Юридична психологія - Александров Д.О. - Правова психологія особистості (індивідуальна правова психологія)

Особистість, яка досягла досить високого рівня соціального, морального та Інтелектуального розвитку, володіє якостями, що є базисом її правомірної поведінки. Разом з тим, надійні взаємовідносини особистості з правовою системою, що виключають її неправомірну поведінку та забезпечують правильне вирішення нею правових питань, котрі виникають в процесі життєдіяльності - все це вимагає, щоб особа була розвиненою й у правовому розумінні.

Правова психологія особистості має свою структуру, яка за формою та змістом тісно переплітається із загальною структурою особистості та її якісними характеристиками. Структуру правової психології особистості складають:

- спрямованість на правомірну поведінку;

- правова компетентність;

- морально-правові компоненти особистості;

- психофізіологічні властивості.

Спрямованості на правомірну поведінку належить пріоритетна роль у правовій психології особистості. Вона визначає вибірковість активності і відносин особи, включаючи взаємовідносини з правовою системою, і включає в себе її правоорієнтаційні рушійні сили:

1) гармонійно розвинені духовні і матеріальні потреби, відсутність криміногенних деформацій (алкоголізму, наркоманії тощо);

2) високий рівень правової культури - правові погляди, ідеї, переконання, ідеали справедливості, законності, рівності, єдності прав та обов'язків і т. ін.;

3) правомірні цілі, плани, наміри у житті та діяльності за умови повної неприйнятності протиправних. Так. присутні в деяких соціологічних анкетах запитання у стилі "За скільки тисяч доларів Ви б погодилися вбити свою бабусю?" є абсолютно неприйнятними і не підлягають навіть обміркуванню, вони повинні відразу ж відкидатися свідомістю. Правова психологія особистості створює імунітет до протиправних намірів та їх конкретизації у будь-яких життєвих намірах та планах:

4) правові установки, що знаходять вираження у пильній та стійкій увазі та інтересі до правових аспектів життя суспільства, колективу, групи, членом яких є особа, та суто законному їх вирішенню:

5) зацікавленість та потреба у правомірній поведінці та сприянні укріпленню законності й правопорядку, в особистій посильній участі у такій роботі, у підтримці правоохоронних органів, у вжитті заходів для дотримання правових норм і правил у своєму оточенні, в сім'ї, на роботі, у наданні допомоги людям, які зробили помилку та вступили у конфлікт із законом, але зрозуміли хибність своїх поглядів і готові спокутувати провину;

6) правові мотиви - рушійні сили особистості, виражені в особистісній цінності правомірної поведінки, у відповіді для себе на запитання "заради чого?".

Правові мотиви можуть бути декількох різновидів:

- громадський: "у суспільстві, де немає порядку, жити неможливо. Усі повинні підтримувати порядок. Якщо я не буду поводитися гідно, порядку ніколи не буде";

- державний: "держава створена для того, щоб підтримувати порядок, для чого і видає закони. Необхідно ці закони поважати, інакше порядку не буде":

- громадянський: "закон визначає мої свободи, права І обов'язки та забезпечує їх. Як громадянин я можу скористатися ними та отримати те. що передбачено та гарантовано правом";

- колективістський: "підтримання законності І порядку - спільна справа, в яку і я маю зробити посильний внесок";

- мотив особистої гідності: "не хочу бруднити совість злочинними вчинками";

- мотив доцільності: "діючи за законом, я досягну більше".

Як відомо, у реальному житті особа частіше керується не одним, а декількома мотивами. Особистості зі стійкою правомірною поведінкою притаманні мотиви, що знаходяться на верхніх рівнях ієрархії.

