Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - 4. ПРАВОСЛАВ'Я БУКОВИНИ

Цілісна й повна картина українського православ'я немислима без висвітлення його складової, але своєрідної частини — буковинського православ'я — окремої гілки могутнього християнського дерева українського народу, яка пустила глибоке коріння на споконвічних землях українського покордоння. Дослідники історії церкви в Буковині дотепер дискутують про її статус, підпорядкування й канонічність. Налічують більше як 10 різних юрисдикцій цієї церкви, зокрема підпорядкування Київській, Охрідській, Константинопольській, Карловацькій (Сербській), Румунській і Московській церквам. Але протягом тисячоліття вона все одно була й залишається церквою українського народу. З духовного джерела буковинського православ'я, крім українців, користали й інші народи, в першу чергу молдавани та румуни.

Спільні корені молдавсько-українських і галицько-буковинських взаємовідносин

На буковинському православ'ї віддзеркалилася складна історична доля народу Буковини як перехідного краю українських і молдавсько-румунських територій. Сусідські стосунки (добрі і напружені) чітко простежуються в історичному аспекті як галицько-молдавські та українсько-румунські. Тут закодовано суперечливе сьогодення й обнадійливе майбутнє не тільки релігійного життя буковинців, а й добросусідських міжцерковних відносин українських церков з церквами-посестрами, насамперед, з Румунською православною.

Проникаючи із європейських країн, зокрема із Візантії, християнство справляло значний вплив на східних слов'ян і зокрема українців. Населення Пруто-Дністровського межиріччя, яке пізніше дістало назву Буковина, входило до складу Київської Русі (Нариси з історії Північної Буковини. — К., 1980. — С.31—36) і підлягало юрисдикції київських митрополитів. У другій половині XI ст. землі Прикарпаття та Середнього Подністров'я відокремилися від Києва. Тут утворилося могутнє Галицьке князівство, до якого входили й землі у верхів'ях Пруту.

Після перенесення столиці Галицького князівства до Галича (1156 р.) князь Ярослав Осмомисл за згодою Київського митрополита заснував єпископію в Галичі. Константинопольський патріарх підтвердив її канонічність, визначивши їй 13 місце в диптиху руських єпископів і перше місце між західноруськими єпархіями. У підпорядкування галицьких владик входила територія теперішньої Північної Буковини та Молдови.

Спільну історичну долю західних українських земель Галичини й Буковини на довгі віки було насильницьки розірвано іноземними загарбниками. У 1345 р. війська польського короля окупували Галичину й Західну Волинь, а землі Північної Буковини та Молдови перейшли під владу угорського короля. Внаслідок повстання проти угорського поневолення під проводом волоського воєводи Богдана виникла Молдавська держава, в складі якої Буковина до середини XV ст. зберігала ще свою автономію. Предки молдаван і румун прийняли християнство з Болгарії. Переселившись на землі, що пізніше стали називатися Молдовою, вони застали там уже діючу українську церковну організацію, в яку влилися цілковито.

Утворення окремої Молдавської держави не розірвало традиційного церковного підпорядкування галицькому митрополиту. Однак вже в цей час були перші спроби вирвати молдавсько-буковинські церкви з-під церковної юрисдикції Галича. Римсько-католицька церква прагнула поширити свій вплив на Молдову та Буковину. Проте прихильники традиційної церковної політики взяли гору. Бояри, які сповідували православ'я, закликали на престол Юрія (Георгія) Коріятовича — руського князя, котрий до того володів Поділлям. Коріятович був діяльною людиною, відновив православ'я й спричинив утворення окремої православної церкви в Молдові.

Розпочалася робота з оформлення окремої церковної організації з власною ієрархією на чолі. Відповідно до канонічних норм, церковні справи єпархіального масштабу вирішував правлячий архієрей. Для православних у Молдові та Буковині ним був галицький митрополит. У 1371 р. відновлено в усіх правах галицьку митрополію.

Скориставшись цим, уряд Молдови в 1371—1376 роках звернувся до Галицького митрополита Антонія з проханням висвятити двох єпископів. Є.Голубинський пише, що молдовани не шукали собі окремого митрополита, а хотіли мати тільки підпорядкованих Галицькому митрополиту єпископів (Голубинский Е. Краткий очерк истории православных церквей болгарской, сербской и румынской или молдо-валашской. — М., 1871. — С.374).

Православна церква в окупованій Польщею Галичині перебувала в критичній ситуації. З 1372 р. намісником Галичини став Владислав Опольський, запеклий латинник, котрий звернувся до папи Григорія XI з проханням заснувати на місці православних римсько-католицькі єпископства в Галичі, Перемишлі, Володимирі та Холмі. 13 лютого 1375 р. папа вирішив заснувати латинську митрополію в Галичі й поставити католицьких єпископів в усіх православних єпархіях.