Юридична психологія - Александров Д.О. - ПЕРЕДМОВА

Авторський колектив Київського національного університету внутрішніх справ представляє читачам (студентам, курсантам, магістрантам, ад'юнктам і аспірантам) друге видання першого в Україні підручника з юридичної психології, рекомендованого Міністерством освіти і науки України як базового І такого, що відповідає навчальній програмі курсу, затвердженій Вченою радою університету та узгодженій із паспортом спеціальності "Юридична психологія", затвердженим ВАК України.

Вказана навчальна програма розроблена професорами В. Г. - Андросюком, Л.І. Казміренко, Я.Ю. Кондратьєвим і ПО. Юхнов-цем на основі авторської програми академіка М.В. Костицького, опублікованої у м. Львові в 1995 році.

Юридична психологія як навчальна дисципліна викладається в Україні для юридичних спеціальностей з 1967 р., для психологічних - з 1989 р. Ініціаторами і першими викладачами юридичної психології в Україні були професори В.Г. Гончаренко, А.Е. Жалінський, В.О. Коновалова, М .В. Костицький, В.Т. Нор, 3.1. Митрохіна, О.П. Слободяник. С.А. Тарарухін та інші.

Накопичення досвіду та розвиток юридичної психології як науки дали змогу підготувати і видати перші навчальні посібники з цієї дисципліни. Так, у 1990 р. вийшли посібники "Правова психологія" В.О. Коновалової та "Використання спеціальних психологічних знань у кримінальному процесі" М.В. Костицького, адресовані тим, хто вивчає юриспруденцію. Професор А.Ф. Зелінський опублікував у 1999 р. навчальний посібник "Криминальная психология", маючи на увазі кримінальну психологію більш загальну стосовно юридичної психології дисципліну.

Стимулом до підготовки нових навчальних видань із юридичної психології стало відкриття в 1996 р. в Українській академії внутрішніх справ кафедри юридичної психології, ад'юнктури

(аспірантури) та спеціалізованої вченої ради з захисту кандидатських дисертацій із юридичної психології.

Значним кроком у забезпеченні навчального процесу з юридичної психології було видання навчального посібника "Юридична психологія. Альбом схем з коментарями" (1997 р.) та підручника "Юридична психологія" (2000 р.) за загальною редакцією член-кореспондента АПН України Я.Ю. Кондратьева - першого в Україні кандидата юридичних наук з юридичної психології.

У 1998 р. І.М. Мостовою опублікована брошура "Юридическая психология" (К., 91 стор.), яку авторка назвала "навчальним посібником", хоч не вказано інституції, що рекомендувала цю роботу як посібник, та й прізвище жодного рецензента не згадується. Попри позитивні мотиви, якими керувалася авторка (про що йдеться у вступі), в брошурі розглядаються теоретичні питання юридичної психології, в загальних рисах описуються пізнавальні процеси (майже третина обсягу), коротко викладається кримінальна психологія, психологія потерпілого і психологія попереднього слідства. Список літератури складає дев'ять джерел, при цьому - жодного українського. Очевидно, такий "навчальний посібник" не варто рекомендувати студентам, оскільки його зміст може створити в них враження про позитивізм і нерозвиненість юридичної психології.

В 2002 р. адвокат В.В, Бедь опублікував навчальний посібник "Юридична психологія". Слід відзначити, що названий автор, також кандидат юридичних наук із юридичної психології, розширює предмет викладу матеріалу. Якщо підручник авторського колективу Національної академії внутрішніх справ адресований у першу чергу тим, хто спеціалізується в сфері криміналістики, кримінального права і процесу, то в посібнику В.В. Бедя вже є теми, присвячені психології судової діяльності, психології діяльності прокурора і адвоката, психологічним проблемам цивільного судочинства тощо.

У 2002 р. вчені Харківського національного університету внутрішніх справ (академік О.М. Бандурка, професори СП. Бочарова і О.В. Землянська) видали книгу "Юридическая психология", яка Департаментом по роботі з персоналом МВС України допущена як підручник для курсантів, слухачів і студентів юридичних і педагогічних спеціальностей (зрозуміло, для навчальних закладів МВС України). В підручнику міститься досить значний матеріал для освоєння юридичної психології тими, хто спеціалізується в галузі криміналістики та досудового слідства. Однак він базується виключно на роботах радянських і російських психологів, автори не згадують про роботи з юридичної психології, що були видані на той час в Україні.

