прагнуть до партнерства, дуже дивуються і розчаровуються, якщо він не намагається бути для них у позиції Я-ідеалу.