Юридична психологія - Александров Д.О. - ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Тема 1. Теоретичні засади юридичної психології

1. Місце юридичної психології в системі наук, її об'єкт і предмет.

2. Історія розвитку та сучасні напрями юридичної психології,

3. Принципи і методи юридичної психології.

Для нашого часу характерними є значний розвиток психологічної науки, використання психологічних знань для вирішення прикладних проблем різних напрямів людської діяльності, у тому числі й юридичної. Нині теорія і практика потребує психологічного аналізу значної кількості складних феноменів, що впливають на життєдіяльність людини, визначаючи її місце у суспільстві і, зокрема, соціально корисну чи антисоціальну спрямованість поведінки, дотримання чи порушення правових норм тощо.

Праця індивіда у будь-якій галузі діяльності визначається психічними процесами, які сприяють пізнанню об'єктивних законів дійсності, взаємин між людьми, їх мотивів та інтересів, структури та особливостей окремої особи. Вивчення психологічних закономірностей, у свою чергу, сприяє оптимальному регулюванню людської діяльності, становленню такої її наукової організації, яка має відповідати високому рівню суспільних відносин.

Кожна галузь професійної діяльності має притаманні лише їй риси, що впливають на характер та особливості взаємин людей у процесі реалізації конкретних трудових операцій. Це повною мірою стосується й юридичної діяльності. Саме ця обставина зумовила відокремлення специфічної галузі наукового знання, що вивчає закономірності людської психіки у сфері дії права. Інтеграція юриспруденції та психології сприяла становленню нової науки - юридичної психології, спрямованої на науково-практичне забезпечення завдань правотворчої, правоохоронної та правозастосовної діяльності.

1. Місце юридичної психології в системі наук, її об'єкт і предмет

Юридична психологія - самостійна галузь знання, що знаходиться на межі психології та юриспруденції. Вона вивчає психологічні явища, пов'язані з правом, його виникненням 1 застосуванням у цілісній системі "людина - суспільство - право". В центрі її уваги - психологічні аспекти свідомості, особистості та поведінки у сфері права, оскільки саме право - результат людської діяльності, звернений, передусім, до особистості. Особистість -безпосередній учасник реально існуючих суспільних відносин (економічних, виробничих, службових тощо); вона стає стороною правових відносин у всій їх багатоманітності (кримінальних, цивільних та Ін.) у зв'язку чи з приводу фактів, що набувають конкретного юридичного значення.

Юридична психологія, як будь-яка прикладна наука, має на меті конкретизацію та поглиблення знань щодо певного виду діяльності, у даному випадку - юридичної. Юридична наука І практика, користуючись психологічними знаннями, не втрачають свого юридичного сенсу. У кримінальному праві, наприклад, знання загальної психології повинні враховуватися при визначенні таких понять, як суб'єкт злочину, суб'єктивна сторона, мотив і мета вчинення злочину та ін.; знання соціальної психології-стосовно групової злочинної діяльності. Але у будь-якій юридичній діяльності і, відповідно, її психологічному забезпеченні, основними є формальні вимоги закону, обов'язковість та необхідність його дотримання, правові поняття 1 категорії, а не психологічні закономірності психіки і поведінки безвідносно до їх соціального змісту.

Юридична психологія вивчає лише ті психічні факти, закономірності та механізми, що виникають у межах правотворчої.

правоохоронної та правозастосовної діяльності на базі чинного законодавства, специфіку психологічного змісту права, його інститутів та категорій. Психологічна предметність юридичної психології невіддільна від предметності юриспруденції, вони інтегративно пов'язані між собою, визначаючи різні аспекти одних і тих же явищ: особистості, свідомості і діяльності.

