Психотерапія - Каліна Н.Ф. - Логотерапія

Однією з глибинних характеристик людської природи є пошук сенсу вчинків і життя загалом. Цими питаннями людство переймалося на всіх етапах свого розвитку. В останні десятиліття поняття "сенс" стало в психотерапії одним із основних. Важливу роль у цьому відіграв австрійський психолог, психіатр Віктор-Еміль Франкл (1905-1997), який розробив метод екзистенціального аналізу - логотерапію.

Логотерапія (грец. logos - сенс, знання і therape'ta - лікування) - метод психотерапії, що ґрунтується на системі філософських, психологічних і медичних поглядів на природу людини, центральним компонентом якої є прагнення до сенсу.

Це прагнення є альтернативним порівняно з концепцією прагнення до задоволення (3. Фройд). Як фундаментальна мотиваційна сила прагнення до сенсу безпосередньо пов'язане зі свободою волі людини. Антропологічна концепція Франкла представляє людину як єдність трьох ортогональних (перпендикулярних) вимірів:

1) соматичного виміру, пов'язаного з підтриманням тілесної функціональності;

2) психічного виміру, пов'язаного з динамікою психічних процесів (афектів, комплексів, потягів);

3) ноотичного (грец. nооs - роздум) виміру, що виявляється в духовній силі і в прагненні до сенсу.

Ноотичний модус характеризує глибинну сутнісну природу людини, яка відрізняє людське від тваринного. Людина здатна піднятися вище за площину тілесних і психічних умов свого існування. Цим вона відкриває новий вимір і вступає у сферу ноотичного, у протистояння тілесним і психічним феноменам. Вона набуває здатності займати певну позицію не тільки відносно світу, а й стосовно себе.

Ключовий досвід, що вплинув на розвиток теорії логотерапії, Франкл пережив у період перебування в концентраційних таборах Дахау та Освеяцім, куди він потрапив у 1942 р. Вижити в подібній ситуації йому допомогла психологічна і духовна позиція. Цей досвід став визначальним для його особистості і подальших професійних поглядів. У результаті Франкл дійшов висновку, що "сенс у житті є не просто життєво важливим, але в надзвичайній ситуації навіть наджиттєво важливим". При цьому сенс існує і функціонує не як абстрактне явище, а як сенс життя конкретної особистості в конкретний момент. Людина може відповідати тільки за своє життя; для цього вона повинна прийняти відповідальність за нього - саме у відповідальності логотерапевтичний метод вбачає найістотніше, що е в людському існуванні. Прагнення до сенсу і відповідальності підкріплюється усвідомленням двох екзистенцій* них чинників, властивих людській особистості: її смертності і свободи. Усвідомлення свободи дає змогу здійснювати процеси самотрансценденції, пов'язані зі спробами виходу за межі умовностей існування і за межі власного Я. Страждання, які відчуває людина впродовж життя, пов'язані з неможливістю виходу за межі умовностей існування і подолання власної індивідуальної суб'єктності.

Істотним нововведенням у практику психотерапії і систематику патологічних феноменів, що характеризують психічну динаміку людей XX ст., стала концепція ноогенних неврозів - неврозів, спричинених конфліктами між різними цінностями, сенсами, а також їх із етичними нормами людини. Ознаками наявності ноогенного неврозу є страждання, втрата сенсу і життєвих орієнтирів.

Ноогенні неврози є наслідком екзистенційної фрустрації людини - втрати прагнення до сенсу і свідомості життя. На переконання Франкла, їх слід відрізняти від психогенних неврозів, бо вони формуються в нооген-ній сфері, де основним носієм сенсів і значень є розум. Пошук сенсу - складне екзистенційне завдання, яке викликає в людини більше напругу, ніж внутрішню рівновагу і спокій. Однак саме така напруга дає відчуття життя і характеризує ступінь психічного здоров'я; вона пов'язана зі співвідношенням того, чого людина вже досягла, і того, що їй ще потрібно здійснити.

Процес пошуку сенсу можуть істотно гальмувати внутрішні обмеження і бар'єри, пов'язані з гіперре-флексією (схильністю до надмірного самоаналізу) та гіперінтенцією (схильністю приділяти надмірну увагу задоволенню бажань). Втрата сенсу і обмеження у власному Я призводять до екзистенційного вакууму пов'язаного з відчуттям нудьги існування і внутрішньої спустошеності. Переживання сучасними людьми екзистенційного вакууму зумовлюють:

1) підвладність несвідомим поведінковим програмам, які спонукають до певних дій, що заповнюють простір життя незалежно від волі і бажань людини; вона стає схильною до гальмування ноогенної активності, тобто до придушення прагнення знайти сенс;

2) усталені суспільні традиції, соціальні конвенції і цінності, які не мотивують людину шукати сенс і не підказують напрям пошуку; часто суспільство зацікавлене в конформності суб'єкта, тоталітарному підпорядкуванні і репресуванні його волі;

3) редукція та звуження перспектив розвитку людини, коли її природу зводять до набору інстинктів, прагнень і біологічних програм, що формують реакції, тим самим програмуючи її на нездатність ухвалювати незалежні, автентичні рішення і робити самостійний вибір.