На жаль, вказана особливість проявляється у інших авторів. Так, у 2003 р. у Києві виходить навчальний посібник із юридичної психології А.С. Сабурова. Він має обсяг 15,5 друкованих аркушів і складається з шести глав, дві з яких - "Психологія потерпілого" та "Виправно-трудова психологія" містять всього по три сторінки тексту. Глави "Психологічні основи проведення окремих процесуальних дій" та "Кримінальна психологія" дійсно мають відношення до юридичної психології, а решта - це спроба перенесення положень загальної психології в юриспруденцію. В тексті не вказано, хто рекомендував цю роботу як навчальний посібник, немає жодного посилання наякесь наукове джерело. Таке враження, ніби автор взагалі є першим, хто розглядає ці питання.

Важливим і необхідним джерелом для юристів, які спеціалізуються в сфері протидії злочинності, є навчальний посібник професора Одеської національної юридичної академії М.Ф. Будіянського "Кримінальна психологія" (2003 p.). Хоча автор і перебуває під впливом кримінології, все ж він надає читачу певну інформацію щодо психології злочинця, правопорушення, злочину та психологічних прийомів, що можуть бути використані в процесі розслідування злочину. Разом із тим, у главі шостій "Судова психолого-психіатрична експертиза" йдеться лише про один із видів психологічних експертиз, тоді як їх може бути десятки (медико-психологічна, медико-психолого-психіатрична, психолінгвістична і т. ін.), а в посиланнях - дві третини складають російські джерела і немає жодного посилання на український підручник чи посібник з юридичної психології.

Вказані недоліки відсутні в підручнику "Кримінальна психологія* професора B.C. Медведєва, який вийшов у м. Києві в 2004 р. Це, можливо, перший комплексний підручник, адресований і юристам, і психологам. Він невеликий за обсягом, але висвітлює питання психологічної складової злочину і злочинності, особистості і групи як суб'єкта злочину, психології організованої злочинності та психології жертви. Корисними для тих, хто освоює курс юридичної психології, є додатки, що містять психодіагностичний інструментарій та витяги з нормативно-правових актів.

Кримінальна психологія є складовою частиною юридичної психології, при цьому вона нерозривно пов'язана з кримінальним правом та кримінологією. В названому підручнику матеріал узгоджується з положеннями кримінального права, але цього не можна стверджувати щодо зв'язку з кримінологією - випадає цілий блок питань стосовно психології попередження злочину і злочинності.

В 2003-2005 рр. у Національній академії внутрішніх справ групою вчених (Д.О. Александров, В.Г. Андросюк, Л.І . Казміренко, Я.Ю. Кондратьев, Г .О. Юхновець та ін.) видано низку навчально-методичних матеріалів Із юридичної психології, спрямованих на психологічне забезпечення правоохоронної діяльності. Зокрема, це посібники "Професійно-психологічна підготовка працівників оперативних підрозділів" (К., 2003 р.), "Психологічне супроводження оперативно-службової діяльності працівників органів внутрішніх справ в екстремальних умовах" (К., 2003). "Психологія управлінської діяльності органів внутрішніх справ" (К., 2005 р.) та Ін. Зрозуміло, що вони адресовані переважно правоохоронцям, викладачам навчальних закладів, керівникам і психологам практичних підрозділів, і меншою мірою можуть використовуватися курсантами і слухачами, не кажучи вже про студентів-юристів цивільних вузів.

В цей же час виходить навчальний посібник доцента Луганської академії внутрішніх справ Б.І. Бараненка "Психологія оперативно-розшукової діяльності. Загальна частина" (Луганськ. 2003 р.). Попри безспірну важливість цієї книги, вона має й недоліки, при тому теоретичного й джерельного характеру. Як вибудується система психологічних знань у майбутнього правоохоронця, коли автор спочатку стверджує, що психологія оперативно-розшукової діяльності".. .охоплюється певним чином загальною методолого-методичною частиною юридичної психології", а потім пише, що є потреба "...в окремій галузевій психології, якою визнано психологію оперативно-розшукової діяльності"? Ким, коли і де визнано, крім самого автора, вгадати важко. Список літератури, який наводить автор в кінці посібника, не тільки не допоможе тому, хто вивчає психологію оперативно-розшукової діяльності, а навпаки - дезорієнтує його. Тут, крім психологічних джерел та книг із конфліктології, значна кількість робіт присвячена теорії системного підходу, філософії, політології. Автор писав не монографію, а навчальний посібник, тому варто б більше думати про читача та те, що йому допоможе.