Інтеграція між юриспруденцією та психологією відбувається на трьох рівнях: 1) безпосереднє застосування психологічних знань фахівцями-психологами (експертами, спеціалістами або консультантами) в кримінальному, цивільному, адміністративному процесі або на стадії виконання покарання чи реалізації інших заходів правового впливу; 2) використання психологічних знань фахівцями-юристами (в оперативно-розшуковій та процесуальній діяльності, перевихованні правопорушників і ресоціалізації засуджених тощо); 3) синтез психологічних та юридичних знань у новій галузі знання-юридичній психології (уточнення та удосконалення юридичних понять та інститутів, зокрема, вина, осудність, мотив, мета тощо). Юридична психологія є наукою водночас і психологічною, і юридичною, а її виникнення стимулює розвиток і вдосконалення як психологічного, так і юридичного знання.

Історично склалося так, що острах психологізації при вивченні соціальних явищ, утому числі-правових, призвів до ігнорування досягнень психології та догматичного застосування юристами певних психологічних реалій. Образно кажучи, утворилась своєрідна порожнина, що заповнювалась довільними трактуваннями психологічних феноменів, термінологічними неточностями і протиріччями (наприклад, "позбавлення волі", "сильне душевне хвилювання", "малолітні" та ін.). Межові проблеми права і психології тривалий час залишались поза сферою фундаментальних досліджень. Найбільшого розвитку отримали прикладні аспекти юридичної психології, що стосуються правозастосовної діяльності, зокрема, слідчої практики. Значно пізніше почали розвиватися кримінальна і пенітенціарна психологія та методологічні засади самої науки.

Юридична психологія забезпечує розгляд психологічного змісту сучасних соціальних реалій, які стосуються права та його застосування. Все, що не відноситься до юриспруденції, знаходиться поза її межами. Такий підхід є визначальним, оскільки інакше втрачається предметність науки. Юридична психологія синтезує психологічні знання у даному напрямі, створюючи додаткові можливості для розвитку права і психології, психологічного забезпечення юридичної практики.

Отже, юридична психологія- науково-практична дисципліна, що вивчає факти, закономірності і механізми людської психіки у сфері правових відносин і правової поведінки та розробляє рекомендації щодо підвищення ефективності право-творчої, правоохоронної і правозастосовної діяльності.

Виходячи з двоєдиного характеру юридичної психології, вона включається в систему як психологічних, так і юридичних наук водночас. Цілісна побудова психологічної науки та безперервний її розвиток із подальшим утворенням нових галузей призводить і до розвитку юридичної психології. При цьому зв'язки юридичної психології з певними галузями є досить чіткими, з іншими - тільки окреслюються. Загалом можна вважати, що юридична психологія як елемент цілісної системи психологічної науки більшою або меншою мірою пов'язана та взаємодіє з усіма її елементами.

Загальна психологія є для юридичної психології теоретичною базою, оскільки використовується її понятійний та категоріальний апарат, знання про загальні закономірності психічної діяльності людини. Має місце І зворотний зв'язок, оскільки розвиток юридичної психології збагачує загальну психологію новим емпіричним та галузевим знанням.

Соціальна психологія вивчає психологічні особливості виникнення та функціонування малих і великих соціальних груп, витоки формування суспільної думки, проблеми лідерства та конформізму тощо. Це сприяє більш повному дослідженню суспільної та Індивідуальної правосвідомості, специфіки групової делінквентної поведінки. Дослідження в галузі юридичної психології, в свою чергу, активізують розвиток соціальної психології.

Педагогічна психологія досліджує психологічні засади навчання та виховання і забезпечує юридичну психологію знаннями методів впливу на правопорушника з метою перевиховання, підготовки курсантів, слухачів і студентів до специфіки майбутньої професійної діяльності. Водночас, набуті юридичною психологією знання про особливості правопорушників, методи їх перевиховання можуть використовуватися педагогічною психологією (наприклад, всесвітньо відома система роботи A.C. Макаренка з неповнолітніми та молодими злочинцями, безпритульними дітьми).