Незадоволення однієї з базових людських потреб - потреби в сенсі життя - е причиною масової невротичної тріади, депресії, наркоманії та агресії. ЦІ реакції, зумовлені внутрішньою спустошеністю і безглуздям, можна вважати клінічними ознаками неврозу, що охопив західну цивілізацію.

Логотерапія має на меті допомогти пацієнту у пошуках та усвідомленні прихованого сенсу власного життя шляхом його аналізу. На відміну від психоаналізу, вона не обмежується вивченням несвідомої динаміки і прагнень, а фокусується на духовних реаліях, зокрема потенційних сенсах клієнта і його волі до сенсу. За Франклом, існують такі способи здобуття сенсу:

1) дії, спрямовані зовні, наприклад творча діяльність (цінності творчості);

2) переживання, відчуті людиною (цінності переживань і любові);

3) певна особиста позиція стосовно долі і подій, які людина неспроможна змінити: невиліковна хвороба, невиправна втрата, термінальний стан, смерть (цінності відносин).

З огляду на це основне завдання логотерапії полягає у фокусуванні спільної уваги терапевта і клієнта на пошуках і здобутті сенсу. Для цього Франкл розробив основні логотерапевтичні методи: парадоксальну інтенцію і дерефлексію. Обидва ґрунтуються на посиленні тенденцій до самотрансценденції і самовідчуження.

Парадоксальна інтенція рекомендована для пацієнтів з обсесивно-компульсивними і фобійними розладами, які супроводяться вираженим почуттям тривоги або нав'язливими страхами. Суть цього методу полягає в тому, що клієнт повинен захотіти здійснення того, чого він боїться (у випадку фобії), або щоб він сам здійснив це (при обсесивних станах). При цьому парадоксальну пропозицію краще сформулювати в гумористичному контексті. І фобії, і обсесивні реакції (нав'язливі переживання) пов'язані з прагненням уникнути страхітливих ситуацій, тобто з гіперінтенцією стосовно їх. Цей прийом дає змогу подолати невротичну гіперінтенцію через її парадоксальне посилення.

Жінка 29 років звернулася на консультацію з такими симптомами: у неї сильно напружується шия (переважно права половина), внаслідок чого голова зміщується вправо, зменшується її рухливість, І цей нахил супроводжується тремором голови. Як правило, така реакція виникає в оцінних ситуаціях, наприклад під час іспиту або заліку, на семінарах (клієнтка здобуває другу вищу освіту із психології). Віднедавна тремтіння голови почало з'являтися в менш значущих ситуаціях: коли клієнтці необхідно було зробити паспортну фотографію і фотограф попросив її трохи повернути голову вправо, у неї відразу підвищився тонус м'язів, і зробити цього нормально вона не змогла. При цьому тремтіння голови стали помічати люди навколо.

Як з'ясувалося у процесі терапії, такий симптом пов'язаний із почуттям тривоги й занепокоєння (можливо, страху) через фантазії про власну безпорадність у значущих ситуаціях. Сама моторна реакція також спричинює тривогу, оскільки може бути помітна навколишнім.

Під час бесіди терапевт помітив, що клієнтка уникає дивитися в очі і відводить голову вбік, і звернув на це ЇЇ увагу.

К.: Так, я й сама зауважувала, що мені складно дивитися в очі. Недавно усвідомила, чому саме... Це було давно. Мені було тоді років 7. Ми жили в К. (назва міста) з мамою і батьком. Батько пиячив, гуляв, бив маму й мене...

Розповідаючи це, клієнтка бентежиться, опускає очі й починає плакати.

Т,: Я розумію, як вам складно згадувати й розповідати... К.: І я згадала таку ситуацію, після якої, як мені здається, я й перестала дивитися в очі... Був вечір. Ми лежали з мамою в ліжку. Батько прийшов пізно і п'яний. Він зайшов до кімнати і став у дверях. Я дивилася на нього. І тоді він крикнув: "Ти чого дивишся на мене?!".

Надалі патерн уникання погляду став супроводжуватися моторною реакцією голови, що виражає підпорядковану позицію і почуття власної неспроможності (що, як з'ясувалося, непокоїло клієнтку протягом усього життя І позначилося на сімейних стосунках).