Важливою віхою в розвитку юридичної психології як науки та навчальної дисципліни був вихід підручника фундаторки української юридичної психології, академіка В.О. Коновалової в співавторстві з член-кореспондентом АПрН України В.Ю. Шепітьком "Юридична психологія: Академічний курс" (К, 2004 р.). Роком пізніше він у дещо скороченому вигляді та з назвою "Основы юридической психологии" був опублікований у м. Харкові російською мовою. Цей підручник є таким, що найбільшою мірою представляє читачу об'єкт, предмет, методи, історію І систему юридичної психології. Він адресований студентам, аспірантам і викладачам вищих навчальних закладів та практикам. На нашу думку, адресатами є також і юристи, і психологи, хоча автори скромно цього не вказали. Правда, можна висловити зауваження щодо глави 3 "Судово-психологічна експертиза", яку автори включили в розділ "Психологія слідчої діяльності". По-перше, судово-психологічна експертиза проводиться не лише на стадії досудового розслідування, але й в суді. По-друге, експертиза - не єдина форма використання спеціальних психологічних знань, є ще й участь спеціаліста-психолога, психологічна консультація, тощо. Тому питання використання спеціальних психологічних знань у юрисдикційному процесі мали б бути виділені в самостійний розділ. Даний підручник не тільки містить список рекомендованої літератури по кожному розділу (окрім загального списку - в кінці книги), але й пропонує запитання для самоконтролю. Автори проявляють високу наукову коректність до тих, чиї роботи вони використовували, посилаючись на них на відповідних сторінках.

Реалізація на практиці положень української Конституції про розподіл влад, зростання в останні роки ролі і значення судово! влади стимулювали наукові дослідження в області психології судової діяльності та видання відповідних навчальних джерел.

Вже згадуваний професор М.Д. Будіянський опублікував рекомендований Міністерством освіти і науки України навчальний посібник "Психологія судової діяльності" (Одеса, 2005 р.). У невеликій за обсягом роботі автор розкриває психологічні особливості праці судді, діяльності суду та розгляду кримінальних справ. Він вперше робить вдалу, на наш погляд, спробу розкрити психологічні механізми діяльності господарського суду. Значна увага в посібнику приділена судово-психологічній консультації. Як недолік, слід відмітити дуже скромний список літератури - всього вісім джерел.

Приблизно в цей же час виходить друком навчальний посібник член-кореспондента АПрН України В.Ю. Шепітька "Психологія судової діяльності" (Харків, 2006 р.), рекомендований до опублікування Національною юридичною академією ім. Ярослава Мудрого. Він відрізняється добротністю та ґрунтовністю, як це прийнято в традиціях харківської школи права, складається з шести глав, де розкриваються загальні питання психології судової діяльності й психології особистості в судовій діяльності, психології судового процесу, окремих судових дій та судово-психологічної експертизи. Правда, автор психологію особистості в судовій діяльності розкриває, опираючись на особистісний підхід ленінградської школи психології, а саму судову діяльність аналізує на базі методології діяльнісного підходу (московська школа психології). Попри протистояння цих шкіл упродовж десятиліть, примирення між ними не було досягнуто. Тому, підтримуючи спробу автора провести науковий синтез двох підходів в психології, вважаю, що доцільніше це було б зробити на рівні монографічного дослідження, а не в навчальному посібнику.

На відміну від інших згадуваних робіт, у посібнику В.Ю. Шепітька пропонується список рекомендованої літератури до кожної глави, є обширна бібліографія, запитання для самоконтролю та додатки з текстами Закону України "Про статус суддів", Кодексу професійної етики суддів України, затвердженого V з'їздом суддів України 24 жовтня 2002 р. та Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/2 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 28 листопада та 13 грудня 1985 р. Думаю, що такий посібник є корисним як для студентів, аспірантів, викладачів, так і для практичних працівників.

За проаналізовані шістнадцять років юридична психологія розвивалась не тільки в Україні, підручники й посібники виходили не тільки у нас, але й у Росії, Білорусії, Польщі. Німеччині, США та інших країнах. Але це вже тема для іншої передмови.

29-30 вересня 2006 р. у м. Києві на базі Київського національного університету внутрішніх справ проведено Всеукраїнську науково-практичну конференцію на тему "Актуальні проблеми юридичної психології", де в низці доповідей і виступів піднімалися питання вдосконалення викладання юридичної психології, диференціації навчального матеріалу з цієї дисципліни для юристів і психологів, ув'язки юридичної психології як базового курсу з психологічними спецкурсами.

Маю надію, що частково відповідь на ці питання дасть друге видання підручника "Юридична психологія", підготовлене авторським колективом Київського національного університету внутрішніх справ.

Думаю, що презентований нами підручник викличе підтримку і критику та послужить ще однією сходинкою у вдосконаленні і розвитку юридичної психології як науки і як навчального курсу для юристів І психологів.

Член-кореспондент АПН України,

дійсний член (академік) АПрН України

М.В. Костицький