Вікова психологія вивчає закономірності психічного розвитку людини на різних вікових етапах її життя: в дитинстві, підлітковому віці, юності, зрілості та старості. Використання юридичною психологією даних цієї науки дозволяє більш точно диференціювати психологічні особливості правопорушника, потерпілого, свідка залежно від їх віку, підбирати адекватні та необхідні засоби психологічного впливу з метою забезпечення справедливого правосуддя. Відповідно юридична психологія збагачує вікову психологію даними щодо особливостей та закономірностей делінквентної поведінки осіб різновікових груп, що сприяє цілісному уявленню про особистість людини взагалі.

Патопсихологія досліджує різні форми порушення нормальної психічної діяльності людей, отже-може забезпечувати юридичну психологію даними про психологічні особливості правопорушників із психічними аномаліями. Одержані юридичною психологією відомості про суб'єктів юридичного процесу з психічними аномаліями, особливості вчинення правопорушень цими особами, специфіку їх поведінки можуть використовуватися патопсихологією для підвищення ефективності соціальної та психологічної реабілітації.

Методологічною базою для юридичної психології, як і для всіх інших наук, є філософія, що обґрунтовує засади процесу пізнання за допомогою визначення сукупності відправних позицій - принципів: єдності логіки, діалектики і теорії пізнання, детермінізму, причинної (каузальної) зумовленості явищ, коли одне з них за певних умов обов'язково призводить до іншого, а також дотримання вимог об'єктивності, цілісності. Історизму, динамічності розвитку. Зазначені принципи визначають використання юридичною психологією загальнонаукових методів: аналізу і синтезу, індукції і дедукції, аналогії, порівняння, системно-структурного та функціонального, логічного тощо. Завдяки зв'язку І взаємодії з філософією юридична психологія розглядає державно-правові явища в динаміці, історичному розвитку, взаємозв'язку з Іншими сферами пізнання.

Виходячи з зазначеного, систему психологічних наук та місце у ній юридичної психології слід розглядати не як механічну суму психологічних знань, що належать до різноманітних сфер людської діяльності, а як процес - поділ психології на галузі або виникнення нових галузей на межі психології та інших сфер науки і практики. Юридична психологія - це наука, що має "внутрішню" логіку розвитку, під якою розуміють закономірну динаміку її категорій, принципів і методів, єдину для всіх галузей психологічної науки.

Об'єктом юридичної психології є особистість як свідомий індивід, що має певний соціальний статус І виконує конкретні соціальні функції в системі "людина - суспільство - право".

Предмет юридичної психології-психологічні особливості правового опосередкування поведінки особистості (групи) у сфері правової дійсності.

Основні категорії юридичної психології є похідними від категорій психологічної науки: свідомість, особистість, діяльність.

Свідомість - вищий рівень психічного відображення дійсності! саморегуляції, притаманний людині як суспільно-історичній істоті, що характеризується наступними ознаками: 1) здатність до оволодіння сукупністю знань, узагальненим досвідом людства; 2) наявність самосвідомості, виділення себе з оточуючого світу, розуміння своїх фізичних і психічних властивостей; 3) здатність до цілепокладання, розуміння мети своєї діяльності. У межах правового опосередкування поведінки особистості категорія "свідомість" представлена "правосвідомістю" як здатністю засвоювати правові знання, визначати своє ставлення до правових норм (категорій, інститутів) та поводитися відповідно до їх вимог.

Особистість - активний носій свідомості, який має індивідуально-типову структуру психологічних властивостей, вибірково ставиться до оточуючої дійсності та виконує певні соціальні ролі, що визначаються включеністю у суспільні відносини та спільну діяльність. Ознаками особистості є активність, наявність певної структури, системи особистісних відносин та рольової поведінки. Основними категоріями юридичної психології у цій площині слід вважати "особистість злочинця" та "особистість юриста".

Діяльність - вища, притаманна лише людині форма активності, у процесі якої досягається усвідомлена мета, пов'язана з задоволенням певної потреби та детермінована відповідним мотивом (сукупністю мотивів). Відповідно, юридична психологія вивчає психологічні аспекти "злочинної діяльності" та "юридичної (правотворчої, правоохоронної, правозастосовчої тощо) діяльності".