Терапевт рекомендував клієнтці вербально-моторну формулу, яку необхідно було виконувати щоразу в значущих оцінних ситуаціях: "Вам необхідно свідомо в момент виникнення занепокоєння трохи нахиляти голову вправо, починати розглядати людину, з якою зв'язана тривога (наприклад, екзаменатора), і повторювати: моя голова починає трястися все сильніше і це робить мені приємність". Причому вона мала метою тренування навмисно шукати складні для себе ситуації і в жодному разі не уникати їх.

Дерефлексія спрямована на подолання невротичної гіперрефлексії. Вимушеність до самоспостереження е однією з причин зменшення спонтанності і природності поведінкових реакцій. Основне завдання дерефлексії - ігнорувати потяг до нав'язливого самоспостереження і контролю. Для подолання страхів, побоювань, нав'язливої рефлексії з приводу можливих невдач (часто це призводить до розладів сексуального функціонування) використовують здібність клієнтів до самовідчуджен-ня, яка виражається в гумористичних реакціях на власні страхи і компульсивні (внутрішні) реакції.

За консультацією звернулася 23-річна дівчина зі скаргами на страх не заснути вночі. Порушення сну почалися на тлі нервового виснаження через тривалий ремонту квартирі, подарованій їй батьками. При цьому на запитання, чи планує вона переїжджати від батьків і жити в цій квартирі, вона відповіла негативно. Через цю парадоксальну ситуацію дівчина подовгу, іноді протягом усієї ночі, не могла заснути, що позначилося на її загальносоматичному стані - виглядала клієнтка виснаженою і втомленою. Вона звернулася до психіатричної клініки, де їй поставили діагноз "соматоморфна депресія" і рекомендували медикаментозну терапію. Однак уживання снодійного та антидепресантів мало тимчасовий ефект. На момент консультації у психотерапевта клієнтка продовжувала пити снодійне, проте сон, як правило, наставав до середини ночі. При цьому щовечора виникав нав'язливий страх не заснути, безсоння супроводжувалося думками про повсякденні справи й проказуванням усього, що необхідно зробити й сказати.

З метою терапії було застосовано метод дерефлексії, що припускав таку формулу: "Я не турбуюся за свій сон, у мене немає необхідності спати, мені не потрібно засинати спеціально, я засну тоді, коли сон настане сам".

Основним способом подолання внутрішньої спустошеності і безглуздя життя е сократіеський діалог, який підштовхує клієнта до відкриття для себе адекватного життєвого сенсу.

Клієнтка М. (27 років) поскаржилася психотерапевтові на погіршення стосунків із чоловіком і бажання розлучитися з ним.

Т.; Розкажіть, як наразі складаються ваші взаємини з чоловіком?

К.: Він каже, що кохає мене, що все прекрасно, але потім починає говорити, що я невдаха, що я ніяка,.. Хоча останнім часом він мене вже слухається...

Т.: Слухається!?

К.: Слухається... У тому розумінні, що якщо я щось вирішила, то чиню так, як хочу.

Т.: Ви знаєте, у мене складається образ такого тихого, слухняного чоловіка.

К.: Так, але в нього бувають крайнощі: або він дуже слухняний і м'який, або злий, очі вишкірені, і я просто не знаю, чого від нього чекати.

Т.: Тобто у нього щось накипає, він цього не проговорює, після чого у вас трапляються скандали?

К": Так, і починає поливати мене брудом.

Т.: Як ви гадаєте, чому так трапляється? Що йому заважає висловлювати свою думку відразу?

К.: Не знаю... Може, я йому якось заважаю. Я намагаюся обходити гострі кути і досягати свого ніби в обхід.

Т.: Мені здалося, що у ваших взаєминах не вистачає м'якості І довіри,

К.: Маєте рацію, я йому не довіряю.

Т.: А себе ви як оцінюєте? Собі довіряєте?

К.:...

Т.: Може, в цьому полягає причина ваших розбіжностей?!

У діалозі з терапевтом клієнтка змогла осмислити проблемні зони подружніх стосунків. Завдяки запитанням (поставленим так, щоб підтримати клієнтку і водночас стимулювати її рефлексію) вона відчула сумніви щодо поведінки та установок, які раніше здавалися природними і правильними. Це стало початком позитивних змін у ставленні до чоловіка і спілкуванні з ним.

Загалом логотерапія побудована на філософсько-психологічному переосмисленні реалій, в яких відбувається формування і становлення сучасної людини. Лише сенс може заповнити пустку, позбавивши людину нудьги і безглуздя власного існування. Завдання терапевта полягає не в наданні клієнту готових пояснень і цілей, а допомозі йому знайти власне" унікальне розуміння сенсу існування.