Правова компетентність забезпечує правильне розуміння юридично значимих ситуацій та прийняття правомірних рішень. Компонентами правової компетентності є:

правова освіченість-обсяг правових знань, необхідний для адекватної правової регуляції своїх вчинків, відносин, прийняття повсякденно-побутових та професійних рішень. У різних членів суспільства така освіченість може коливатися від мінімуму, нижче якого знаходитися небезпечно, до професійної юридичної освіченості, межі досконалості якої не існує;

правові уміння і навички - їх обсяг також визначається місцем даної особи у правовій сфері. Щонайменше, кожен громадянин повинен: володіти навичками правової регуляції поведінки у різних життєвих ситуаціях (на вулиці, в дорозі, у громадських місцях, в сім'ї, під час відвідування державних установ і т. ін.); вміти вирішувати незначні правові проблеми (звернутися до державних органів за консультацією, оформити юридично значимі документи, вірно діяти у випадках, коли він стає винуватцем чи очевидцем правопорушення, виявляє факти чи речі, що можуть мати юридичне значення);

підготовленість, що сприяє зниженню особистої віктимності: знання, що підвищують особисту обережність, обачність; навички поведінки, що знижують ризик стати жертвою (при потраплянні у небезпечні місця, спілкуванні з підозрілими особами); розвинута спостережливість, зібраність, самовладання, спеціально засвоєні навички самозахисту тощо.

Морально-правові компоненти особистості - визначають методи та засоби досягнення цілей. До морально-правових компонентів особистості слід віднести:

ставлення до життя, до використання його можливостей, що характеризується осмисленістю, цивілізованістю, порядністю, гідністю та правомірністю:

повагу до закону та законності, ставлення до них як до норм життя, що затверджують та захищають найвищі моральні цінності, як до блага, без якого неможливо цивілізованим шляхом реалізувати себе, свої життєві плани, як до найбільш надійного способу розв'язання проблем, як до сили, що покликана та здатна захищати права і свободи від злочинних посягань;

цивілізоване ставлення до власних прав і свобод, яке можна сформулювати наступним чином: "Мої права і свободи закінчуються там, де починаються права і свободи іншої людини";

повагу до свого громадського обов'язку, почуття відповідальності за надані суспільством права і свободи, відповідальне виконання обов'язків у трудовому колективі, сім!, стосовно Інших осіб;

неприйняття корпоративної, групової відповідальності та дружби, коли йдеться про аморальні, протиправні вчинки;

вибір правомірних методів і засобів задоволення власних потреб, досягнення цілей, реалізації намірів;

стійкість до спокус та можливостей, які містяться у протиправних шляхах задоволення потреб, легкої наживи та збагачення;

високоморальне, вимогливе ставлення до себе, до власної поведінки у суспільстві, що характеризуються розумінням органічної єдності своїх прав і обов'язків, обов'язком задовольняти власні потреби та інтереси, не завдаючи шкоди іншим людям і суспільству в цілому;

розвинені почуття гідності, честі, совісті, самоповаги, які не дозволяють здійснювати вчинки, що принижують особистість не тільки в очах інших, а й у своїх власних та можуть призвести до втрати самоповаги;

повагу до правоохоронних органів, їх представників, до безумовного виконання їх вимог та надання допомоги в укріпленні законності І правопорядку.

Психофізіологічні якості особистості за умови нормально розвиненої психіки не визначають ні цілі, ні мотиви, ні способи дій особи, але визначають динаміку перебігу психічних процесів. Це знаходить своє вираження у різній силі, рухливості, швидкості, узгодженості, емоційній забарвленості проявів індивідуально-психологічних особливостей.

Правова ідеологія і правова психологія є тісно між собою пов'язаними та взаємо впливовими. Правова психологія формується під впливом системи права, правової ідеології, але й елемент індивідуального, особистісного присутній в ідеологічному відображенні правової дійсності: та чи інша ідеологічна доктрина створюється І формується, як правило, окремими людьми - вченими, філософами, політичними діячами, які є залежними від власної психології, як індивідуальної, так і групової, а далі стає надбанням багатьох конкретних людей, які досягають у своїй свідомості системного цілісного відображення держави і права.