Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - З історії Вірменської церкви в Україні

З історії Вірменської церкви в Україні

Національна вірменська церква — найдавніша з усіх християнських церков. У 301—302 рр. Вірменія стає першою у світі державою, в якій християнство посідає місце державної релігії. Подія ця відбулася за 89 років до того, як християнство оголошено державною релігією Римської імперії. Велика заслуга в цьому належить св. Григорію Просвітителю — першому історичному єпископу Вірменії. Тому Вірменську церкву називають ще григоріанською. З ініціативи патріарха св. Ісаака (387—439) Месроб Маштоц у 403—404 рр. створює вірменську азбуку. Після цього вірменською мовою перекладено Біблію.

Під час Халкедонського собору (451) Вірменія була в стані війни з Персією. Тому її представники не брали участі в роботі цього собору. Вірменська церква не визнала й до цього часу не визнає рішень Халкедонського собору, на якому прийнято догмат про Ісуса Христа як Боголюдину. Вірменська церква не прийняла цього догмату, визнаючи лише божественну сутність Христа. Тому її вважають монофізитською. У 551 р. у вірмен сформувався свій календар і, починаючи з 11 липня 552 р., тут встановлено нову еру літочислення. В 609 р. Вірменська церква відокремилася від Грузинської внаслідок прийняття другою рішень Халкедонського собору.

В XI ст. в Малій Азії виникає держава Кілікійська Вірменія, яка підтримувала хрестоносців і встановила тісні відносини із Західною Європою та Римом. Вірменський цар Левон II добився від імператора Генріха IV і папи Целестіна царської корони.

Після падіння вірменської держави в 1375 р. католицьке місіонерство серед вірмен у Кілікії досить успішно проводив орден францисканців. Орден домініканців також вів місіонерську діяльність у Великій Вірменії. Вірмени південних провінцій Туреччини заснували католицький патріарший престол у Кілікії, визнаний папою римським у 1742 р.

На сьогодні у світі є п'ять вірменських патріарших престолів: у Константинополі, Єрусалимі, Антіл'ясі (Ліван) і Ечміадзіні (Вірменія), патріарх якого вважається католикосом-патріархом усіх вірмен. Усі патріархи — владики так званих національних чи не об'єднаних з Римом вірменських церков. П'ятий патріарх — нині це Іван-Петро XVIII Каспарян — владика вірмен-католиків (резиденції в Бейруті та Римі) підпорядковується папі римському, має кардинальське достоїнство.

На землях України вірмени стали з'являтися ще задовго до утворення Київської держави, але масове переселення їх на Русь відбувалося в XIII ст. Є багато версій щодо появи вірмен на землях України. За апокрифом XVII ст. Теодора Димитровича виділяють три фази переселення вірмен на землі України: 1) в часи короля Болеслава Сміливого (XI ст.) поселення вірмен появляються у Львові та Луцьку; 2) друга хвиля переселення вірмен, за закликом князя Льва І Даниловича, відбувалася у 1280 р. Тоді виникає колонія вірмен в Кам'янці; 3) у 1358—1360 рр. вірмени почали масове переселення на землі України, рятуючись від нашестя турків-сельджуків. Вірменські поселення зосереджувалися переважно на землях Галичини.

Перші з прибулих вірмен в Україну підтримували зв'язки з Ечміадзінським патріархом. Разом із ними прийшли сюди й вірменські монахи ордена св. Антонія-пустельника, які відкрили у Львові під Високим Замком монастир св. Анни.

1340 р. польський король Казимир Великий захоплює Львів, і Галицько-Волинське князівство підпадає під владу Польщі. Польські королі толерантно ставилися до вірмен, надали їм багато політичних, економічних та церковних привілеїв. У 1356 р., після присвоєння Львову Магдебурзького права, Казимир Великий дає вірменам Галичини право самоуправління і суду.

Вірменська колонія у Львові була однією з найбільших в Україні. Це засвідчує той факт, що вже в 1364 р. тут утворено єпархіальний осередок усіх вірмен Русі та Валахії. В 1365 р. львівські вірмени отримали від ечміадзінського патріарха свого єпископа Яна (Ованеса). Окрім Казимира Великого право вірмен на релігійне самоуправління підтверджують наступні польські королі.

Вірменські емігранти XIII ст., котрі селилися в Західній

Україні, а також на землях Литви, підпорядковувалися духовній владі львівського єпископа, якого обирало духовенство та миряни, але висвячував Бчміадзінський патріарх і затверджував польський король.

У 1363 р. у Львові розпочалося будівництво вірменського кафедрального собору Успіння Пресвятої Діви, що став головною святинею всіх вірменських поселенців України. В 1388 р. король Владислав Ягайло урочисто підтвердив усі права, надані львівському вірменському єпископству.